Загадка Станіславського

Лише по-справжньому творчо неспокійна людина захотіла б фундаментально і скрупульозно розібратися в засадничих принципах теоретичної і практичної спадщини про мистецтво актора, так званій системі Станіславського. Український режисер, педагог, засновник і художній керівник Київського театру «Золоті ворота» Валерій Пацунов зібрав свої багаторічні теоретичні дослідження, підкріпив їх практичним сценічним досвідом, забезпечив необхідними емоціями і оформив все це в книжку «Станиславский в ХХІ в.: Культ? Миф? или Реальность?» (видавництво «Макрос»). Поставивши головне запитання, в якому прагнув розібратися, у заголовок, на сторінках книжки В. Пацунов виступив у кількох іпостасях — супротивника Станіславського, його палкого союзника, переконливого трактувальника постулатів системи, першовідкривача нової термінології сценічного мистецтва, педагога-теоретика та режисера-практика.

Як допитливий дослідник, автор піднімається на вершину вулкана, якому дає ім’я «Станіславський», і заглядає до палаючого кратера. Звісно, силу цього вулкана не описати і в сотні книжок, але Пацунов не претендує на вичерпні висновки. Бажання автора благородне: він пропонує на його прикладі кожному знайти «свого Станіславського», стверджуючи, що «книжка — лише подразник і збудник процесу пізнання».

Літературний стиль автора — легкий і дотепний, образний і метафоричний. Розповідаючи про природу актора, мистецтво режисури, торкаючись основ театральної педагогіки і психофізіології, В.Пацунов глибоким і асоціативним стилем веде читача стежками історії світового театру, при цьому часто-густо заходячи на «територію» історії людства і культури. Він пише захопливо про надзвичайно серйозні проблеми психології, підсвідомості, природи творчості, про взаємопроникнення і взаємозв’язок фізичного і духовного життя, про вплив техніки тіла творця на емоційну сферу його свідомості. Приклади, що підтверджують висновки, — це творчість всесвітньо відомих акторів, режисерів, співаків, музикантів, поетів і диригентів.

Слід відзначити високохудожнє оформлення книжки, її кольорову гамму, вишуканий і оригінальний дизайн, в якому художник Є.Матвєєв винахідливо грає шрифтами, висуває цікаві ідеї рішень вигляду глав і розділів.

Беручи в союзники видатних представників мистецтва — П.Брука, В.Мейєрхольда, Є.Вахтангова, Є.Ѓротовського, М.Чехова, Г.Толстоногова, С.Міхоелса, Ю. Любимова та багатьох інших, Валерій Пацунов з їхнього досвіду виводить власну формулу єства професії актора драматичного театру: «Актор — це людина, яка володіє і керує своєю нервовою системою для створення сценічного образу і випромінювання його у простір глядача». У цьому формулюванні є згадка про дві частини людства, яке, як відомо, ділиться на акторів і глядачів. Отже, для народження таїнства вистави актори свої емоції випромінюють зі сцени в зал, глядачі ними насолоджуються.