Рада з захисту журналістів. Спроба №…

У вівторок Петро Порошенко підписав Указ про створення «Ради з питань захисту професійної діяльності журналістів та свободи слова». Це вже не перша спроба в історії незалежної України створити орган, який мав би на меті унеможливлювати тиск на журналістів та цензуру. Але, виходило створювати дієві інструменти врегулювання ситуації у медіа-сфері – ініціативи або були бутафорськими, або малоефективними. Наприклад, Міжвідомча робоча група з аналізу стану додержання законодавства про свободу слова і захист прав журналістів (МРГ) при президенті Януковичу, створена за ініціативи Дарки Чепак, виконувала радше функцію піару чиновників, а не інструменту захисту права журналістів на свою професію. Чи не стане це чергова ініціатива заради ініціативи?

Повідомляється, що новоутворена рада має консультативно-дорадчий характер і об’єднує представників державних органів - Національної поліції, ГПУ, СБУ, Нацради з питань телебачення і радіомовлення, і представників громадських об'єднань, що діють у сфері медіа, та ЗМІ.

«Мета діяльності Ради – розглядати всі конфліктні ситуації, які пов’язані з журналістикою, – цензуру, тиск, напади, контролювати просування таких кримінальних справ у правоохоронних органах. З’ясовувати, чому вони затягується і чи не відбувається гальмування розслідування, - розповідає «Дню» Світлана ОСТАПА, член ГО «Телекритика», яка також увійшла до дорадчого органу. - Рішення про її створення було прийняте 16 вересня – у день пам’яті (зникнення – Ред.) журналіста Георгія Гонгадзе. Тоді було домовлено ініціативній групі з журналістської спільноти взяти на контроль справи нападів на журналістів на Майдані і перешкоджання їх діяльності. Вдумайтесь – таких фактів понад 200, і абсолютну більшість «спустили на гальмах». Не покарані навіть винні у загибелі В’ячеслава Веремії, якого вбили за спробу сфотографувати «тітушок». Також ми підніматимемо прецеденти, пов’язані з військовими діями – побиття, потрапляння в полон журналістів тощо. Розглянемо новий «кейс» – перешкоджання журналістам-розслідувальникам. Наприклад, брутальне поводження співробітників СБУ зі знімальною групою «Радіо Свобода», що знімала на яких автівках приїжджають співробітники Центрального управління для програми «Схеми». Справа, до якої підключилася навіть воєнна прокуратура, затягується, і офіцерам намагаються спустити з рук їхні дії. Дехто критикує рішення, що головами Ради будуть двоє представників АП - прес-секретар Порошенка Святослав Цеголко та заступник його Адміністрації Андрій Таранов. Але вважаю, що це ефективніше, ніж якщо би головою став представник громадського сектору або ЗМІ, адже це дає ширші можливості для лобіювання своїх пропозицій і формування порядку денного».

Водночас вирішувати резонансі «справи десятиліття», які містять в собі характеристику епохи, як, наприклад, вбивство Георгія Гонгадзе – Рада не ставить собі за першочергове завдання. Хоча саме медіа-спільнота, розуміючи, що одна безкарна справа породжує інші, мала б проявити консолідацію зусиль і вимагати від влади поставити крапку у «справі Гонгадзе», а не просто акцентуючи на тому, що саме в річницю зникнення журналіста виникла ідея створення згаданої Ради. З певною пересторогою до новоутвореного органу ставляться і медіа-юристи.

«Давати оцінку новоствореній Раді можна буде виключно по її діяльності, - коментує «Дню» Тарас ШЕВЧЕНКО, директор Інституту Медіа Права. – Я б хотів бачити позитивні результати, але досвід існування таких органів в Україні демонструє протилежне. На мою думку, проблеми вітчизняної журналістики зараз пов’язані більше не з питаннями безпеки і захисту. Хоча поодинокі прецеденти виникають, Верховна Рада нещодавно посилила кримінальну відповідальність за перешкоджання журналістській діяльність, і питання імплементації – до судочинства. Головна проблема – монопольне володіння ключовими медіа олігархами і просування ними, в першу чергу, своєї політичної і економічної політики, на відміну від загального інтересу або інтересу аудиторії. Одна з ключових причин цієї ситуації – відсутність незалежного регулятора, функції якого мала б виконувати Національна рада з питань телебачення і радіомовлення і впливати на контент великих медіа-ресурсів. На жаль, у важливі моменти, наприклад, під час виборів, регулятор «не помічає» використання каналів як політичних інструментів. Сподіваюсь, що новий дорадчий орган підніматиме важливі для суспільства і журналістської спільноти питання і уникне декларативності у своїй діяльності».