Без паніки!
Об’єктивно, якщо Луганськ не буде звільнений найближчим тижнем, то його чекає місяць тяжкого існування. Всім, хто залишився в цьому місті, загрожує реальна гуманітарна катастрофа. Цьому сприятиме зокрема нестача продуктів у магазинах, проблема з їх доставкою. В місті великі проблеми з постачанням електроенергії. Кіровська підстанція була знищена бойовиками і на її відновлення має піти не менше місяця, але внаслідок постійних обстрілів спеціалісти просто не можуть до неї дістатись. Більш того, запасів вугілля на місцевій паливній електростанції залишилось на два тижні і підвезти нові немає можливості внаслідок пошкодження колії. Відсутність електроенергії - це відсутність зв’язку і збереження продуктів. Також це зупинка роботи насосів, а отже, відсутність постачання води. Лікарні, служби термінового виклику, комунальні служби тощо прямо залежні від енергії. Наслідки цього можна собі уявити.
В час, коли Луганськ носом натикнувся на стіну колапсу, сюди прагнуть... повернутись. Повернутись хочуть ті, хто полишив його в наївній надії, що за тиждень-два все нормалізується. Варто лише трошки перечекати і минеться. Не минулось. А гроші скінчились. Вдома залишилось майно. Сусіди, які годували полишених домашніх тварин, виїхали. Пастка зачинилась і в заручниках опинились як ті, хто залишився в місті, так і багато з тих, хто його полишив. Гуманітарний коридор працює в’яло. За кілька днів з Луганська вийшло лише кілька сотень охочих. Факт такого коридору дозволяє керівництву АТО заявити, що все можливе з порятунку луганчан зроблено. Гадаю, з закриттям такого коридору можна чекати на рішучі дії українських військових і в обласному центрі. Хоча...
Чим далі просувається АТО, тим більше здогадок про те, що Луганськ будуть брати мором. Слова Коваля, які він промовив місяць назад, таки реалізуються. Луганськ дійсно не Слов’янськ, не Сіверськодонецьк, не Лисичанськ і тим більше не Рубіжне. А Донецьк - це зовсім не Луганськ. Окрім того такі міста як Красний Луч, Ровеньки і Свердловськ знаходяться дуже близько один від одного і фактично є розкиданими великими районами єдиного цілого. Але у Луганська є особливість - він поділений на частини. Отже, при наступальній операції просто треба визначитись з напрямком удару, і кавун розлетиться на шматки. Ізоляція районів міста один від одного - запорука успішного взяття Луганська. Щоправда, хтось, мабуть, гадає, що бандити підуть з Луганська самі по собі. Інколи можна навіть побачити повідомлення в мережі інтернет, що терористи полишають зайняті міста, зокрема, Алчевськ. Насправді це передчасні радощі.
Дійсно, інколи навіть у самому Луганську здається, що бандити зникли, випарувались під спекотним сонцем. Наступного дня вони з’являються знову. Просто відбувається міграція сил у залежності від потреби в живій силі на фронті, і інколи бандити просто зливаються з середовищем, перевдягнувшись у цивільну форму. Окрім того, бойовики стали більш професійними. Чому? Тому що багато хто з тої голоти, яку спочатку набирали автори цієї масштабної провокації на сході України, просто розбрелись по хатах. Дехто навіть осів у Києві, своєчасно скориставшись можливістю полишити приречений Луганськ. Зараз на стороні терористів працюють професійні найманці. Війна - це їхнє природнє середовище. Відступ для них - не програш, а буденна невдача або вимушена необхідність. Сьогодні їх витиснуть звідси, завтра вони з’являться в іншому місті. Це ртуть, яку дуже важко локалізувати. І чим ближче наближаються наші війська до крупних міст Донбасу і кордону з Росією, тим більша загроза, що удар буде нанесений у тил. У Новопскові (північ Луганщини), наприклад, через деякі селища на кордоні частенько з’являються кавказці. Місцеві помітили, що їхній регіон знаходиться під пильною увагою таких "росіян", а дехто навіть чув про те, що планується десант таких "чорних чоловічків" на початку серпня. Коли великі резервні людські ресурси військових знімають з місць і кидають в жерло АТО, послаблюється тил на півночі області. Згадані ж "десанти" з Росії не обов’язково матимуть характер повномасштабного вторгнення, але вони будуть вносити дезорієнтацію в наступі АТО. Висновок: негайно треба посилити всі можливі точки проходу через кордон. "Дірки" ж в ньому існують не тільки в південній і південно-східній частині. Такі круїзи російських "гостей" підтверджують це.
Поки що ми бачимо, що Луганськ і Донецьк поступово оточуються. Не без гріха. В Шахтарську командири повели хлопців на вихід з міста без розвідки прямо у засідку ворога. Маємо кілька десятків загиблих. Зрада? Недбалість? Декого війна не вчить і правила продовжують писатись кров’ю солдат. За час АТО назбиралось вже кілька томів таких правил, які читають не всі. Окрім того, продовжуються оточення наших бригад. Зрозуміло, що речники АТО не завжди мають право говорити про деякі речі і давати на загал прикру, але секретну інформацію. Проте такі оточення оголюють низку проблем з забезпеченням прикриття. Хлопців кидають на полях. І такі факти не поодинокі, щоб пропускати їх повз уваги.
Але є і приємні новини. По-перше, на Луганщині бандити Болотова самі прибрали (випадково чи з умислом) іншого бандита - одного з лідерів «ДНР». По-друге, одіозна персона серед терористів "Лєший", який допікав нашим військовим, ліквідований. За це ми маємо бути вдячні батальйону територіальної оборони "Батьківщина", створеному на базі "Руху Опору". Але тут я попрошу у читача дозволу зробити Nota Bene: не вірте. Не вірте не тому, що "Лєшого" не ліквідували разом зі снайпершою. Ліквідували. Проте апріорі не вірте будь-якій інформації про знищення бойовика до того, як вам не продемонструють його гниле тіло. "Смерть" терориста інколи буває непоганим засобом втекти від відповідальності.
Ми маємо тверезо дивитись на масштаб біди, з якою зіштовхнулись. Не варто довіряти занадто бравурним заголовкам, передчасним повідомленням про успіхи. Нам потрібні маленькі радощі перемог, але ми не маємо права розслаблятись, адже це дверцята до пастки. Так само одна з найнебезпечніших вад, які супроводжують війну – це паніка, істерика і туман чуток. Наприклад, занадто багато в народі накручено навколо теми мобілізації. Основа мета мобілізації – це встановлення зв’язку з призовниками, щоб уявляти людський потенціал, на який у реальності може розраховувати держава. Не було жодного прецеденту на Луганщині примусового залучення до військ громадян, але було безліч істерик і зітхань. Без паніки, українці! Ми маємо боятись не армії, а її відсутності. Наразі армія – єдина сила, яка здатна нас захистити.
Валентин ТОРБА, Луганськ
