Старі вітряки та нові Дон Кіхоти
Якби я був на місці людей, які складають списки для нагородження за різні подвиги, обов’язково б вніс туди ім’я Еліота Хиггинса. Ця людина, про яку все відомо спецслужбам світу, і майже нічого — простим громадянам, виявилася важливою фігурою в російсько-українській війні й багато чого змінила в наших поглядах на міжнародні відносини. Якщо ви досі не знаєте Хіггінса, не чули про його блог Brown Moses (Карий Мойсей) і не відвідували сайт Bellingcat (щось на кшталт кота, що сурмить), отже, ви не уявляєте, куди котиться світ. Тому що Хіггінс поставив перед нами непрості, неприємні, небезпечні, але дуже важливі питання.
• Як і всі захопливі історії, ця почалася нудно й буденно. У Сполученому Королівстві жив собі не дуже везучий чоловік, який вступив у період середнього віку. З нього не вийшов відомий журналіст і добре оплачуваний програміст. Чоловік працював у взуттєвій фірмі, ростив дочку й вечорами «сидів» в інтернеті без будь-якої матеріальної вигоди, як потім говорила його дружина-туркеня. Але у Еліота була душа, мрія і хобі. Усі вони злилися в одне ціле, коли він почав вивчати матеріали війни в Сирії. Хіггінс зрозумів, що системний пошук у соціальних мережах і на офіційних сайтах, як трал рибальського сейнера, піднімає з невидимих глибин фантастичні улови. Якщо витратити час на систематизацію трофеїв, то можна відшукати будь-яку рибу і будь-якого молюска. У блозі Brown Moses пересічний британський громадянин виклав свої улови на огляд широкої публіки. Ці дослідження допомогли викрити президента Б.Асада у використанні «бочкових» і касетних бомб сирійського й китайського виробництва, дізнатися про місце страти захопленого американського журналіста, відкрити канали незаконних постачань зброї з Хорватії та Росії, зафіксувати використання хімічної зброї під Дамаском... Повідомлення здійняли багато галасу й торкнулися інтересів впливових персон і країн. Довелося на них реагувати. Звісно, Хіггінса звинуватили у співпраці з ЦРУ, МІ-5 і МІ-6, Мосадом і Більдерберзьким клубом, який у нас тепер замінює масонську ложу. Проте увага преси до сищика віртуальних нетрищ виявилася такою великою, а методи його роботи такими прозорими, що версію про агентурне походження викривальних матеріалів довелося зняти.
• Що ж вийшло? У пошуках правди одна людина, яка засіла біля свого комп’ютера в домашніх капцях, виявилася ефективнішою за десятки лицарів плаща й кинджала? Запам’ятаємо це питання.
Улітку минулого року Хіггінс заснував сайт Bellingcat, об’єднавши в ньому кількох фахівців і фанатів інтернет-розшуку. Невеликі суми пожертвувань, що надійшли після сирійських викриттів, дозволили Еліоту назавжди забути про взуття й зосередитися на улюбленій справі. Тепер у полі його зору опинилася неоголошена російсько-українська війна. Перша констатація міжнародного рівня стосувалася того самого Боїнгу 777-20 Малазійських авіаліній, який збили російські військовослужбовці в небі над Донецьком. Через два місяці після катастрофи, коли експерти ще складали деталі літака й на різних рівнях ще ялозили «версії того, що сталося», Хіггінс опублікував покрокову картину злочину, скоєного підрозділом Курської 53-ї бригади ППО. Переміщення зенітно-ракетного комплексу «Бук» з російської території, вихід його на позицію в Торезі, пуск ракети й інші документи можна знайти на сайті Bellingcat. Там же є детальні експертні висновки вивчення вирв, залишених снарядами й ракетами на багатостраждальній землі Донбасу. Як для криміналіста не важко визначити вид зброї за випущеною кулею, так аналітикові-артилеристові зовсім не складно зробити висновок, звідки і якими снарядами стріляли по Дебальцевому. Так от група Хіггінса, до якої входили фахівці з різних країн, зокрема Росії, визначила не лише напрямки обстрілу, а й вогневі позиції гаубиць і «градів» на російській території.
• Матеріали досліджень ентузіастів не залишилися без уваги преси, суспільства, політиків і розвідок. Тепер Bellingcat співпрацює з неурядовими фондами та державними конторами. Тому що високим є професійний рівень досліджень і низькою вартість їх результатів. Наприклад, місія ОБСЄ, що спостерігала нещодавно за ескалацією бойових дій на Донбасі й не знайшла там слідів присутності військ Російської Федерації, обійшлася європейським платникам податків у суму близько 1 млн євро. Bellingcat з цією ж роботою впорався за 73 тыс. доларів, надавши багато документів, аж до номерів двигунів на секретній техніці росіян.
Тому повернімося до раніше поставленого запитання про продуктивність приватної ініціативи й бюрократичної місії. Чи варто європейським народам тримати на своєму утриманні армію незрячих спостерігачів ОБСЄ, коли поруч є люди, готові виконати роботу чесно й майже задарма? Нове запитання, що випливає з цієї риторики, ще краще. Що розглядатиметься в судових інстанціях, коли факт російської агресії, перетвориться на кримінальну справу? Доповідні записки бюрократів чи фото-відео-аудіо-документи свідків таких злочинів, які зібрали Bellingcat і безліч інших волонтерських організацій, що поставили собі за мету дізнатися правду про війну? Напевно, документи стануть важливішими за доповідні бюрократів. Очевидно й інше: офіційні місії й комісії викликають недовіру суспільства. На роботу Хіггінса скинулися тисячі людей, а на відрядження працівників ОБСЄ на схід України гроші взяли з казни. Відчуваєте різницю?
• І тут напрошується третє запитання. Як нам жити в системі повної ангажованості державних чиновників? Адже факт військової агресії однієї країни проти іншої, швидше за все, залишився б невизнаним, якби в Європі не знайшлися люди на кшталт Хіггінса, без посадових повноважень, але з гарячим бажанням докопатися до істини. У чиновників такого бажання немає. Незалежно від їх походження мотивація поведінки інша, ніж у громадян, що керуються принципами та мораллю. Чиновники думають про кар’єру, можливі економічні наслідки, впливи на громадську думку та позиції на майбутніх виборах. Вільні громадяни мають намір відшукати істину без оглядок на авторитети, можливі втрати й ризики. У цьому й проблема сучасної політики, що відхилилася від природних для людини пошуків справедливості у світ тактичних і стратегічних вигод і різних комбінацій з грошима й моральністю.
Мабуть, в цьому й полягає головний урок, який нам дав Еліот Хіггінс і сотні інших Дон Кіхотів XXI століття, що кинулися зі своїми інформаційними списами на старі вітряки вигідної брехні.
