Крістіне, прощавайте!
Померла класик дитячої літератури – австрійська письменниця Крістіне Нестлінґер
Їй було 81. Вона померла ще 28 червня, але її рідні повідомили про це лише 13 липня.
Ця новина з тих, які викликають печаль, але світлу.
«Крістіне, прощавайте!», – кажу. І додаю: «Як добре, що Ви були!».
За життя Крістіне написала понад сотню книжок для дітей та підлітків, які перекладені на чотири десятки мов. Нам пощастило: українська – серед них.
У мене своя історія з Крістіне Нестлінґер. Шість років тому я мала нагоду поставити Крістіне кілька питань. На жаль, не особисто. Але, зрештою, навіть у такому форматі – що я пишу і надсилаю запитання – це було надзвичайно хвилююче.
У той час у видавництві «Урбіно» вийшов український переклад легендарної книжки Нестлінґер «Маргаритко, моя квітко» (дуже раджу підліткам і батькам підлітків її прочитати). І, власне, Божена Антоняк з «Урбіно» запропонувала мені написати кілька питань до Крістіне, а вони через перекладачку книжки Ольгу Сидор спробують їй ці питання передати.
Я тоді дуже зраділа, але також не на жарт розхвилювалася. Я могла поставити кілька питань людині, з якою ніколи до того не спілкувалася вживу, але часто спілкувалася подумки. Це не так просто пояснити. Для мене Нестлінґер була особливою людиною. З самого дитинства я читала її книжки, любила їх, а відтак – і їхню авторку.
Пам’ятаю, як у 2005 році, я тоді була другокурсницею, купила на книжковому ринку на Петрівці (у той час там було щось заледве дві ятки з книжками українською мовою) збірку від видавництва «Веселка», до якої увійшли одразу кілька творів Крістіне: «Пес іде в світ», «Начхати нам на огіркового короля», «Гном у голові», «Летіть, хрущі». Я пам’ятаю, як сіла в автобус, витягла з наплічника цю досить важку книжку в блякло-жовтій обкладинці і сказала: «Ну що ж, добрий день, Крістіне. Рада побачити Вас знову».
І це була правда – я зраділа цій нашій зустрічі.
Я добре пам’ятаю нашу першу зустріч – це книжка в блакитній палітурці, яку я кілька разів брала в районній бібліотеці. Український переклад повісті Крістіне Нестлінґер «Конрад, або Дитина з бляшанки», що вийшов у видавництві «Веселка» 1988 року. По книжці було добре видно, що вона не залежується на бібліотечних полицях і вже пройшла крізь руки не одного десятка дітей. Коли у 2007 році її перевидало вінницьке видавництво «Теза», я одразу ж її придбала і перечитала. Тоді ж у «Тезі» вийшла українською і книжка «Обзивають мене мурахоїдом».
Але найбільшим відкриттям для мене стала книжка «Маргаритко, моя квітко», яку в українському перекладі Ольги Сидор в 2004 році видало львівське видавництво «Піраміда». Мені до рук ця книжка потрапила у 2005 році і стала величезним здивуванням, що для підлітків і про підлітків можна писати так. На той час як такої підліткової літератури в Україні не було, а щоб хтось з українських авторів зміг так делікатно, але щиро поговорити з юними читачами про проблеми, які насправді їх хвилюють, – про таке можна було хіба мріяти.
У «Маргаритці…» авторка розповідає про життя дівчини-підлітка, яка має зайву вагу, а відтак і купу комплексів. Маргариті 14 років, і вона переживає дуже непростий процес дорослішання: прийняття себе і свого тіла, усвідомлення своєї привабливості, зокрема і сексуальної, усвідомлення того, що має право вибору і право голосу. І всі ці внутрішні переживання – на тлі проблем у родині та з друзями.
Саме тоді я відкрила для себе Крістіне як авторку прози для підлітків. За кілька років наклад книжки скінчився, тож перевидання «Маргаритки…» у 2012-му стало справді подією. Цікаво, що цю книжку Крістіне написала у 1988-му році, але й зараз вона не втрачає актуальності й – що головне – подобається сучасним читачам-підліткам (і дорослим читачам теж).
Серед відповідей на мої питання, Крістіне сказала і таке: «Коли йдеться про підлітків загалом, то в усі часи перед ними — три незмінні проблеми: батьки, школа і кохання. Ці проблеми не залежать від поколінь і залишаються завжди актуальними». До речі, «Маргаритка…» популярна в світі ось уже 30 (!) років. Таки правда.
А в 2014 році я знову повернулася до творів Крістіне. Я тоді складала список дитячих книжок українською мовою, які б допомогли батькам поговорити з дітьми про війну. Про війну як явище, про проживання війни дітьми. І чи не першою я згадала і перечитала повість Крістіне «Летіть, хрущі!», в якій письменниця описує свій дитячий досвід. Події розгортаються у 1945 році у Відні. Головній героїні повісті Крістель 8 років – стільки ж років було самій Крістіне в 1945-му. Авторка не вдається в історичні екскурси, не змальовує червоноармійців навмисно жахливими, не нагнітає події в сюжеті, ні. Авторка розповідає про щоденне життя Крістель і змальовує те, що бачить і проживає дівчинка. Крістель та й інші діти вже і не пам’ятають життя без бомбардувань. Вони знають, що робити, коли воно починається. Вони радіють дрібницям, але також багато речей стають не такими важливими, якими були б у мирному житті. Бо це життя, в якому мати гарний льох краще, ніж добру їдальню чи модну спальню.
Хоча сама Крістіне, відповідаючи на мої питання про «Летіть, хрущі!», сказала так: «Колись я написала книжку про короткий фрагмент мого дитинства. Дія книжки відбувається наприкінці Другої світової війни. Я намагалася про це розповісти, але не впевнена, що на сьогоднішніх дітей усе це ще справляє враження. Крім того, зараз у світі відбувається досить війн, які є більш актуальними й більше цікавлять нинішніх молодих людей, аніж той давно минулий час».
Але виявилось, що той «давно минулий час» теж може дати відповіді на питання, які виникають сьогодні.
Можливо, це моя особлива читацька любов до книжок Крістіне, але я упевнена, що вони будуть цікаві й наступним поколінням читачів. Бо це книжки, в яких письменниця говорить з дітьми на рівних. А це – безцінно.
«Я вважаю, що діти, якщо вони сумні, повинні плакати, якщо вони в розпачі — битися об стіну і кричати, однак вони мають доволі впевнено стояти в цьому світі», — сказала Крістіне.
Мені близька ця думка. І тому на книжковій полиці у мене стоять книжки Крістіне Нестлінґер, чекають, поки нова читачка трохи підросте.
Прощавайте, Крістіне! Як добре, що Ви були!
Повну розмову з Крістіне Нестлінґер можна прочитати на сайті «Дня».
