Затинькована пам’ять
Готель «Цитадель» у Львові побудований всупереч протестам громадськості на місці масових вбивств і катувань. Коли бачиш цю споруду з варварською розкішшю, то думаєш про тих, хто там зупиняється чи приїжджає вечеряти. Хіба що наркобарони та всілякі мафіозі. Зло притягує зло. Воно вгніздилося на горі, бо кров не змита і не відомщена. Поряд скромний дерев’яний хрест під напівзруйнованою вежею, яка теж уже має господаря, майбутнього ресторатора, байдуже,донецького чи львівського – аби доробитися.
Саліна біля Добромиля. Тут у червні 1941-го було закатовано приблизно три з половиною тисячі людей і вкинуто у соляні шахти: в’язні Перемишльської тюрми,яких привели сюди,тридцять дітей із сиротинця в Перемишлі, робітники, які прийшли отримати зарплату, місцеві, які потрапили на очі конвою, виконавці, які вбивали людей дерев’яними довбнями для затоптування солі, євреї, яких німці змусили витягати тіла з шахти глибиною 100 м. Уродженець Добромиля, який трохи обтесався у толерантній Європі,пише недбало, що цифри завищені в кілька разів. Свідки, які бачили колону, математично обчислили кількість жертв. Я їм вірю більше. У 1950-х роках на Саліні зробили туберкульозний санаторій. Закривавлену цеглу покрили тиньком. Протестувати ніхто, звісно,не міг.Люди просто ставили і ставили хрест в лісі, біля могили,де поховали тих, кого витягли з шахти, а комуністи його виривали. Кілька років тому поставили капличку біля однієї шахти. Жодного статусу Саліна не має. В цьому не зацікавлена місцева влада. Вона мріє, як би продати дорожче цю велику ділянку, хоча наприкінці червня влаштовує молебні,бо люди все одно б прийшли. Приходить небагато. Зате бажаючих вкрасти цеглу з тих будинків не бракує. Періодично говорять, як було б добре зробити там курорт,бо вода цілюща. Вода, в якій розчинились тіла жертв тоталітаризму, це мертва вода. Але,певно, буде так, як хочуть місцеві князьки, лепечучи про процвітання Добромиля і нові робочі місця. Ні ексгумації, ні досліджень, ні, врешті,музею.
У Дрогобичі під стіною, де німецькі окупанти розстріляли сотні людей,поставили бар.Звісно, з дозволу патріотичної влади. Мусили прибрати. На місці холерних цвинтарів, військових поховань та жертв сталінського терору, вирили озеро і зробили відпочинковий центр для любителів шашликів. Гроші там серйозні.У Бронниці за Дрогобичем при дорозі, впритул до місця, де було розстріляно десятки тисяч євреїв, хотіли зробити шашличну, але вдалось начебто відбити,бо втрутився Ізраїль. Ну, поставлять монумент,обгородять – і вівці цілі, і вовки ситі. Коли йдеться про бізнес і робочі місця – смерть безсила. Активістів мало,а обиватель має один маршрут: робота, церква, дім. Іноді шашлики на березі озера, виритого на гробах тисяч людей.
У Нью-Йорку залишили відкриту рану на місці атаки 11 вересня.У нас на місці розстрілів Небесної сотні роблять усе, щоб за тинькувати кров, принизити пам’ять кічем. Замість того, щоб покарати НАРЕШТІ вбивць.
По галицьких селах вигоряють на сонці простенькі стенди зі світлинами загиблих, в гарнізонному храмі у Львові один бічний притвор майже заповнений портретами полеглих воїнів. Це – справжнє.Це не бізнес на крові,не кон’юнктура.
Блогери гарячково пишуть статті про Небесну сотню, журналісти проводять опитування на тему:» Що ви думаєте про Небесну сотню?» Бо можуть бути і різні точки зору, у нас же свобода слова. І вбивці на свободі. На Майдані не загинув жоден письменник, зате кожен має нагоду висловитись тепер, хоча видавцям уже впоперек горла тема Майдану і війни. Годі на цьому зациклюватись.
А ви,панове майстри, грубше кладіть тиньк,під ним так добре ховати злочини.
