Я пройшов шлях від солдата до генерала

— Борисе Борисовичу, коли ви починали, чи передбачали, яких вершин досягнете? Чи займалися спеціально своєю кар’єрою?

— Ніколи… Нас виховували скромними людьми, нам вселяли, що ми живемо за найсправедливішого ладу, і, якщо ти маєш талант, тебе помітять, оцінять, усе для тебе зроблять. Я був скромним і довірливим, навіть занадто. Тепер я розумію, що в театрі таким бути не слід! Особливо у сфері виконавській. Педагогіка — це щось інше. Мені завжди подобалося вести клас, вигадувати композиції, фантазувати. У 1980-ті роки — я ще танцював — Юрій Григорович запропонував мені працювати за сумісництвом педагогом-репетитором.

— А хто були ваші наставники?

— В училищі — Олена Миколаївна Сергієвська, найталановитіша людина, фанатично віддана мистецтву. Вона навчала нас хореографії і взагалі приділяла нам цілими днями багато уваги. Водила, наприклад, за свій рахунок на вистави Большого. А випускав з училища Маріс Лієпа, ми були його першими й останніми учнями. Вплив на нас такого великого майстра і видатної творчої особистості був величезний. У театрі відбулася зустріч з Олексієм Єрмолаєвим та Асафом Мессерером. Це було щастя — знати їх, бути їхнім учнем. Їм моє покоління танцівників багато в чому зобов’язане своїми досягненнями.

— Кажуть, ви порівняно пізно прийшли до балету?

— Мій батько, Борис Акімов, був танцівником у Краснознаменному ансамблі пісні і танцю під керівництвом Александрова. Я народився у Відні, під час гастролей. У дитинстві захоплювався фігурним катанням, в 11 років став чемпіоном Москви у своєму віці в парному й одиночному розряді. І завжди любив музику, намагався грати на різних інструментах. Захоплення музикою залишилося, а ось до спорту я охолов, зате зацікавився балетом. Мене прийняли до експериментального класу Московського хореографічного училища, до якого брали з 12 років. Вирішальним для подальшого шляху стало те, що сама доля призначила мене до педагога Олени Сергієвської… Балет став сенсом усього мого життя.

— Ви багато працюєте в театрах Європи, знайомі з відомими сучасними балетмейстерами. Які західні хореографи вам на сьогодні здаються цікавими?

— Джон Ноймайєр, Матс Ек, Іржі Килліан, Начо Дуато — я їх добре знаю, враження від їхніх робіт прекрасне. Все композиційно винахідливе, вони шукають нові форми, геометрію рухів — загалом, як кажуть, задоволення для очей… Але сам я вихований на російській традиції і залишаюся прихильником балету сюжетного з його романтичністю і духовністю.

— У чому першочергове ваше завдання як художнього керівника балету Большого театру?

— Тримати трупу у високій професійній формі. Для цього потрібен активний балетний репертуар, потрібно, щоб насамперед ішла вся класика і, звичайно ж, роботи сучасних хореографів. Хочеться спиратися на російську класичну літературу: які в ній захоплюючі сюжети, характери, колізії! І на російську класичну музику. Наприклад, музика Рахманінова в балеті. Колись Леонід Лавровський поставив «Паганіні» на його музику, цей балет і нині в нашому репертуарі… А уявіть, скажімо, «Перше кохання» Тургенєва на музику Рахманінова... Ми шукаємо молодих балетмейстерів, здатних розвинути цей напрям. Зберегли золотий фонд театру — «Спляча красуня», «Лебедине озеро», «Лускунчик», «Баядерка», «Жизель», «Дон Кіхот». Намагатимемося відновити і те, що вже пішло, але було гордістю балету Большого театру, наприклад «Ромео і Джульєтту» Лавровського. Звичайно, будуть і сучасні балети. Той самий Ноймайєр обіцяв нам свої одноактні вистави. Я думаю, що на такому найвищому рівні нашу класику мало хто виконує у світі.

— А що ви можете сказати про нинішній склад вашої трупи?

