Уроки вірменської
Чи вичерпаний у Росії ліміт на інтервенції?
Вірменія і її столиця Єреван радіє. Протистояння майже в два тижні завершилося перемогою опозиції - прем'єр-міністр Серж Саргсян пішов у відставку. Перший акт протестів завершився, танці на площах теж припинилися. Ейфорія змінилася політичними буднями. Які внутрішньополітичні результати протестів? Поки на це запитання немає відповіді. Судячи із задуми головного опозиціонера Нікола Пашиняна, позицію доведеться виробляти, як то кажуть, на ходу.
Не менш важливі зовнішньополітичні чинники, що вплинули на хід і результат вірменських протестів.
Якщо брати світову пресу, то вона подіям у Єревані і провінції великої уваги не приділила. До якогось моменту зберігали мовчання і московські федеральні канали. У цьому проявилася певна розгубленість у московських коридорах влади. Не дуже була зрозуміла природа і можливі зовнішні джерела протестів. Страх чергової кольорової революції буквально паралізував чиновну Білокам'яну і вироблення позиції затягнулося.
Ті, хто зібрався на площах і вулицях Єревана, протестували проти того, що Саргсян влаштував собі продовження влади, фактично набридла незмінюваність персоналій політичного режиму. Виникала пряма аналогія з недавніми виборами в Росії і чергове продовження влади Путіна. Це дуже напружувало кліку російського президента, тому до вірменських подій було насторожене, навіть вороже ставлення.
Не довго думаючи на телеканалі «Россия 24» розповіли про численних бойовиків із Західної України, яких начебто помітили на площах і вулицях Єревана. Посипалися міркування про західне втручання, і все мало піти по давно відомій колії.
Для цього були певні підстави. Пашинян відомий своєю критикою сильної і односторонньої орієнтації Єревана на Москву. Він також виступав з ініціативами декомунізації, що дуже сильно напружує Кремль і підсилює його підозрілість.
Приблизно на п'ятий-шостий день протестів у Москві різко змінили платівку. Про кольорову революцію забули і в доброзичливому тоні заговорили про внутрішні проблеми Вірменії і невтручання у них ззовні. Стало зрозуміло, що можлива російська інтервенція в гібридній або якійсь іншій формі, хоча для цього були всі можливості, не відбулася. Чому?
По-перше. Від самого початку в протестах брали участь партії та рухи, відомі не тільки своєю проросійською позицією, але в багатьох випадках такою, що йде навіть далі Сержа Саргсяна і його Республіканської партії.
Не останню роль зіграв певний зовнішньополітичний поворот самого Пашиняна, який заявив про те, що «Росія досить стримано і об'єктивно реагує на події в Єревані».
Кореспондент «Новой газеты» Ілля Азар наводить свою розмову з одним із учасників протесту, що вони не проти Путіна. «Але нехай скаже Сержу, щоб він ішов! Серж же його маріонетка ». Відповідно 21 квітня на мітингу Пашинян заявив, що «Саргсян втратив підтримку Москви». У Білокам'яній все зрозуміли і почали міняти ставлення.
Якоїсь миті у Москві зрозуміли, що потрібно пожертвувати Саргсяном, як кажуть шахісти, за ініціативу на користь віце-прем'єра Карена Карапетяна. Він тісно пов'язаний із «Газпромом» і може вважатися людиною Кремля більше, ніж Саргсян.
По-друге. Мирний характер протестів формально не давав приводів для втручання. Звичайно, це за інших обставин не дуже б обмежувало Кремль, проте якось треба було рахуватися зі світовою думкою.
По-третє. Федір Бурлацький, який працював із Андроповим, згадував, що в 1980 році якось обговорював із ним можливість інтервенції в Польщу для придушення протестного руху на чолі з профспілкою «Солідарність». Після певних розмірковувань Андропов досить твердо сказав, що «ліміт інтервенцій вже вичерпано». Тоді Польщу прикрив Афганістан. Відкрити другий фронт цього разу в Європі СРСР виявився не в змозі.
Прямої аналогії бути не може, але цілком імовірно, що йти на вторгнення до Вірменії Кремль не зважився через агресію проти України і ще більше втягування у сирійську авантюру. Ресурсів явно не вистачає. За повідомленням агентства Bloomberg, до своєї інавгурації Путін готує указ про асигнування в наступні шість років 10 трлн рублів на медицину, освіту та інфраструктуру. Вільних грошей немає і не передбачається, тому доведеться зменшити витрати на оборону і силові відомства.
По-четверте. Введення нової порції санкцій і обстріли Сирії США, Великою Британією і Францією загострили протистояння з Заходом, і чергова авантюра у вигляді інтервенції у Вірменію поставила б їх на грань розриву. Принаймні сильніші санкції точно були б забезпечені. Поки ж Кремль шукає хоч якісь можливості їхнього пом'якшення.
По-п'яте. Влітку має відбутися чемпіонат світу з футболу. Як то кажуть, однин незручний зовнішньополітичний рух загрожує його просто зірвати. Такого удару по престижу Путін просто не може допустити. Хоч руки і сверблять, але довелося хоч на якийсь час заспокоїтися.
По-шосте. Серж Саргсян був відвертою маріонеткою Москви. Хто його замінить, не дуже зрозуміло. З іншого боку, хто б не очолив країну, у нього вкрай обмежені можливості на міжнародній арені. Невирішеність карабахського конфлікту, блокада з боку Азербайджану і Туреччини без перспектив виходу з неї практично унеможливлює різку зміну зовнішньополітичного курсу. На відміну від України, Грузії і Молдови Вірменія затиснута так, що рушити в західному напрямі зараз просто не може. Зокрема і з економічних причин. Хоча Москва все чіткіше дає зрозуміти, що утримувати свого найбільш лояльного союзника не збирається.
Не треба думати, що можливість російської інтервенції проти Вірменії знизилася до нуля. Сьогодні вона малоймовірна, але це нічого не означає у майбутньому.
У міру того, як головний союзник Казахстан все більше дрейфує в західному напрямі, стратегічна важливість Вірменії зростатиме. США отримали право створити логістичний центр у казахстанському порту Актау на Каспійському морі. Так тихо сталося те, проти чого так виступала Росія разом із Іраном. На Каспії з'явилася зовнішня сила. До речі, Китай туди теж прямує зі своєю ініціативою «Один пояс - один шлях».
Ось чому Вірменія на Південному Кавказі стає такою ж важливою для Росії, як Україна і Молдова на південному заході. І за свій контроль над цією країною Москва боротиметься будь-якими засобами. Аж до інтервенції, якщо обставини дозволять.
