Поверхня
«Є чудові поверхові фільми. Є глибші, і вони рідкісні. Про поверхню у мене теж був фільм «Захоплення». Про іподром, про красивих коней, про красивих дівчат, про красиві перегони, про красиві захоплення. Коли у мене запитували, що це за фільм, я відповідала: «Це фільм салонний». Тобто поверховий. Про поверхню. Таке теж буває красивим (зі сміхом). Дуже глибокий фільм про поверхню — теж можна так сказати. Розумієте, якщо сказати «глибокий» — то розмова триває. А сказала «про поверхню» — і все, досить, відчепіться.
Глибоких фільмів — один, другий і кінець. А поверхових — багато. Поверхню всім відразу видно, вона пристойна. Глибокі фільми зазвичай криють у собі незвичність, непристойність, щось настрашливе. Будь-який зворотній бік, тим паче зворотній бік людський — лякає. А поверхня є прилизаною, окультуреною, обробленою. Її легко сприймати і створювати. Вона буває естетично прекрасною, навіть мудрою. Бо поверхня — це і є життя як таке. Люди уникають думок про смерть. Почнеш думати — не зупинишся. Або зупинишся — але буде ніяково.
Часом дивишся на людей на вулиці і думаєш: «Вони живуть, наче безсмертні». А як же ще їм жити? Це як у відомій притчі: людина висить над прірвою на травинці, але при цьому з насолодою смакує ягодами з сусідньої травинки. Ось це і є життя. А щойно вона цю ягоду їсти перестане — побачить безодню. Відчує, що травинка закінчується. Тому люди так і живуть. Адже людина знає, що помре так чи інакше — як би їй добре не було сьогодні. І ця глибина є сумною і жахливою, людина прагне про неї не думати. Тому дуже багато поверхового мистецтва. І це правильно. Це жива тремка поверхня всього.
Взагалі так і треба жити. Треба жити поверхнею. Це чудово, звичайно — зняти один такий фільм, зробити твір, який відведе тебе у глибину. А тоді глянути на сонечко і жити знову так, наче ти безсмертний».
Велике ексклюзивне інтерв’ю з Кірою Муратовою читайте у нашій газеті наступного тижня.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День» Одеса—Київ
