Про фільм Войцеха Смажовського «Волинь»
Сьогодні у Вроцлаві я сходив у кінотеатр на фільм Войцеха Смажовського «Волинь». Чесно кажучи, йти не хотілося, але пішов з цікавості, бо ця стрічка може подобатися чи ні, але вона на довгі роки стане суттєвою темою в польсько-українському діалозі. Чи у взаємній польсько-українській глухоті – якщо з теперішньої кризи обидві сторони не зможуть знайти розумного виходу.
Отож, ще перед фільмом я звернув увагу на специфічну публіку, яка зібралася в наполовину заповненому залі – абсолютну більшість становили люди похилого віку, молоді обличчя можна було порахувати на пальцях однієї руки. Значить, молодь не дуже цікавиться цією тематикою. І це єдина хороша новина на сьогодні. Бо сам фільм – важкий, чорний, депресивний, сповнений жорстокості й злості.
Але – попри все – це художній фільм, а не пропагандистська агітка. Деякі речі перебільшено й гіперболізовано, і – як це не дивно – найпозитивнішими героями фільму є, мабуть, німці. Українці, совєтська армія, а зрідка й поляки – зображені в чорних тонах. Але це типово для Смажовського, натуралізм і агресія в фільмах якого можуть інколи переплюнути й фірмовий кілерський стиль Тарантіно. Чого вартий лише фільм «Дорожня поліція», де полісмени зображені такими потворами, на фоні яких серійні вбивці виглядали б лагідними дітками. І це йдеться про польську дорожню поліцію, яка переважно ввічлива й некорумпована. Словом, якби Смажовський знімав фільм про щасливу різдвяну вечерю в колі родини, то смертей було б більше, ніж людей за столом. Таким є його авторський «почерк». І ніхто йому – як митцю – не може заборонити бачити світ і висловлюватися в такий спосіб.
Словом, фільм неприємний для перегляду всім, незалежно від національності – настільки крупним планом там показано звірства, смерті, страждання невинних. І, мабуть, нікому, крім поляків, і не цікавий, адже тематика і спосіб подачі такі «закриті», що глядач в Чехії чи Іспанії навіть не зрозуміє хто є хто і що відбувається на екрані. Втім, Волинська трагедія, чи – як її називають поляки – різанина – таки мала місце, і нічого дивного в тому, що ця незагоєна рана багато кому в Польщі ятрить і болить досі. Звідси й емоційні перебільшення, впадання в крайнощі, неретельний виклад історичного матеріалу.
І попри все, не думаю, що в Україні фільм має бути заборонений для перегляду. Можливо, навіть навпаки – у взаємних звинуваченнях варто сягнути дна, випустити пар, і поволі почати будувати майбутнє без оглядки на історичні травми, яких обидва наші народи мають вдосталь.
