Про «іншу Туреччину» та безтурботність Ердогана

У Туреччині не стихають антиурядові протести, які розпочалися 28 травня. Більше того, ЗМІ повідомляють про двох загиблих. За інформацією СNN, тільки за останні дві доби кількість постраждалих перевищила три тисячі, 25 перебувають у важкому стані. Маніфестанти вимагають відставки уряду.

Нагадаємо, іскрою, що викликала такий вибух антиурядових протестів, стало рішення мерії Стамбула про вирубку дерев у одному з міських парків для будівництва там торговельного центру й мечеті. Але протести, відзначають експерти, викликані не стільки турботою за долю зелених насаджень, скільки зростаючою ісламізацією не надто релігійних громадян країни і занадто довгим перебуванням при владі самого Ердогана. Масові протести викликали рекордне падіння на турецькій біржі. У понеділок ринок акцій обвалився більш ніж на десять відсотків.

Попри протести у країні Ердоган вирушив у чотириденне турне по країнах Північної Африки. У Марокко турецький прем’єр закликав демонстрантів розійтися по домівках і заявив, що ситуація поліпшується. Він відкинув будь-які припущення щодо «турецької весни». Під час прес-конференції, яка транслювалася по телебаченню, Ердоган заявив: «Головна опозиційна Народна республіканська партія спровокувала моїх невинних громадян. А ті, хто робить новини і називає ці події «турецькою весною», не знають Туреччини».

Однак частина турецької преси не згодна з твердженнями Ердогана, що протестувальники лише спровоковані й дезорієнтовані «екстремістами», тим більше зарубіжними, як раніше припустив прем’єр. «Ті, хто долучився до протестів у парку Гезі в Стамбулі, — це «інша Туреччина», — пише центристська газета «Міллійет». — Так, на площі Таксім були курди, опозиційна Партія націоналістичного руху, але більшість присутніх — це міський, світський середній клас, який розмахував прапорами Туреччини. Він відчуває себе знедоленим і гнобленим владою».

Учора стало відомо, що одна з великих профспілкових груп Туреччини ухвалила рішення про дводенний страйк на підтримку антиурядових протестів, що тривають у ряді міст. У заяві конфедерації профспілок Kesk, яка включає майже

240 тис. працівників, відзначається: «Державний терор проти виключно мирних протестів відбувається у такий спосіб, що ставить загрозу безпеці життя цивільних осіб». Оголошений на вівторок і середу страйк, як передбачається, вплине на школи та університети, а також урядові установи. Очікуються, що акції протесту, ймовірно, продовжаться в Анкарі, в більшості провінцій Туреччини та деяких містах Європи.

Деякі оглядачі вважають, що остання хвиля антиурядових протестів підкреслила розкол між прем’єр-міністром Ердоганом і президентом Гюлем, які до цього діяли в тандемі. Якщо Ердогана звинувачують у «поляризаційній риториці», то Гюля вважають більш примирливим політиком. Парламентська система Туреччини дає президенту церемоніальну роль, залишаючи за прем’єр-міністром виконавчу владу.

Із наближенням до президентських виборів ці два колишні союзники демонструють різні уявлення про президентську систему. Ердоган хоче реалізувати президентську систему, подібну до американської. Хоча він не заявив про це відкрито, всі ознаки вказують на те, що він прагне стати главою держави. Однак і Гюль хоче залишитися на посаді.

На парламентських виборах 2002 року Ердоган не міг брати участі через політичну заборону. І тоді уряд було сформовано під керівництвом Гюля.

Але менш ніж через рік Гюль передав прем’єрство пану Ердогану. У березні 2003 року він повернувся на посаду міністра закордонних справ.

На думку оглядачів, це був знак тісного союзу між ними, який тепер, схоже, розпадається. А нещодавні заворушення в Туреччині, здається, лише загострити суперництво між ними. І тут показовою є реакція на антиурядові протести.

Ердоган, відбуваючи з чотириденним візитом до країн Північної Африки, заявив журналістам: «Зберігайте спокій, не переживайте. До мого повернення проблеми будуть вирішені». Тим часом президент Туреччини Абдулла Гюль зайняв більш примирливу позицію, захищаючи право на протест, закликаючи до спокою. «Якщо є різні думки, різні ситуації, різні точки зору, незгода, немає нічого більш природного в тому, щоб мати можливість висловити ці відмінності», — цитує президента агентство «Анатолія».

«День» звернувся до Галіпа ДАЛАЯ з Фонду політичного та економічного розвитку SETA (Анкара), з проханням прокоментувати події в Туреччині й пояснити, хто стоїть за антиурядовими протестами і чи вони можуть призвести до розколу між президентом і прем’єром.

