Війна і клімат
Про ефективність науки в кризовий період
Сьогодні це, за великим рахунком, вже історія, але науковий світ добре пам'ятає, як на рубежі тисячоліть знадобилося більше двох десятків років, щоб переконати політиків, бізнес-еліти і суспільство в речах, які тепер є предметом загального консенсусу. Наприклад, в тому, що кліматичні зміни взагалі існують, що ці зміни загрожують людству, що людська діяльність є важливою рушійною силою цих змін, що незворотні та загрозливі зміни почнуться вже за нашого життя, а значить, вживати заходів слід невідкладно.
Важливо відзначити, на замітку вітчизняним «реформаторам науки», що подолати опір політиків і бізнесу, змусити їх повірити в те, що «бізнес, як зазвичай» - це шлях до глобального вимирання, вдалося завдяки тому, що наука є незалежною, управляється «знизу», незважаючи на значне централізоване фінансування великих фундаментальних досліджень. Хто б не фінансував науку, впливати на вибір напрямів, стратегію і результати він не може. Будь-які спроби державних чи інших зовнішніх адміністраторів управляти наукою через управління фінансами ведуть до втрати результату і неминучої деградації науки.
Наука, як і розум, розвивається або сама, вільно експлуатуючи і розвиваючи творчий потенціал нації, або деградує разом із суспільством в прокрустовому ложі адміністративних рішень неосвічених чиновників, перетворюючись на копіювальний апарат для крадених технологій і сумнівних «інновацій».
Незалежна ж, самоврядна наука виявляється потужним і ефективним інструментом у розвинених демократичних країнах і суспільствах. Тому авторитет вченого і наукового співтовариства в таких суспільствах є значним.
Переконаність наукової спільноти згуртувала світове співтовариство перед спільною загрозою – ми подолали непростий шлях від саміту в Ріо до форуму в Парижі. Однак, на цьому шляху виникла нова проблема: глобальна загроза загострила виклики глобальної нерівності і вивела на перший план регіональні проблеми.
Це дійсно серйозне питання: глобальні зміни по-різному проявляються в різних регіонах планети, різним чином впливають на різні громади, залежно від місцевих фізико-географічних, соціально-економічних і навіть культурних умов. Більше того, запропоновані глобальні заходи зменшення шкоди від негативних змін і заходи адаптації розраховані на багато десятиліть, перш ніж людство відчує їх ефект. Водночас, виживання багатьох локальних спільнот і екосистем вимірюється набагато меншими масштабами – зазвичай, кількома роками.
Так виникла нова наукова проблема - оцінка регіональних впливів глобальних змін і кліматичних ризиків, розробка заходів адаптації на національному рівні.
Зрозуміло, був простий спосіб вирішення цієї проблеми - прийняти «в середньому» результати глобального моделювання кліматичних змін для території конкретної країни і, виходячи з них, планувати заходи адаптації. Однак, глобальні моделі мають занадто слабке просторове розрізнення. І ми можемо зіткнутися з ситуацією «середньої температури по лікарні» - нам доведеться оперувати показниками, які не мають практичного сенсу.
Крім того, глобальні моделі не враховують локального різноманітності - екологічної, господарської, економічної, соціальної - важливої для планування та прийняття рішень. Тому проблема регіоналізації кліматичних сценаріїв, оцінки локальних кліматичних ризиків і стратегій адаптації виявилася настільки актуальною.
Втім, це завдання виявилося не тільки важливим, але і складним. У світі не так багато країн, які спроможні розробляти власні регіональні оцінки кліматичних змін, кліматичних ризиків і сценарії адаптації. Власне, їх не більше півтора десятків, причому більшість з них працюють спільно, використовуючи підходи та моделі один одного, обмінюючись даними і результатами.
У першій половині 2000-х схожу задачі поставили перед собою і вчені з відділення наук про Землю Національної академії наук України. З того часу близько десяти років, кілька команд вчених з різних інститутів та університетів, в рамках трьох наукових програм НАН України, виконували дослідження в галузі регіональної оцінки глобальних змін, в співпраці з міжнародними агенціями та закордонними інституціями.
