Дещо про «друзів України»,

У спогадах гетьмана Павла Скоропадського є цікавий сюжет про росіян, які 1918 року тікали з більшовицької Росії до України. Спочатку ці люди після жахів червоного терору в Москві й Петрограді розсипали компліменти з приводу свободи та спокою в Києві, захоплювалися відносним благополуччям і порядком, продовольчим достатком. Ну і, якщо змога, «вирішували свої питання». Як писав про нашестя російських тодішніх «демократів» до гетьманської України один із прихильників білого руху О. Гольденвейзер: «Потрапивши після московського пекла до київського ельдорадо, російська людина гуляла, смітила грошима, засновувала всілякі підприємства і спекулювала ...». А кадет М. Могилянський розповідав про Київ вісімнадцятого року наступне: «Німці, зголоднілі вдома, висіли юрбою над вітринами з їстівними припасами, де були виставлені жирні поросята, гуси, кури, сало, масло, сир, цукор та різні солодощі й де це можна було придбати без карток і за порівняно тоді ще низькими цінами ... ».

Але вже через кілька днів росіяни починали говорити, що в Україні все робиться неправильно, а вони знають, «як треба», а ще через кілька днів заявляли, що, звичайно, жодної України не було і немає, це, мовляв, все вигадки ... Чому я пригадав цей дуже точний опис гетьманом менталітету «друзів України» зразка 1918 року? Тому що прочитав у «Бульваре Гордона» інтерв’ю відомого російського теледіяча Євгенія Кисельова, що нині мешкає у нас. Його висловлювання якнайкраще можна охарактеризувати назвою ленінської статті «Маленька картинка для з’ясування великих питань». Ось що заявив московський «метр»: «Кілька разів подивився, які матеріали пишуть українські телекритики — діагноз був на межі професіоналізму, просто безпорадні ... Коли я працював у Росії, було кілька професійних серйозних телекритиків, які розбиралися не тільки в телебаченні, але розумілися й у політиці ... Тут, в Україні, я навіть прізвища не згадаю. Ну хіба що пані Лігачова — саме завдяки їй тут і розцвів пишним цвітом жанр безвідповідальної і малопрофесійної елекритики. Хоча й не хотів би ображати пані Лігачову, але я можу їй лише співчувати, абсолютно дута величина». Ось таким є вердикт московського гостя українській телекритиці. Євгеній Кисельов відрізняється феноменальною нетерпимістю до будь-якої критики на свою адресу, ним можна тільки захоплюватися. Однак для захоплень потрібні підстави. А подивишся програми, реальний телепродукт «метра», і нічого гідного компліментів не побачиш: нудно, тоскно, без найменших натяків на креатив, ну хіба що іноді якийсь рукотворний скандал в ефірі, спровокований між фігурантами дійства. А крім цього — одне лише надування щік, величний тон і самозакоханість. Послухати Кисельова — і геній, і розуму палата, а дивишся на екран і ... суцільне розчарування. І тут якнайкраще підходить визначення самого «класика» дута величина.

Чи багато користі українському телебаченню принесло багаторічне перебування в нашій країні пана Є. Кисельова? Та й що позитивного міг зробити в Україні цей московський пан, який порівняв країну, що дала йому притулок, із «далекої провінцією біля моря»? Цікаво, провінцією якої саме держави вважає Кисельов Україна?

І Кисельов, і Шустер чимало зробили в Росії для провалу там демократичного експерименту. Постійні телескандали, перетрушування брудної білизни політиків, відчайдушна боротьба за інтереси одного олігарха проти іншого (наприклад, проти Березовського і за Гусинського), дезорієнтація громадської думки — все це викликало в мільйонів росіян глибоку відразу до демократії, яку вони ототожнили з такою «вільною журналістикою», і мрію про «сильну руку», яка покінчить із цим «балаганом». Чи треба пояснювати, як таке «телемистецтво» посприяло становленню і зміцненню чекістської диктатури в Російській Федерації?

