Примирення через 40 років?

«Спадщина» радянських часів і досі нагадує про себе, навіть у тих країнах, де її панування тривало недовго. Чеський, а тепер і французький письменник Мілан Кундера емігрував з комуністичної Чехословаччини у 1975 році, а 1979-го влада позбавила його громадянства. Зазвичай про Мілана Кундеру згадують як про автора книги «Нестерпна легкість буття», але не варто забувати, що йому також належить текст «Трагедія Центральної Європи» (1983), у якому він стверджує, що Центральна Європа є «украденим Заходом», Європою, а не частиною СРСР.

До кінця 80-х його тексти в Чехословаччині були заборонені зі зрозумілих причин. Утім, коли комуністична влада впала, конфлікт не згас, а, здається, навпаки, загострився. Останній свій роман чеською «Безсмертя» письменник написав у 1990 році. Після цього його тексти виходять французькою, а чеським видавцям усе важче дістати дозвіл, щоб перекласти твори рідною для письменника мовою. Складно розібратися, з чого все почалося: чому громадянство повернули тільки тепер, через 40 років, і чому письменник сам не звернувся до відповідних установ, щоб знову стати громадянином Чехії.

У кожному разі, видається, що нині взаємини покращуються. Посол Чехії у Франції Петр Друлак вручив Мілану Кундері свідоцтво про громадянство. Крок до цього було здійснено ще минулого року, під час зустрічі прем’єр-міністра Чехії з письменником. Поки що у ЗМІ відсутні коментарі уже 90-річного автора щодо відновлення його громадянства, хоча, можливо, це спричинено тим, що вже тривалий час він взагалі рідко спілкується з пресою.

Літературознавець Олег КОЦАРЕВ так підсумував ситуацію: «Історія з поверненням чеського громадянства Мілану Кундері – насамперед особиста справа письменника, особистий символізм, коли згадати його непрості взаємини з різними формами чеської та чехословацької державності. У вимірі ж публічному це ніби спроба «закрити борг» перед видатним чехом (тут виринає непросте запитання, наскільки може і має сьогоднішня держава нести відповідальність, скажімо, за підрадянську Чехословаччину другої половини двадцятого століття, з якої Кундера емігрував і чиє громадянство втратив?). А заразом мені тут ввижається напівсвідома спроба так само на знаковому рівні «фіналізувати» конфлікти часів холодної війни. Така собі симпатична магія. Але фіналізувати нічого не виходить – обстановка в світі ніяк не м’якшає, і це розуміють навіть ті, хто не хочуть помічати українсько-російської війни. Ну, й, звичайно, перед нами чергова версія вічного сюжету «митець і влада», бо, наскільки можу судити з повідомлень чеських медій, ініціатива повернення громадянства виходила від прем’єра Андрея Бабіша, постаті вкрай непростої, ставлення до якої в Чехії дуже поляризоване. Чи мав живий класик, метафорично кажучи, приймати паспорт із рук такого політика? Чи варто було взагалі з ним зустрічатися, спілкуватися? Це нині обговорюють чеські читачі та громадяни».