— По суті, сталося повне оновлення, трупа дуже помолоділа. Але всі танцюристи — професійні, технічно сильні, артистичні. Можливо, вони діловитіші, ніж були ми, не такі романтичні, більш жорсткі у відносинах. Адже тепер і час інший, і глядач інший.

— Багато артистів балету постійно скаржаться, що під час сезону ставлять мало класичних вистав. Виконавців на одну роль більше, ніж цих вистав.

— Ця проблема завжди була, є і буде. У нашій трупі 250 осіб. Раніше було дві сцени — Большого театру і Кремлівського Палацу з’їздів, і щовечора ми показували по дві балетні вистави. Але навіть і тоді був «голод» у солістів. Або потрібно приходити до системи мобільних західних труп (не більше 90 чоловік), де все розкладене на полички, всі артисти завжди в роботі та в формі. Сьогодні наші провідні солісти, крім роботи в Большому театрі, займаються індивідуальною творчою діяльністю і часто виїжджають на місяць, на два. Театр відпускає, іде назустріч, але хтось повинен танцювати в цей період і, природно, ми вводимо нових виконавців. Потім солісти приїжджають і вимагають репертуар (за контрактом вони повинні танцювати не менше однієї вистави на місяць). Ми не можемо скоротити трупу. А як усіх забезпечити роботою? Тому процес невдоволення весь час існує.

— У 2001 році ви погодилися зайняти ще й посаду в. о. ректора Московської академії хореографії. Нині ви там художній керівник. Не таємниця, що ситуація до вашого приходу склалася там просто критична.

— Погодьтеся, що як художній керівник трупи балету Большого театру я прямо зацікавлений, щоб з академії приходили чудово підготовлені люди, майбутні зірки. Справді, досвід останніх років оптимізму не вселяв. Отже, довелося починати з найрішучіших заходів. Двадцять учнів відрахували за профнепридатність, чим, природно, нажили собі ворогів… Провели ремонт приміщень, прозорою стала бухгалтерія. Намагаємося посилити педагогічний склад. Працює постійна комісія з прийому. Її головний критерій — наявність в абітурієнтів необхідних фізичних і артистичних даних, тобто таланту. Шістнадцять учнів почали отримувати підвищені стипендії. Оновили навіть програму щорічного звітного концерту училища, її не змінювали років тридцять. Спільно з Большим театром поставили виставу «Чарівна флейта». Ректором академії сьогодні працює моя партнерка по сцені Марина Леонова. Я був Зігфридом, вона — Одеттою-Одиллієя. Отже, творче партнерство триває.

— Чи вважаєте ви себе успішною людиною?

— Не все, звичайно, вдається зробити в житті, але я все-таки, напевно, успішний. Оскільки, як бачите, я очолюю сьогодні одну із двох-трьох кращих труп світу. Є, звісно, якісь внутрішні творчі розбіжності, нюанси. Без цього неможливо, це життя, плюси, мінуси. Я все життя провів із Большим театром. Я танцював усі головні ролі, пізніше багато викладав, маю багато учнів. Андрій Уваров — мій учень. Поступово педагогіка і моя робота провідного прем’єра плавно перейшли в роботу артистичного директора. Звичайно, це — подія в житті, що й казати. І я роблю все можливе, оскільки я досить добре знаю всіх членів трупи. На сьогодні я продовжую викладати, даю майстер-класи, на які збираються балетмейстери з усього світу. Звичайно, я можу назвати себе успішною людиною. Я пройшов шлях від солдата до генерала.

ДОВІДКА «Дня»

Борис Акімов — народний артист СРСР, лауреат Державної премії СРСР, міжнародного конкурсу артистів балету в Варні. Педагог зі світовим ім’ям, викладав і вів майстер-класи в «Ковент-Гардені» в Лондоні, національному балеті Нідерландів, у театрах Брюсселя, Копенгагена, Гамбурга, Відня, Мілана, Базеля, Мюнхена, Токіо. Композитор, автор романсів на вірші Сергія Єсеніна, які виконували на сцені Большого театру в концерті, присвяченому століттю поета.