Початок великого геополітичного перерозподілу

У коментарях результатів зустрічі міністрів закордонних справ країн НАТО в Рейк'явіку з цього приводу було багато риторики. Рішення про створення Ради співробітництва Росія — НАТО названо «історичним», міністр закордонних справ Великої Британії Джек Стро сказав, що в Рейк'явіку відбувся похорон холодної війни. Діяльність нової ради базуватиметься не на консультаціях, як це було раніше, а на участі Росії як рівноправного партнера в процесі вироблення рішень з проблем, які стосуються перш за все боротьби з тероризмом, контролю над нерозповсюдженням зброї масового знищення, менеджменту кризових ситуацій (тобто запобігання конфліктам, миротворча діяльность), безпеки мореплавства, боротьби із стихійними лихами. Якраз у тематиці нічого нового немає, тут зберігається все те, що було зафіксовано іще Основоположним документом про відносини НАТО — Росія. Новина — саме у проголошеній рівноправній участі сторін.

Жодного права вето на рішення НАТО Росія не матиме, НАТО і після утворення «двадцятки» з Росією зберігатиме здатність до самостійних дій. Отже, історичність моменту — в тому, що НАТО і Москва намагаються змінити саму психологію своїх відносин, яка досі не відрізнялася надмірною довірою. І зауваження редакційної статті «Волл Стріт Джорнал» про те, що насправді НАТО заключила угоду з Путіним, а не з Росією, очевидно, має під собою певні підстави. Адже саме особисто Путін виступив у Росії ініціатором просування в бік Заходу, і його активність була до певної міри винагороджена.

Про значення зустрічі в Рейк'явіку як знак закінчення холодної війни можна говорити і з іншої причини. Після зустрічі міністрів вже говориться, що очевидно, на саміті Альянсу в Празі, на якому буде оголошено про початок другої хвилі розширення НАТО, серед запрошених до вступу буде названо всі три країни Балтії — Латвію, Литву та Естонію — незважаючи на опір Москви. Міністр закордонних справ Росії Ігор Іванов сказав у Рейк'явіку з цього приводу, що механічне розширення НАТО не додасть безпеки ні нинішнім країнам-членам, ні країнам-кандидатам. Зайвим було б уточнювати, що Іванов цим самим оприлюднив офіційну точку зору Москви, яка (принаймні на словах) залишається незмінною. З цього погляду дійсно, як припускав ряд і українських, і західних аналітиків, утворення «двадцятки», що стало реалізацією пропозиції прем'єр-міністра Великої Британії Тоні Блера до керівництва НАТО і Росії, виглядає, серед іншого, і своєрідною компенсацією Москві з боку НАТО. За те, що НАТО сподівається перейти через «червону лінію», окреслену в Москві ще за часів президента Єльцина, і прийняти в свої члени три країни, що раніше входили до складу СРСР. Серед російських політичних і наукових еліт залишається популярною (хоча все рідше висловлюється) думка про те, що внаслідок цього російським національним інтересам у сфері безпеки буде завдано чималої шкоди і Москва буде змушена шукати адекватну відповідь. Таким чином, «великий геополітичний перерозподіл», як, можливо, майбутні дослідники назвуть процес, що стартував у Рейк'явіку, повністю залежатиме від того, наскільки в дійсності ключові країни- члени НАТО і передусім, Сполучені Штати (які однозначно наполягали на тому, що Росія не може мати права вето на розвиток Альянсу), і Москва намагатимуться відійти від психології протистояння до справжнього партнерства, що насправді вимагатиме від усіх учасників процесу величезної політичної волі. Генеральний секретар НАТО лорд Робертсон у Рейк'явіку сказав, що утворення «двадцятки» не означає, що НАТО і Росія повинні у всьому погоджуватися.

У дійсності, роль зустрічі в Рейк'явіку — не стільки в спробі перетворити Росію на партнера, нічого при цьому не говорячи про перспективи її членства в НАТО, скільки у початку перегляду існуючої системи розподілу ролей у системі глобальної безпеки. Виглядає на те, що Росія, завдяки чималим зусиллям президента Путіна, і особливо — його активності відразу після звістки про трагедію 11 вересня, своє місце в новій системи світових координат якщо іще повністю не визначила, то знаходиться на шляху до цього.

В тому, що стосується України, питання виглядає складнішим. На її майбутнє зустріч у Рейк'явіку впливатиме відразу з двох причин. По-перше, через те, що новий розподіл геополітичних ролей, започаткований створенням «двадцятки», може одночасно як відкрити простір для політики Києва, так і звузити його. Геополітичні переваги вдалого географічного розташування, як часто свідчить історія, можуть бути зведені нанівець неузгодженістю дій основних політичних гравців, невизначеністю, непослідовністю державної політики, неадекватним внутрішнім розвитком, відсутністю стабільності в суспільстві. По-друге, після зустрічі в Рейк'явіку стає очевидним, що на Празькому саміті НАТО до вступу будуть запрошені Словаччина та Румунія, що безпосередньо межують з Україною, а також балтійські країни і Болгарія, що не може не слугувати прикладом.

