Як віднайти внутрішній баланс?
Як знають читачі «Дня» із попередніх історій, перші шість років мого життя минали на Балтійському узбережжі.
Ми жили у місті Лієпая. І мама щовихідних водила мене до моря. Незалежно від погоди та настрою. Нашим незмінним супутником був спанієль Санчо, з яким ми грали у нашу «фірмову» гру. Кидали камінчики у хвилі, а він пірнав і приносив нам будь-який камінчик, який встигав вхопити із морського дна.
Варто мені згадати це — одразу в пам’яті постає сиве море і похмура погода. Звісно, там бувало сонячно, але чомусь це не закарбувалося у пам’яті. Білий пісок, сосни, та невибагливі жовті квіти, що їх мама називала «курячою сліпотою». У заростях «курячої сліпоти» я шукала «курячого бога», щоправда, так і не знайшла.
Але щоразу, перебираючи спогади, я знаходжу дещо важливіше — спокій, душевний баланс. Море навчило мене його любити. Любити саме споглядання, яке здається мені більш шанобливим, ніж «оволодіння» морем, коли у ньому плаваєш. Щось у цьому є японське — таке собі медитативне та поважне схиляння голови перед стихією.
Власне, ця історія до того, що кожен, кого так само вабить сила та недоступність морської безодні, може приєднатися до особливого свята. Це свято — День Балтійського моря, яке відзначають у Латвії другої суботи липня. Думаю, не обов’язково бути саме на узбережжі, щоб відзначити цей день. Адже можна просто помріяти і подумки опинитися на білому пляжі з жовтими квітами. Пошукати курячих богів чи бурштин. Відпочити, подихати на повні груди та віднайти свій внутрішній баланс.
І неважливо, що лише подумки...
