Як ми можемо допомогти Миколі Семені,

15 грудня після відкриття фотовиставки переслідуваного окупаційною владою в Криму журналіста Миколи Семени (див. матеріал на сайті «Дня» «Крим став нефотогенічним…») відбулася дискусія «Журналістика в Криму: шляхи звільнення».

Модерував захід Андрій Куликов, а спікерами стали керівник мультимедійної платформи «Крим. Реалії» Володимир Притула, керівник громадської організації «КримSOS» Таміла Ташева, адвокат Миколи Семени Андрій Сабінін, в. о. голови Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко, головний редактор інтернет-видання «Українська правда» Севгіль Мусаєва-Боровик, журналіст Павло Казарін, від «Дня» виступила я, редактор відділу кореспондентської мережі. Серед питань, які було важливо обговорити cпікерам, – що конкретно медіаспільнота та громадськість може зробити, щоб допомогти колезі, ішлося також про «інформаційний вакуум» на окупованих територіях та як активніше виявляти «солідарність із журналістами, котрі переслідуються російською владою», те, чим можуть допомогти журналісти, держава та світове співтовариство журналістам, які працюють фактично в підпіллі.

АНДРІЙ САБІНІН: ПОТРІБЕН ЖУРНАЛІСТСЬКИЙ ДЕСАНТ НА СУД

Нагадуючи останні подробиці справи («День» писав про них у № 228 від 14 грудня 2016 року), адвокат Миколи Семени Андрій Сабінін повідомив: «Найближчим часом обвинувальний висновок надійде у республіканську прокуратуру Криму, і якщо його затвердять, то після свят він надійде у суд Залізничного району Сімферополя. Можливо, у січні почнеться суд. Єдиний доказ у справі – «лінгвістична експертиза» статті Семени. Найголовніша проблема, щодо якої триває дискусія і вирішення якої поки немає, – те, що слідчий не вміє поставити питання, які б звучали як не правові, і ставить правові питання людям, котрі не є спеціалістами у галузі права. Вони можуть бути філологами, психологами, істориками, соціологами тощо. Отримавши питання, чи є заклики до порушення територіальної цілісності, вони дають відповідь, що так. Це абсурд. Верховний Суд РФ зазначав, що так бути не повинно, що слідчий так робити не може, а експерт не може так відповідати. Але це поголовно відбувається». Семені інкримінується друга частина ст. 280.1 КК Росії – «заклики до порушення територіальної цілісності» із використанням ЗМІ. «Це кваліфіковано як злочин середньої тяжкості, за котрий передбачено до 5 років позбавлення свободи або обов’язкові роботи до 480 годин, що в його віковому статусі, мабуть, буде виключено. З урахуванням тих вироків, які мені відомі за цією статтею у Росії, у двох із них вирок був позбавлення волі, в одному випадку присудили штраф і амністію, але йшлося про частину першу ст. 280.1», – зазначив Андрій Васильович. Щодо підтримки свого підзахисного, то Сабінін висловив пропозицію, щоб коли почнеться суд, на процес, якщо його не закриють, приїхав певний журналістський «десант».

ВОЛОДИМИР ПРИТУЛА: «МИ ОЧІКУВАЛИ БІЛЬШ ДІЄВОЇ РЕАКЦІЇ ДУНІ МІЯТОВИЧ СТОСОВНО СИТУАЦІЇ В КРИМУ»