Підсумкове комюніке зустрічі в Рейк'явіку згадує Україну кілька разів. По-перше, Альянс, говорячи про створення нових відносин у галузі безпеки з Росією, згадує й про розвиток своїх відносин з Україною та іншими партнерами. НАТО відзначає сильну налаштованість України на досягнення повної євроатлантичної інтеграції, продовжує заохочувати її в проведенні необхідних для досягнення цієї мети реформ і декларує готовність їй у цьому допомагати. Найголовніше ж криється далі — Альянс наголошує на тому, що міністри вирішили надати нового поштовху й нової суті партнерству з Україною. Раді співробітництва доручено розробити нові механізми й модальності, що базуються на Хартії про особливе партнерство, і підняти відносини на якісно новий рівень. Міністри, як сказано в документі, сподіваються поглибити й розширити відносини, в тому числі й через інтенсифікацію консультацій і співробітництва в політичних, економічних, оборонних питаннях. Ключовим словом тут, мабуть, має бути все ж «консультації» — Альянс говорить про нові форму й суть, і навіть про новий рівень, але при цьому загальний рівень залишається тим самим, на відміну від якісного стрибка у відносинах з Росією. І оскільки в тексті комюніке згадується сподівання обговорити відносини на саміті в Празі, можна точно стверджувати: це і є запрошення на Празький саміт, одне з тих питань, які так довго залишалися без відповіді. З цього погляду можна стверджувати, що результати зустрічі в Рейк'явіку були позитивними для України, оскільки Альянс декларує готовність до серйозних змін у відносинах. Щоправда, це не є відповідь на заклик Президента Кучми — «Запрошуйте!». З одного боку, можливість вступу України до НАТО як до системи міжнародної безпеки, а не військового союзу офіційно не відкидається. З другого боку — західні експерти підтверджують, що сьогодні НАТО дійсно прагне наблизити до себе Україну, але вважає, що про перспективи її вступу говорити зарано.

Підсумовуючи, можна сказати, що те, яким чином визначиться роль України в нинішньому геополітичному розподілі, величезною мірою залежатиме від самої України — наскільки, зокрема, вона буде готовою на кроки, що справді відповідатимуть ідеї євроатлантичної інтеграції, наскільки її керівництво (в тому числі й парламент) проводитиме послідовну політику, наскільки вона сама змусить з собою рахуватися. І це — головний урок з зустрічі в Рейк'явіку.

ЗАПИТАННЯ «Дня»

1. Ваше ставлення до змін у відносинах Російської Федерації та НАТО? Чи довготривалі вони?

2. Чи не назріла необхідність змінити формат співпраці України та НАТО? Наскільки до цього готові Київ та Альянс?

Володимир ХАНДОГІЙ , глава місії України при НАТО, посол 1. Я вважаю, що поглиблення відносин між РФ і НАТО, переведення їх у площину партнерських стосунків є позитивним знаком, оскільки йде лише на користь зміцненню загальноєвропейської безпеки. Утворення нових механізмів такої співпраці, зокрема нової Ради НАТО —Росія (т.зв. «двадцятка»), свідчить про усвідомлення Альянсом і Росією принципів неподільності безпеки, особливо в епоху нових викликів. Світ тільки виграє від того, що доленосні безпекові рішення будуть ухвалюватися спільно НАТО і Росією. Щодо «тривалості» цих нових відносин, то я особисто переконаний у тому, що вони не є кон'юнктурними і «приречені» на подальшу позитивну еволюцію. Адже у нашому взаємопов'язаному і взаємозалежному світі альтернативи поглибленню і розвитку відносин немає.

2. Так, назріла. І у Києві, і у Брюсселі ми зараз активно працюємо над цим. Важливо, що з боку НАТО є розуміння необхідності піднести рівень відносин з Україною на якісно новий щабель. Щодо формату і модальностей майбутньої співпраці, то вони будуть визначені шляхом консультацій на різних рівнях. Зокрема важливі засідання Комісії Україна — НАТО у Рейк'явіку на рівні міністрів закордонних справ, у червні — на рівні міністрів оборони у Брюсселі. На початку липня Комісія Україна — НАТО збереться в Києві, щоб відзначити п'яту річницю підписання хартії про особливе партнерство Україна — НАТО.

Кульмінацією цієї роботи повинен стати самміт Україна — НАТО у Празі в листопаді, який, я сподіваюсь, визначить характер відносин Україна — НАТО і шляхи їх подальшої еволюції.

У цій нашій спільній роботі засадничою є формула Президента України Л.Д.Кучми, за якою Україна готова йти у своїх відносинах з НАТО настільки далеко, наскільки Альянс готовий до цього.

Дітмар ШТЮДЕМАНН , посол Федеративної Республіки Німеччина в Україні 1. Щонайпізніше події 11 вересня минулого року драматично показали нам, що безпеки можна досягти лише спільними зусиллями. Тому я вбачаю у зближенні Російської Федерації з НАТО дуже позитивний розвиток, який піде на користь нам усім. Тут ідеться про якомога тіснішу співпрацю з суттєвих питань – таких, як боротьба з тероризмом, регулювання кризових ситуацій, контроль над озброєннями, заходи з метою поглиблення довіри, широка військова кооперація, цивільна оборона і ще ціла низка галузей.

2. Вирішальним, як мені здається, зараз є не формат, а змістовне наповнення співпраці між Україною та НАТО. Альянс до цього готовий, як це показали дуже інтенсивні контакти протягом останніх місяців. Засідання комісії Україна–НАТО в Рейк'явіку 15 травня підтвердило це. Україна є важливим партнером задля досягнення стабільності й безпеки в Європі. Вона заявила про свою стратегічну мету в повній мірі інтегруватися в європейські та євроатлантичні структури та брати участь у всіх європейських системах гарантування безпеки. Німеччина підтримуватиме Україну на цьому шляху. Проте важливим залишається й те, щоб зміст співпраці супроводжувався успішними реформами в галузі оборони, що знову ж таки мають перспективу лише на засадах економічної, політичної та соціальної стабільності. Демократія та державно-правові інституції утворюють фундамент НАТО, яка є спільнотою взаємних цінностей.