Копита Путіна на Луганщині
Як і очікувалось, події на Донбасі прискорились в одну мить. Таким числом прискорення виявилось 29 квітня, коли озброєна банда з автоматами АК-100, які, до речі, перебувають на озброєнні російської армії, захопили за один день майже всі ключові державні установи. Єдина установа, яка вистояла при штурмі, - це Луганське управління МВС, яке обороняли проти декілька сотень озброєних автоматами та гранатометами "зелених чоловічків" загони МВС в кількості півтори сотні і Нацгвардія.
Разом з натовпом, що перекошеними ротами вигукував "Расійя!" та один за одним нападав на держустанови, прогулявся і я. З облдержадміністрації екзальтованій зграї, яка заповнила весь центральний Парк, що в народі зветься "Дураковка", скинули український прапор, який відразу почали топтати. Один із українських активістів взяв цей прапор з бруду і підняв обома руками. Натовп ринувся за ним. Хлопець ледве втік, по дорозі за малим не потрапивши під авто з георгіївськими стрічками. Пробігаючи дві колони міліції, Сашко (справжнє ім’я та прізвище хлопець попросив не розкривати) поскаржився:
- Ви тут стоїте, а поблизу б’ють патріотів!
- Треба ще подивитись, хто з них патріот, - відповіли міліціянти.
Далі настав час прокуратури. По дорозі до неї в глибині дворів вгледів авто ОБСЄ, що тихесенько припаркувалось у тіні дерев. За кермом одна людина. Підходжу, обмінявся телефонами. Представник ОБСЄ не володіє слов’янськими мовами і взагалі склав враження людини, яка потрапила на Місяць. Але я можу собі уявити його стан, бо й сам, як і безліч інших луганчан, перебуваю останні три тижні у віртуальній реальності хворобливого сну.
Прокуратура героїчно оборонялась протягом усіх півтори хвилин. Потім в піджачках, білих сорочках з краватками на товстеньких шиях та з портфеликами попрямувала до своїх джипів, намагаючись не дивитись на спалений біля входу український прапор.
- Фу, как воняет, - жаліється на дим від попелу сепаратист з круглим обличчям в червоному береті з двоголовим орлом та невеличким червоним прапорцем з написом "СССР".
Після обласної прокуратури в ейфорії непереможності натовп попрямував до управління МВС.
Безліч автоматників, гранатометників, снайпери до дахам навколо будівлі МВС. Почався штурм. Вантажівка спробувала вибити ворота, щоб увірватись до внутрішнього двору. Почали лунати вибухи світло-шумових гранат та постріли. Але УМВС витримало.
Я став біля самого входу до МВС. Натовп декілька разів робив коридор для проходу бійців, але ті не виходили.
До десятої вечора вийшли тільки близько тридцяти мвсників (строковики), всі інші залишились в забарикадованій будівлі.
- Может, разработаем Гуславского прямо в его кабинете? - говорить один автоматник.
- Да не надо из него делать героя! - відповідає йому інший з гранатометом за плечима.
Над приниженим Луганськом почав накрапувати дощ. Стомлений натовп потроху розходився, але бажання побачити полонених міліціянтів підігрівало тих, хтозалишився. Останні ж все одно не виходили...
- Это какое-то издевательство! Сколько мы здесь будем стоять как идиоты!, - вигукнула жінка.
- Сейчас! Сейчас! Подъедут автобусы и они выйдут! - відповідали їм штурмовики і по всьому видно, що ладу між ними не було. Взагалі особливість всіх цих захоплень в тому, що штурмовики наче керовані кимось в стратегічному плані. Самі ж вони організовуються між собою ситуативно. Назвати конкретного керівника складно. Скоріше довіряють певним авторитетам і вони періодично змінюються.
До дверей з вулиці підійшов дуже поважний міліціянт, почав вести розмову з бойовиками і нарвався на потік нецензурної лайки, на яку автоматично відповів:
- Да ты знаешь кто я? Я... - і назвав свою посаду та звання, на що почув не просто лайку. Міліціянта принижували, а він зчепивши щелепи, лише намагався виряченими очима прорізати погляд автоматника. Потім безпомічно замовк і пішов, опустивши голову.
А натовп все чекав, проклинаючи генерала Гуславського, який не виводив бійців і залишався в будівлі. Натомість з Києва прийшло повідомлення про те, що всі голови МВС на сході будуть звільнені, як зрадники. Більш дивної ситуації в даному випадку було вигадати складно. Як писав Тарас Шевченко "Не так тії воріженьки, як добрії люди".
Гуславський дійсно перед цим написав рапорт про власну відставку, але за умови, що сепаратисти не будуть заходити до приміщень Обласного УМВС. А оскільки у останніх ціллю було саме захоплення будівлі (враховуючи те, скільки місцевого криміналітету в лавах сепаратистів, то окрім політичних цілей, гадаю, останні мають на меті ще дещо), то генерал разом з бійцями залишився обороняти заздалегідь укріплене УМВС.
УМВС так і не здали, впустивши сепаратистів лише у вестибюль для перемовин, і тим самим довівши, що можна обійтись і без ганьби. А враховуючи те, що на момент захоплення СБУ в Луганську 6 квітня нападники не мали такого збройного прикриття, здача укріпленої установи Служби безпеки здається просто нісенітницею. Але тоді вона таки відбулась і досить легко.
Мушу сказати, що штурмовики весь час набирали телефони місцевих комуністів з приводу різних організаційних питань, а червоні прапори по Луганську розвішані в пропорції з російськими триколорами. У багатьох виникають справедливі питання - на яку державу працює ця партія? По заявах комуністів і їх заграванням з сепаратистами видно, що КПУ всіляко підтримує безлад, що панує зараз в Луганську.
Натомість Луганськ впевнено перетворюється в селище Вєдєно Чеченськоїї Республіки ґатунку середини дев’яностих років. Активісти відстежуються мікроавтобусами. На декількох хлопців напали. Намагались викрасти та з автомата стріляли в адвоката Ігоря Чудовського. Ширяться ще не перевірені чутки про зникнення деяких українських активістів. Облдержадміністрація розграбовується, зокрема бойовики забрали державні авто. Над містом майорять триколори, георгіївські та червоні прапори.
Ні, це не київська ситуація взимку. Це принципово інша ситуація і тому особливо боляче чути від декого з українців, що Донбас - це лапа вовка, якою він потрапив до пастки і, щоб врятувати себе, має сам собі її відгризти.
В Києві місто воювало з "тітушками" навколо власних будинків, а не тільки "Правий сектор" кидав "коктейлі Молотова" в міліцію. В Києві була майже громадянська війна з режимом Януковича, що підтримувався Путіним.
В Луганську громадянської війни немає. Є військове вторгнення, є один із етапів загарбання нашої території з точковим знищенням невеликого спротиву. Спротиву, який дуже нагадує зараз нецензурну пісню Бориса Грєбєнщикова про двох бійців - "Жаль, подмога не пришла, подкрепленье не прислали. Нас осталось только два...". І якщо в Києві ми бачили ріжки Путіна, то в Луганську ми бачимо, як він гарцює по нам своїми копитами.
Валентин Торба, Луганськ
