Ольга Чернецька – 35-річна українська художниця. Народилась у Києві, навчалась в Національній Академії образотворчого мистецтва та архітектури. Малює та пише олією з дитинства. З 2013 року активно виставляється в Україні та закордоном. Працює в жанрах абстракції, натюрморту й портрету.

В Національному музеї Тараса Шевченка  виставлені живопис, графіка й колажі з серій “Ритми міста” та “Інтермеццо”, створених в 2016 році.

Мисткиня презентувала експозицію та відповіла на питання кореспондента «Дня».

- Ця виставка складається з трьох компонентів. Перший я назвала «Інтермеццо» за мотивами відомого твору Михайла  Коцюбинського, тому що ця серія виконана в заміському середовищі, в селі Козин на прекрасній затишній річці Козинці. Саме в цій атмосфері я відчула ритми, описані Коцюбинським. Наступна серія «Місто» була виконана дуже швидко й спонтанно, буквально за 2 дні. Вона ґрунтується на враженнях від міста Тель-Авіву, від Святої Землі - місця, яке я дуже шаную за неймовірний патріотизм, вдосконалення, наполегливість, і саме це я хотіла передати. І третій компонент – образ міфологічного героя Ікара в сучасності.

- Що ви хотіли сказати цими роботами?

- Що все буде гарно. Що добро завжди перемагає. Що, незважаючи на полон і кайдани, і всі труднощі, ми все одно прорвемося, ми переможемо. Це не просто слова – це моя віра, я впевнена, що так і буде.

- Подібність до відомих митців – це свідомий прийом?

- Дуже свідомий. Я навчаюсь, я в пошуках. Це для мене школа, це мої вчителі. Маю велику вдячність, але я все ж перебуваю в пошуках саме свого шляху.

- В якому напрямі ви бачите свій рух найвірнішим?

- Ця виставка – хаотична. Можна побачити абстракцію та інші напрямки. Вважаю, тут треба дати волю мистецтвознавцям. В будь-якому разі, це вплив Пікасо, це вплив Матіса, це вплив Клімта.

- І Поллока. І Шагала. І Ротко. І Пальмова.

- (зі сміхом) Так.

- А хто з тих, хто на вас впливає, вам особисто найбільш близький?

- Найбільше сьогодні мене торкають за серце Зарецький і Примаченко. Це своє, рідне, воно вище всього. Звичайно, є митці, перед якими схиляєшся. Слово «повага» занадто мале для цього. Повторюся: я ще навчаюся, я шукаю себе.