Iнвестиція в майбутнє
Влад РЯШИН, голова правління телеканала «Інтер»:
— Існують дві економічні моделі функціонування телебачення. Перша — громадське ТБ, коли бюджет телевізійної компанії складається із бюджетних коштів і, фактично, з коштів платників податків. У цьому випадку телебачення виконує державне, соціальне замовлення і створює продукт, що формує ідеологію держави. Орієнтуючись на потребу замовника — держави, суспільства, може не звертати уваги на рейтинги. Друга модель — суто економічна, коли телебачення не фінансується із бюджету і існує за рахунок надходжень від реклами.
У нашій країні бюджетна стаття на телебачення настільки мала, що не в змозі забезпечити достойне фінансування навіть одному каналу — щоб він був максимально цікавим і міг закуповувати і виробляти ту кількість продукту і того рівня, який був би популярним. Всі інші українські канали — комерційні. Прибутки ж від реклами залежать напряму від поняття «рейтинг», і тому, так чи інакше, наші комерційні канали, звичайно ж, спираються на рейтинг. Інша справа, що вже безпосередньо від команд, які працюють на цих каналах, залежить, наскільки враховуються загальнолюдські цінності при плануванні, виборі, створенні того чи іншого телепродукту. Ми на «Інтері» у своїй роботі, орієнтуючись на рейтинг, намагаємося не забувати про загальнолюдські цінності. І розуміємо свою відповідальність перед глядачами, перед країною.
Євген ГЛІБОВИЦЬКИЙ, ведучий новин («1+1»):
— По-перше, повинен існувати громадський запит на телебачення, на інформацію певного типу. ТБ — дещо спотворене дзеркало, яке відображає, що треба суспільству. В українських умовах — слабкість ринку і політичний тиск з боку влади — дзеркало ще більш викривлене. Найефективніший спосіб зробити українське ТБ більш гуманітарним — дочекатися змін у суспільстві. Цих змін можна чекати або сприяти їм.
В Україні — третій варіант — влада і мовлення докладають усіх зусиль для того, щоб суспільство деградувало. Підтвердження тому — цензура новин, популяризація бандитської романтики в російських серіалах, а також дешеві та сумнівні, з точки зору художньої цінності, фільми американських і європейських виробників.
Окремо треба відзначити безліч вітчизняного кіно, яке в більшості своїй представляє ненормальність системи вітчизняних цінностей.
Беручи участь у такого роду телевиробництві та телетрансляції, всі учасники процесу отримують тактичну вигоду.
Олександр ПЕТРУЛЕНКОВ, начальник відділу зв’язків із громадськістю НТКУ:
— Звичайно, це насамперед політичне запитання. Сьогодні телебачення — це навіть не стільки бізнес, скільки дорогий засіб впливу тих чи інших політико-фінансових груп. Тому головний програмний продукт для кожного серйозного каналу — новини. Звичайно, існує завдання зібрати якнайбільшу аудиторію перед новинами. Всі інші програми так само борються за глядача, оскільки тільки його увага виправдовує всі витрати. Це факт, що глядач сьогодні поглинає із задоволенням скандальні шоу, передачі кримінальної тематики, розважальне кіно. Цей процес схожий на звичайну рибалку. Бувалий добувач риби вибирає придатне місце, підгодовує його, і на свої снасті виловлює гарантовано великий улов.
Частково з цим завданням справляється Національна телекомпанія України. Тільки в нашому ефірі є програми для пенсіонерів, національних меншин, для людей, позбавлених слуху, для дітей різного віку, для військовослужбовців тощо. На Першому Національному вже рік в ефірі програми каналу «Культура». Так, на цих програмах ми втрачаємо рейтинг. Але я впевнений, якби фінансування культурологічних проектів було достатнім, їх якість покращилася б, відповідно, і рейтинг став би вищим.
Кирило ВИШИНСЬКИЙ, шеф редактор службиінформації каналу ICTV:
— Примусити телебачення не орієнтуватися на рейтинг неможливо. Рейтинг є основним показником для рекламодавців. Інше питання — люди, які працюють на телебаченні, мають усвідомлювати, що це не тільки бізнес і заробляння грошей. Телебачення як специфічний вигляд бізнесу має певну місію. Місію комунікаційну та інформаційну. Природно, інформація має цілісний характер. Ті, хто працює на телебаченні, мають реально орієнтуватися на якісь цінності і пам’ятати про свою місію. А рейтинг — це така штука, якої не позбутись.
Анатолій БОРСЮК, ведучий «Подвійного доказу» («1+1»):
— За принципом ВВС. Люди, які хочуть дивитися цей канал, платять за це гроші. На каналі немає реклами, тому що платять не рекламодавці, які орієнтуються виключно на рейтинг, а споживачі, які самі й формують сітку. Як кажуть: «Хто платить, той замовляє музику», адже телебаченню все одно, що грати.
Ще одним із варіантів орієнтиру на загальнолюдські цінності можуть бути вузькопрофільні канали. Глядач буде вибирати собі те, що любить. Знову-таки, за кордоном це питання вже давно вирішене: спорт, фільми, новини, еротика, природа і тварини — кожна із тем подається окремим каналом.
