У Львові демонструють дверні дзвінки… XVII століття
Колекція цих артефактів у Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України , а саме – дверних молотків, була сформована ще у часи Промислового музею, заснованого 1874 року. Про це «Дню» розповів завідувач сектору експозиції МЕХП Андрій Колотай. А походять представлені в експозиції антики з Північної Італії.
«Збірка цих пам'яток цікава, перш за все, своїм різноманіттям і вишуканими художніми особливостями, – говорить музейник. – Дверний молоток тоді виконував функцію дверного дзвінка, котрими всі користуємося сьогодні. Його ще називали стукалом, бо у функції такого молотка входило давати сигнал господарю, що у нього гості на порозі».
Перші стукала з'явилися на дверях церков і монастирів, пізніше – на брамах житлових будинків. «Відвідувачі нашого музею, які вперше бачать такі пам’ятки, відразу й не здогадуються, для чого вони, – розповідає Андрій Колотай. – Коли ж дізнаються про призначення цих раритетів, навіть і не приховують свого захоплення, бо дверні молотки виготовлені з бронзи, пишно декоровані – на них можна розгледіти маски-маскарони, зображення всяких-різних тварин, міфологічних істот… Вважалося, що такі зображення мають магічну і захисну дію – як обереги».
Кожен дверний молоток виготовляли під конкретне замовлення – на виконання забаганки майбутнього власника, тобто це була не тиражована продукція. А замовляти такі розкішні стукала могли лишень заможні містяни, відповідно такі речі вже, як мовиться, з порогу підтверджували їхні неабиякі і статки, і статус. А воно коштувало-таки, бо вага дверного молотка сягала й 15 – 20 кілограмів, що передбачало відповідні, надміцні, кріплення, аби і добре трималося, і добре стукалося. Та й декори нічогенькі, а це означає, що над виготовлення молотка працював не тільки ремісник, котрий відливав молоток, а й художник. До слова: всі молотки досі функціонально придатні. Так і хочеться сказати: «Ото майстри були!».
В постійній експозиції Музею етнографії представлено шість таких пам'яток, які є дуже різні за декором. Наприклад, у вигляді дракона, який перемагає змію (вочевидь, щоби відлякувати недоброзичливців, які наважуються порушити спокій господарів). «Також маємо стукало з русалками, з легким еротичним присмаком, – показує експонат Андрій Колотай. – До воріт якої будівлі був прикріплений такий молоток, невідомо, але брама мала бути великою».
А ще музейник розповідає, що у центрі Львова, у старій частині міста, на площі Ринок, 36 зберігся один такий раритет: «Він дещо простіший за формою, ніж ті, що ми маємо у збірці, але у робочому стані і ним можна постукати, щоби відчути, як звучить час…».
І насамкінець про таке. Нещодавно українців запрошували долучитися до Дня неквапного мистецтва, сенс якого – привчити публіку не пробігати повз музейні експонати, а зупинятися біля вподобаних, щоби поміркувати-усвідомити. Газета «День», не будучи спеціалізованим культурологічним виданням, давним-давно пропагує таку прискіпливу увагу до шедеврів світового мистецтва – у рубриці «Історія одного експоната», публікуючи на своїх сторінках і детальну розповідь про антик, і якісні фото.
То читайте газету «День», і матимете День неквапного мистецтва щодня!
Тетяна КОЗИРЄВА, Львів
