Козаки в Європі
Зовнішньополітичні зв'язки Запорозької Січі з країнами Західної Європи у XVI—XVII століттях мали в основному військовий характер. Незважаючи на те, що козаки були підданими короля Речі Посполитої, вони дуже часто проводили цілком самостійну політику.
У кінці XVI століття запорожці провели декілька вдалих походів до Молдови та Валахії, країн, які знаходилися під протекторатом турецького султану. Австрійським Габсбурам, які вели запеклу боротьбу з турками, вдалося 1594 року домовитися з козаками щодо їх походу до Молдови. Очолив його майбутній ватажок козацько-селянського повстання проти поляків Северин Наливайко, який з 12 тисячами козаків завдав молдованам поразки, і місцевий господар тимчасово визнав владу Габсбургів.
1618 року у Європі розгоряється Тридцятилітня війна (1618—1648), у якій Австрія, Іспанія, Баварія та католицькі німецькі князівства протистояли блоку протестантських німецьких князів, яким на деяких етапах війни допомагали Данія, Швеція, Голландія, Англія і з 1635 року — католицька Франція. Українські козаки-найманці брали участь у цій війні залежно від того, хто залучав їх на службу. Так у жовтні 1619 року 10 тисяч добровольців під орудою полковників Кличковського та Русиновського прибули на Закарпаття за запрошенням Фердінанда II Габсбурга. Становище імперців, яких семигородський (трансильванський) князь Бетлен Габор та чеські загони обклали у Відні, було дуже важким. Саме похід козаків до Закарпаття і Східної Словаччини, їхня перемога над Юрієм Ракоці спонукає Бетлена Габора, який спішно закінчує облогу Відня, повернутися до Трансильванії.
1631 року дві тисячі козаків брали участь у боях зі шведами та саксонцями в Силезії на боці військ імперського генералісимуса Альбрехта Валленштейна, причому останній вимагав у польського короля Сігізмунда III не добре відомих у Європі польських гусарів, а саме козаків, з яких австрійські генерали формували легку кінноту. В урядовому французькому тижневику «Gazette de France» у числі 81 за 1631 рік можна знайти відомості про чотиритисячний полк кінних українських козаків під проводом Тараського, який воював з французами у Люксембурзі: «Козаки напали на французів з жахливим галасом, наші люди не звикли до такого галасу, так перелякалися, що кинулися тікати...» Після вступу у війну Франції та її інтервенції до іспанських Нідерландів (Бельгії), австрійський імператор висилає туди великий загін запорожців, які діяли у тилу французів, виснажуючи їх сили.
Умови служби козаків завжди були окреслені угодами. Так, 23 вересня 1635 року за угодою з австрійським імператором, полковник отримував щомісяця 200 талярів, а простий козак 6 талярів. Керував козацьким корпусом полковник Павло Носковський. Його корпус протягом 1636 року здійснив декілька блискавичних рейдів до Пікардії та Ельзасу. Умови договору між козаками та імператором не завжди виконувалися останнім. Так, ще 1631 року козаки Носковського на раді вирішили перервати контракт. Лише довгі переговори, умовляння австрійців та виплата частини боргу допомогли вирішити цей конфлікт. Але восени 1636 року козаки Носковського залишили службу і театр бойових дій, а згодом повернулися через Силезію до Речі Посполитої.
Козаки у Тридцятилітній війні виступали також і на боці Франції. Так, майбутній гетьман України Богдан Хмельницький (на той час він обіймав посаду військового писаря) 1644 року у Варшаві зустрівся з послом Франції у Польщі графом де Брежі. Останній у листі до кардинала Мазаріні після цього пише: «... Козаки дуже відважні вояки, непогані вершники, досконалі піхотинці, які особливо здатні до захисту фортець... Що стосується служби козаків у його величності, то, якщо війни з турками не буде, Хмельницький готовий допомогти мені в цій справі».
Людовик XIV запрошує на службу 2400 українських козаків, які морським шляхом через Гданськ і Кале потрапили до Франції. За даними багатьох істориків, саме Богдан Хмельницький та Іван Сірко були ватажками козаків, які брали найактивнішу участь у облозі та взятті іспанської на той час фортеці Дюнкерк. 11 жовтня 1646 року гарнізон Дюнкерка капітулював. Однак французький уряд після цього успіху не став дотримуватися угод, і частина козаків повернулася в Україну. Ще є досить достовірні дані, що українські козаки залучалися тим же Людовиком XIV до участі у так званій Деволюційній війні (1662-1663 рр.).
Участь козаків у багатьох війнах пізнього середньовіччя мала неабиякий вплив на розвиток військової справи в Україні. Багато козаків, що пройшли чудовий вишкіл у Тридцятилітній війні, брали участь з 1648 року у Визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького.