Керівник мультимедійної платформи «Крим. Реалії», на якій і вийшла «крамольна», на думку окупантів, стаття Миколи Семени, Володимир Притула у своєму виступі зазначив: «Ми розуміємо можливості чи неможливості ОБСЄ, але очікували більш дієвої реакції з боку комісара Дуні Міятович стосовно ситуації, яка відбувається в Криму. Не тільки стосовно Миколи Семени, але й взагалі роботи журналістів. Ми з нею зустрічались у перші дні анексії, коли вона приїжджала, і вже тоді говорили про те, що відбувалося в Криму, коли журналістів били, викрадали, погрожували... Зараз реакція такої важливої інститут як комісар зі свободи ЗМІ ОБСЄ мала б бути чіткіше артикульованою». Головним засобом допомоги колезі і пан Володимир бачить просування інформації про його справу на міжнародному рівні. «Ми бачимо, що ця тема підіймається на багатьох міжнародних майданчиках і це треба продовжувати. Зараз я бачу лише цю можливість якимось чином вплинути на ситуацію в Криму. Важливо, щоб журналісти і правозахисники з інших країн могли безперешкодно потрапляти в Крим. Якщо говорити про Миколу Семену, важливо включення в обмінний список, тому що ми бачимо серйозну загрозу його здоров’ю і життю. На жаль, без ініціативи і солідарності журналістів міжнародна підтримка буде обмеженою», – підсумував Володимир Притула.

ЯК ПРАЦЮВАТИ ЖУРНАЛІСТУ В КРИМУ?

«Історія Миколи Семени – це історія людини, яка залишається відданою своїм принципам і за ці принципи несе таке покарання від країни-окупанта», – переконаний Павло Казарін, для якого важливо під час цієї зустрічі було на прикладі справи Миколи Михайловича проговорити і позбутися «наших стереотипів щодо Криму і кримчан, які залишилися на окупованій території». Щоб апелювати до міжнародної спільноти, «ми для початку маємо домовитися з самими собою і відповісти на питання: а хто там живе в Криму?», – зазначив Павло.

Про непроговореність проблеми інформаційного вакууму на окупованій території та умов роботи журналістів у Криму говорила Таміла Ташева. «Ми, як організація, яка безпосередньо працює з людьми, котрі живуть на території Криму або виїхали з нього, чуємо про те, що «нам набридло чути про те, що Крим – це Україна, робіть якісь конкретні кроки для того, щоб ми це відчули. Ми втратили незалежні медіа в Криму, і це безпосередньо впливає на тих людей, які там живуть. Інша теза про те, як там журналістам працювати. Як заслати певний «десант» у Крим, про який сказав Андрій Сабінін? Тут треба приймати дуже конкретні кроки з боку держави, професійних журналістських організацій, громадських організацій. Тому що за кожним українським журналістом, який туди поїде і який має отримати обов’язкову акредитацію в російському МЗС, обов’язково буде стеження на території Криму. Дуже багато складних питань, на які на жаль, ми досі не маємо відповідей. Пройшло майже три роки з моменту окупації. Але як реально журналісту там працювати, ми поки не говоримо», – сказала вона. Також Таміла Ташева висловила такі тези: «Щодо солідарності – можна було б нас самим усередині – і журналістам, і громадським діячам цю солідарність показувати набагато активніше. Якщо ми хочемо, щоб міжнародні структури реагували більш активно, то нам треба всередині країни теж активніше це робити. Також, скаржачись на те, що питання пана Миколи або Романа Сущенка та інших не згадують на міжнародному рівні, маємо усвідомлювати і говорити про глобальний контекст порушень свободи слова по всьому світу.»

Севгіль Мусаєва-Боровик зазначила, що ситуацію з переслідуваними на окупованих територіях людьми можна охарактеризувати як «порятунок потопаючих – справа самих потопаючих». «Усе залежить від того, наскільки правозахисні організації, адвокати, рідні і близькі готові боротися за конкретну людину», – зауважила вона. Крім того, вона звернула увагу на недостатню роль держави в цих справах. «Чиновники часто говорять гаслами, але дуже рідко називають прізвища людей, рідко називають, які конкретні дії можна зробити, щоб змінити ситуацію в тому ж Криму», – зазначила Севгіль, говорячи про месиджі, які українські владоможці транслюють міжнародній спільноті.

