Російську дезінформацію жителі Луганщини спростовують через власний досвід
Луганськ, разом із усім Донбасом, сьогодні знаходиться у справжній інформаційній блокаді. Не працює жоден регіональний телеканал. Натомість “Перший національний” був замінений на “Росію 24”. Також у різноманітних спільнотах у соціальних мережах, можна побачити випуски нових місцевих новин, які цілеспрямовано прищеплюють людям такі асоціації з новою владою, як хунта, карателі, вороги сходу країни тощо.
“Відділимося від України та будемо жити дуже добре” — настанова, якою проросійські активісти продовжують «зомбувати» людей. Але, не зважаючи на зусилля сепаратистів, народ навчився розрізняти що добре, а що ні. Тільки зараз він не здатен ефективно боротися з власною дезінформованністю, бо люди думають тільки про одне — як вижити...
Мешканець міста Щастя Володимир Скорохід розповідає: “Вже давно я помітив потужну антиукраїнську пропаганду, яка ллється з багатьох сторінок в соцмережах, регулярно з'являється на регіональному телебаченні тощо. Зараз ми частково відрізані від офіційних джерел інформації, тому визначитися з власними уподобанням — неабияк складне завдання. Сказати чесно, до таких речей я ставлюся з великою обережністю. До того ж, дехто з моїх знайомих настільки сильно підтримували сепаратистів, що в мене з'явилося ще більше сумнівів щодо щирості цих людей. Як показала реальність, всі ті жахливі речі, які розповідали про українську армію — не більш ніж чергова доза відвертої брехні, мета якої — дискредитація збройних сил. Сил, які ставлять за мету навести лад у країні”.
Пропаганда ненависті до всього українського стала систематичною. Діючу владу України виставляють справжнім «монстром» для міської аудиторії.
«Коли в наше місто увійшла українська армія, я дуже злякався, що нас кудись вивезуть чи повбивають. Ми з дружиною не знали, що робити і куди взагалі бігти». - зазначив мешканець Петрівки Юрій Андрієв, який підпав під вплив інформаційних атак.
Населений пункт, де мешкає чоловік, вже звільнений від терористів. Зі слів Андрія, люди ще перелякані, але ті, хто виїжджав, починають повертатися в свої домівки. Життя поступово починає налагоджуватись.
«Я чекав, що коли прийде армія, від господарства нічого не залишиться, - доповнив чоловік. - Але усе навпаки. Ми живемо спокійно, нас ніхто не чіпає. Вільно можу переміщуватись, виїжджаю у справах до міста Щастя, яке теж вже під контролем українських солдат. Тому нині раджу всім не довіряти сепаратистам, не допомагати їм, вірити очам, а не телевізору!».
«Я йшов до сусіда, коли побачив наших солдат, - говорить мешканець села Весела Тарасівка, пенсіонер Андрій Іванович. - Як раз у цей день вони зайняли наше село. Один солдат підійшов до мене та попередив, що далі не варто йти, бо там можна потрапити на міни. І як після цього говорити, що вони прийшли нас вбивати? Невже тоді б вони мене попередили?»
Терористи старанно приховують свою слабкість. Вони напевно добре розуміють, що програють в багатьох аспектах: кількості бійців, зброї, підготовці. Залишається ховатися за спинами людей та подавати це як захист та турботу. А тим часом батьки продовжують ховати своїх дітей...
Вероніка БІРЮКОВА, Луганськ