«НЕНАЦІОНАЛІСТИЧНІ ГРУПИ НАМАГАЮТЬСЯ ВИКОРИСТАТИ СИТУАЦІЮ, ЩОБ ПОКВИТАТИСЯ З УРЯДОМ»

— Потрібно відрізняти дві різні групи. Перш за все, це невелика група, яка знаходилася в парку Гезі у перший день і яка головним чином у своїх діях мотивувалась екологічними факторами. Щодо організації протестів у Анкарі та Ізмірі, то до них були причетні головним чином неонаціоналістичні групи та інші елементи, які виступають проти уряду з політичних причин. Оскільки останні три роки вони не могли перемогти на виборах, то тепер ненаціоналістичні групи намагаються використати ситуацію, щоб поквитатися з урядом.

І цей невеликий мітинг на площі Касім перетворився на великі протести завдяки групам, які не могли звести рахунки з урядом під час голосування. І намагаються зробити це іншими засобами.

— І коли, на вашу думку, можуть закінчитися протести?

— Я думаю, що вже розпочався процес їхнього затухання.

— Оглядачі відзначають відмінності в реакціях президента і прем’єра на антиурядові протести. Чи означає це існування чи навіть поглиблення розколу між ними?

— На так званий розкол не треба звертати великої уваги. Річ у тім, що у Туреччині президент має бути незалежним від будь-якої політичної партії. Хоча він і вийшов із правлячої партії, яку зараз очолює Ердоган, але на посаді не повинен демонструвати зв’язок із цією партією. Як результат — у позиції президента і прем’єра є відмінності в оцінці ситуації, а також у тому, як вони артикулюють ці відмінності. Прем’єр-міністр при цьому залишається главою політичної партії. Тому підхід президента до оцінки ситуації треба розглядати як підхід незалежної особи, тим часом підхід прем’єра треба розглядати через призму як глави уряду, так і глави політичної партії, проти якої й відбуваються протести.

— Як відомо, Ердоган назвав усіх тих, хто протестує, «екстремістами».  Як ви можете це прокоментувати?

— Як я вже говорив, йдеться про дві групи. І їх треба чітко розрізняти. Це нечисленна група, яка дбала за охорону довкілля. А інша група неонаціоналістів вийшла на вулиці, стала підпалювати крамниці, нападати на банки й чинити стільки кричущих актів вандалізму проти машин «швидкої допомоги», автобусів, таксі, громадського транспорту! Це були головним чином екстремісти правого й лівого спрямувань, які використали мирний характер протестів у своїх цілях.

Водночас не можна називати всіх, хто вийшов на вулиці, екстремістами. Але ті, хто завдає великої шкоди, підпалює автомобілі, автобуси, — є екстремістами.

— А як тоді розглядати заяву конфедерації профспілок, яка оголосила про дводенний страйк і в своїй заяві назвала дії Ердогана щодо демонстрантів «державним терором»?

— У будь-якій демократичній країні є групи, політичні партії, зокрема профспілки, які не погоджуються з державною політикою і використовують своє право на страйк. Я не бачу проблеми в тому, що конфедерація профспілок оголошує страйк. Ідеологічна позиція цієї конфедерації розходиться з ідеологічною позицією уряду. І тому цілком природною є реакція цієї профспілкової групи.

— А чи вважають у Туреччині нормальним, що при таких антиурядових протестах Ердоган відправився у чотириденне турне до країн Північної Африки і заявив, що все буде нормально до його повернення?

— Я не знаю, як це оцінюють за кордоном. Але в нас немає надзвичайного стану. Не думаю, що існували серйозні причини, щоб прем’єр скасовував цей візит. У країні залишається міністр внутрішніх справ, політичне керівництво.

— Як у вас оцінюють заяву глави Європейського парламенту, який сказав: «Той, хто має намір вести переговори з ЄС і належати до спільноти, не може бити палицями демонстрантів у своїй країні»?

— Це означає дві речі. По перше, належати до ЄС — це занадто серйозні слова. Як ми знаємо, відносини Туреччини та ЄС щодо членства перебувають у глухому куті. Ніхто — ні з боку ЄС, ні з боку Туреччини — не бачить перспективи членства в ЄС у майбутньому. По-друге, мене більше турбує те, яку політику слід виробити і впроваджувати для того, щоб піднімати демократичні стандарти людей у Туреччині, незалежно від перспективи членства в ЄС. Так, із боку Європарламенту лунає оцінка ситуації в Туреччині, але це означає, що нашій країні треба більше працювати, щоб підняти й економічні, й демократичні стандарти власного народу.

— Наступного року у вас відбудуться президентські вибори, то який стиль, на вашу думку, оберуть турки: авторитарний Ердогана чи більш примирливий Гюля, і чи справді Ердоган хоче запровадити в країні президентську систему на зразок американської?

— Ще рано говорити про це. Залишається ще більше року до виборів. Ніхто зараз у країні не може передбачити результатів цих виборів.

Що ж до зміни президентської системи, то дійсно, дискусії щодо цього ведуться серед політиків, інтелектуалів, журналістів, академіків. Але щодо наступних президентських виборів ситуація залишатиметься, скоріше за все, невизначеною.