«ДОПОМОГА У… СПІВПРАЦІ З СПІЛКОЮ ЖУРНАЛІСТІВ РОСІЇ»

В. о. голови Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко закликав присутніх «зробити ревізію своїх можливостей, своїх знайомств, які ми можемо задіяти і які заходи ми можемо організувати» для допомоги Миколі Семені та іншим переслідуваним громадянам України. Говорячи про зусилля, які докладає НСЖУ для звільнення колеги, Сергій розповів про звернення до російської влади щодо необхідності надання Семені медичної допомоги в Києві та офіційну відмову на нього.

Також Томіленко закликав до «коректнішого ставлення до міжнародних структур». «Представник ОБСЄ з питань свободи медіа на наше прохання офіційно запросила пана Миколу Семену на конференцію у Відні, були надіслані листи до російської влади. Для нас очевидно, що офіс ОБСЄ робив і робить заяви, що є порушення свободи слова в Криму. Важливо, що ОБСЄ офіційно визнало Семену журналістом, а не якимось маскованим агентом», – акцентував Сергій Томіленко. «Звичайно, ми самі безпорадні в цій ситуації, безпорадні багато дипломатичних структур, ми б хотіли більшого, але на сьогодні від офіційних міжнародних структур позиція є. Є однозначна позиція міжнародної федерації журналістів про те, що Микола Семена – переслідуваний журналіст. Зараз ми теж проводимо консультації щодо нових заяв від МФЖ, також ми шукаємо правників, щоб експерти західного світу теж зробили висновок, що ідеться про дискусію, а не про тероризм». Кажучи про питання пошуку ресурсів щодо фінансової підтримки юридичного супроводу, підтримки родини переслідуваних журналістів, Томіленко багатьох здивував: «Тут ми використовуємо нашу участь на міжнародних майданчиках, у тому числі із союзом журналістів Росії, де шукаємо тих, хто буде надавати заяви і певну матеріальну підтримку. Все одно заяви на міжнародному рівні здійснюватимуть певний тиск на російську владу і ми віримо, що вона захоче відкараскатися від такого негативного іміджу і зрештою вирішенням буде можливість пані Миколі переїхати на материкову Україну».

Як читач уже, мабуть, помітив, від багатьох спікерів лунало слово «солідарність». Так, брак об’єднаності в інформаційній підтримці справ переслідуваних колег, «забування» про них – це важливий аспект, на який варто було звернути увагу. Але є й інший аспект. Солідарність має відбуватися на основі спільних цінностей. Позиція «Дня», яку висловлювала я, полягає в тому, що журналісти мають бути солідарні в тому, щоб називати речі своїми іменами: агресора – агресором, окуповані території – окупованими територіями. І саме з такої позиції чинити той тиск, який ми можемо чинити, обирати таку риторику, щоб міжнародні структури нас почули. Відтак співпрацю зі спілкою журналістів країни-агресора, яка тримає під слідством українського журналіста саме за наявність у нього громадянської позиції, ми ніяк не можемо толерувати. Тому під час обговорення відбулася і дискусія з тими, хто цю співпрацю виправдовує.  Нагадаємо, що в редакції «Дня» відбувся круглий стіл, учасники якого ухвалили звернення, у якому підтримують рішення Європарламенту щодо протидії російській пропаганді і засуджують «підготовку громадської думки до капітуляції». Його можна підписати, перейшовши за лінком https://day.kyiv.ua/uk/content/zvernennya-uchasnykiv-kruglogo-stolu-v-redakciyi-gazety-den-razom-z-odnodumcyamy-yaki. До речі, підписати його можуть не тільки журналісти, а й кожен громадянин, адже ідеться не про вузькопрофесійний аспект, а про свободу слова в загальнолюдському розумінні.

Власне, приклад громадянської позиції Миколи Семени і мав би бути стимулом до солідарності. Але, на жаль, ще не став, оскільки наявність громадянської позиції не всі журналісти вважають для себе обов’язковою. Ми ж продовжуватимемо роботу.