ВІРА В РОСІЙСЬКИХ «ДЕМОКРАТИЧНИХ ВАРЯГІВ»

Зробивши свою справу в Росії, «телебіженці» перебралися до України з тим самим репертуаром. Мабуть, у контексті закликів деяких російських «демократів» «будувати в Україні другу Росію»? І почали будувати. Чвари та конфлікти між командами Ющенка й Тимошенко важко зрозуміти, абстрагуючись від телевізійної складової усіх цих пристрастей. Взаємна неприязнь майстерно підігрівалася і загострювалася, що неабияк посприяло тріумфальному поверненню Януковича. А розкол в українському суспільстві поглиблювався відверто провокаційними діями «метра», який запрошував до ефіру як експерта з питань української культури сумнозвісного Вадима Колесніченка. Його ефір часто «прикрашав собою» патологічний українофоб Ростислав Іщенко (нині процвітаючий у Москві) або одіозний Олесь Бузина. А всією цією вакханалією з посмішкою авгура диригував вельмишановний Євгеній Олексійович (авгури — давньоримські жерці, що ворожили на нутрощах тварин, при великому скупченні римського народу вони досліджували тельбухи, пророкували майбутнє Риму й обмінювалися між собою усмішками розуміння — мовляв, є ж ще такі ідіоти, які вірять у всю цю нісенітницю). Чи допомогла українській демократії така діяльність? Перефразовуючи одного російського державного діяча ХІХ століття: користь від них сумнівна, а шкода — можлива. Але незнищенною є в Україні віра в російських «демократичних варягів», хоча насправді йдеться про політичних «погорільців», що провалили у своїй країні все. Товариш Сталін вжив би тут більш міцний простонародний вираз ... Схоже, згідно з класифікацією Скоропадського, Є. Кисельов перебуває зараз на другій стадії буття в Україні, третя у нього попереду.

РОЗЧАРУВАННЯ ВЕЛИКЕ

На ICTV у програмі «Гражданская оборона» показали долю біженців з Донбасу в Росії, яких нині російська влада поступово виштовхує назад до України. Взагалі під час війни люди біжать від неї вглиб своєї країни, а не на територію противника, і тут нам є над чим замислитися ... Біженці обіцяної любові та співчуття в Росії не побачили, виявилося, що російська бюрократія ще гірша за українську. А люди для неї — це просто відпрацьований пропагандистський матеріал. Їх відправляли до Сибіру, Карелії, Пермського краю тощо, тобто до неблагополучних регіонів із незвичним для вихідців з України кліматом. Їм довелося зіткнутися з побутовою неприязню, роздратуванням і ненавистю «російських братів».
Біженці з дурного розуму думали, що в РФ їх ​​носитимуть на руках і ділитимуться з ними останнім. Розчарування велике. В декого мозок від шоку почав функціонувати, і вони згадали, що в Україні жили краще. А що чекає на них вдома? Зруйнований і розграбований Росією Донбас? Їм ще довго доведеться спокутувати важким життям власну наївність і сліпу віру в Росію, наркотичну залежність від телеящика...

Багато телеканалів обговорювали «стакан Авакова», яким запустив міністр внутрішніх справ у керівника Одеської області Саакашвілі. Конфлікт у присутності президента Порошенко озвучувався мовою країни-агресора, ніхто з вождів України не сказав жодного слова українською, що доволі показово. Московське телебачення неабияк із цього приводу познущалося, мовляв «хохли» зі своєю українською мовою придурюються, насправді вона їм непотрібна, це все вистава, малоросійський водевіль. Так, псевдоеліті, яка нині «кермує» Україною, дійсно все українське: мова, культура, традиція, історія — схоже непотрібне. Для них це політична маска, гра, вистава. Їх справжня природа — малоросійський обиватель-пристосуванець, у якого немає і не було ні переконань, ні ідеалів, це цинічні й лицемірні люди-флюгери. Нас лякають третім Майданом, але чинна в Україні влада є набагато небезпечнішою, Путін просто дочекається, коли вона остаточно розкладеться і морально згниє і візьме Україну голими руками. Якби цим людям була дорога Україна, вони поводилися б зовсім інакше ... Нинішня влада, звичайно, трошки краща за владу Януковича, але цього «трошки» стає дедалі менше.