Особливість цих досліджень у тому, що був задіяний новий для нас методичний апарат і дані супутникового спостереження земної поверхні. Більш того, за час досліджень була розвинена мережа калібрувально - завіркових полігонів для проведення наземних польових робіт, проведено тисячі вимірювань важливих параметрів. Все це і стало основою регіональних сценаріїв, моделей і оцінок ризиків.
Вчені з Наукового центру аерокосмічних досліджень Землі, Інституту геологічних наук, Українського науково-дослідного гідрометеорологічного інституту, Українського Гідрометцентру, Інституту економіки та прогнозування НАН України, Києво-Могилянської академії за підтримки Інституту кібернетики НАН України та Міжнародного інституту прикладного системного аналізу, запропонували нові оцінки кліматичних ризиків, стратегії адаптації, підходи до зменшення шкоди від кліматичних та екологічних змін, стратегії аграрного виробництва в умовах регіональних змін, захисту природних ландшафтів, населення та інфраструктури по відношенню до прогнозованих змін клімату, розробили сценарії надзвичайних ситуацій та оцінили їхні ризики.
Це ті питання, які потребують вирішення в першу чергу на локальному рівні. Бо від коректності прийнятих рішень залежить наше виживання в найближчій перспективі.
Результати досліджень були опубліковані і заслужили на визнання і довіру в багатьох країнах - від Сінгапуру до США. І сьогодні у видавництві «Наукова думка» виходить підсумок чергового етапу досліджень - монографія «Парниковий ефект і зміни клімату в Україні: оцінки і наслідки» (Парниковий ефект і зміни клімату в Україні: оцінки та наслідки. наукова монографія під ред. В.І. Лялько, Київ, "Наукова Думка", 2015, 283 c., ISBN 978-966-00-1526-5).
В монографії викладено сучасний стан досліджень з визначення парникового ефекту в світі та Україні. Наведено результати експериментальних визначень балансу вуглекислого газу та оцінки розбіжностей у визначенні цього показника за методикою Національного кадастру та супутниковими вимірами. Проаналізовано багаторічні матеріали наземного та супутникового моніторингу температури повітря для пояснення кліматичних змін в Україні. Виконано оцінку ризиків впливу цих змін. Запропоновано заходи щодо мінімізації негативних наслідків цього впливу. Розглянуто прогнозні варіанти кліматичних змін, оцінено можливий еколого-економічний вплив цих процесів на природу і суспільство. Отже, там описано саме те, над чим працюють найбільші світові наукові центри, і що передові країни вважають найважливішим стратегічним викликом для людства.
Напевно, не зайвим буде зазначити, що розробка вітчизняними вченими власних регіональних оцінок глобальних змін і оцінок кліматичних ризиків нарівні з провідними науковими спільнотами світу, не просто заслуговує на повагу, але й доводить ефективність нашої науки. Принаймні відносно вкладеного ресурсу.
Ця розробка стала можливою не тому, що в нас було значне фінансування, потужна і сучасна наукова інфраструктура, прилади та обладнання, а тому, що наші знання та досвід знають і поважають у світі, завдяки створеним і розвиненим науковим комунікаціям, співробітництву та традиціям взаємопов'язаних вітчизняних наукових шкіл. Таким чином, в процесі роботи була розроблена не просто нова для нас методологія, що не просто створена нова інфраструктура, але отриманий і використаний новий комунікаційний інструментарій. Власне, це те, що потрібно не просто для розвитку, а для горезвісного реформування нашої науки.
І ще одне. Серед авторів згаданої монографії, що днями з'явиться на прилавках книгарень, є наш друг і колега, вчений - географ, який сьогодні захищає країну від агресора. Наука влаштована таким чином, що війна - надто малозначний привід зупиняти дослідження. Бо війна - ознака минулого, архаїки і деградації, а наука - атрибут майбутнього, необхідна умова прогресу. Той, хто вважає, що сьогодні ми можемо заощадити на науці через кризу і війну, той прирікає нас на вічну деградацію і відставання.
