Зайти у зоопарк погожим літнім днем
Рішення зазирнути в Київський зоопарк виникло мимоволі: я опинився у справах у районі Політеху, напроти станції метра, подивився на бронзового бізона, на нові яскраві афіші біля входу, згадав, що там уже три роки як новий директор. Чом би й ні?
Квиток для дорослих коштує 60 гривень. Яскравий (намальовані рожеві фламінго, супроводжені віршем «у фламінго туга, він шукає друга»), з штрих-кодом.
Перші, хто зустрічають усередині – коти. Ручні, ліниві, багато. Сплять, розвалившись у траві, спілкуються з відвідувачами. Цікаво, приблудні чи привезені спеціально. Взагалі, це два найбільших і найвільніших види тут – коти й ворони.
Вказівники й оголошення оригінальні, зручні. Взагалі, супровідна візуальна продукція зоопарку включно з їхнім сайтом заслуговує на окрему статтю.
Головне тут – просто увімкнути свою внутрішню дитину і отримувати радість від зустрічі з істотами, котрих не маєш жодних шансів побачити вживу в своєму повсякденні. Найбільше мені сподобалися:
Пугач – неймовірне створіння з рисячими вухами й бурштиновими очима, що зверхньо дивилося на галасливу дітлашню, котра намагалася вивести його високість з рівноваги своїм гугуканням;
Гірські яки – брили чорної незворушності;
Бегемотиха, що прогулювалася газоном, цілком по-коров’ячому пощипуючи травичку;
Качка, що напутливо щипнула дзьобом знахабнілого бобра у секції «Дитячий зоопарк» - оце реальний рай для малечі, бо там можна підгодовувати й гладити свійських тварин – овець, кіз, тих таки качок, курок, я спробував – не хотів виходити;
Горила Тоні – людський погляд і царствена гідність;
Жирафи – пояснення, думаю, непотрібні;
Сіра вовчиця Герда.
Біля її вольєру на окремому плакаті надрукована жахлива історія. Виявляється, Герду використовували як живу приманку для тренування псів. В зоопарку її вилікували, дали окремий просторий вольєр, але душевні рани так і не загоїлися: Герда не довіряє іншим вовкам, а з людей підпускає тільки тих кількох наглядачів, що її годують. Виглядає вона добре, хоча й трохи неспокійна. Її доля – це, власне, відповідь на питання, для чого потрібні зоопарки. Саме для цього: для порятунку, для збереження. Переважна більшість тварин – це червонокнижні або вимираючі види. Шанси вижити в них є тільки тут - так само, як і нагода в людей навчитися ставитися до них бережно.
Наш зоопарк у недавньому минулому зажив лихої слави. Спроби поліпшення помітні: нова алея з ліхтарями і лавочками, Wi-Fi на кожному кроці, впорядкована торгівля, більш-менш чисті туалети, просторі нормальні вольєри у ведмедів, горили, рисі. Звісно, це тільки краєчок величезної гори проблем, що тут накопичувалися десятиліттями. Але обіцяють масштабну реконструкцію до 2019-го року. Обіцяють, що стане добре і для людей, і для тварин.
Хочу вірити.
