Таку назву отримала виставка, яка щойно відкрилась у Києві у славнозвісній галереї сучасного мистецтва «Триптих-Арт» на вул. Десятинній, 13. Галерейна експозиція представляє мистецтво «далеке і близьке», сполучаючи дві персональні виставки доволі несхожих за творчою манерою і фахом художниць: об’ємно-просторову керамічну пластику з циклу «Тиша моря» Анни Лисик (Львів) і живопис — більш декоративний, ніж станковий — із серії «КовдроВиди» Анни Іпатьєвої (Київ). Безперечно, різні матеріали, в яких працюють ці мисткині, диктують відмінність і, навіть, контрастність в образно-пластичних рішеннях та художній мові, якою кожна з учасниць цієї імпрези висловлюється в мистецтві. Проте є в їх творчості та біографіях незримі «ниткоподібні» зв’язки, що споріднюють цих двох талановитих жінок, названих від народження одним ім’ям Анна — величним, гучним, хоробрим, яке ніби випромінює м’яке світло і спокій, якими сповнені і «тихі» керамічні твори Лисик, і медитативні живописні полотна Іпатьєвої.

Обидві Анни — яскраві зірки в своїй царині мистецтва. Видатна представниця славетної львівської художньої школи Анна Лисик (закінчила ЛДІПДМ, нині — ЛНАМ у 1987 р.) входить в першу десятку сучасних провідних майстрів професійної кераміки не тільки Львова, а й України. Керамічні роботи А. Лисик — члена Національної спілки художників України (НСХУ), учасниці всеукраїнського арт-проекту «Декоративне мистецтво України кінця XX століття. 200 імен» (Київ, Україна — Париж, Франція. 2002 — 2004), стипендіата престижної програми міністерства культури Польщі GaudePolonia (Вроцлав, 2005), голови секції художньої кераміки Львівської організації НСХУ (2006 — 2009 рр.), лауреата премії імені Зеновія Флінти в номінації «Декоративно-ужиткове мистецтво» (Львів, 2012) — добре пізнавані, завдячуючи її неповторному авторському стилю, спорідненому з «археологічним авангардом». Вона віддає перевагу архаїчній кераміці, чому й захоплена інтерпретацією давніх посудин і, водночас, пошуком власних сучасних візуально-пластичних форм, які зазвичай «огортає» в неповторний у своїй вишуканості графічний декор на межі реальної та ірреальної образності.

Ідея нинішньої персоналії «Тиша моря» спершу виношувалася керамісткою на папері. «Далеко і близько... Світ, який нещодавно був звичним тлом життя невіддалених поколінь, раптом став для мешканців сьогоднішніх міст відчуженим та екзотичним. Яка на дотик кора дерев, як шумить очерет, як падають на землю плоди і проростають насінини... Незвідані таємниці бувають тут, за плечима. Обернися, постій хвилину в тиші...», — цей філософський текст Лисикі перетворився на «епіграф» до виставки та її назву в «Триптих-Арт». Так народилися експресивні за складними рукотворними фактурами, умисно неблискучі і неяскраві за палітрою об’ємні витвори Лисик, у яких переважають природні — «земляні» кольори, що асоціативно пов’язує їх із архаїчною керамікою прадавніх цивілізацій («Коралик», «Шишка», серія «Красуня»). Напрочуд тонкостінні посудини-скульптури авторки, незважаючи на свої масивні форми, які ніби помережані графічно-ювелірним скорописом, що складається з павутиноподібних переплетень дрібних абстрактних та фігуративних знаків, вражають у середовищі «Триптих-Арт» рафінованою естетикою мінімалізму і довершеністю виконання («Дерева восени», «Метелик», «Сон дерева»). Творча уява Анни занурює глядача втишу неіснуючого — доісторичного висохлого моря, «по якому лишилися скам’янілі мушлі та тихий шурхіт примарних хвиль у особливо спекотні літні дні. В далекі віки дно висохлого моря вкрили ліси та луки, а згодом прийшли люди й оточили себе рукотворним світом. І ось уже дерева й очерети стали шурхотом висохлого моря. Відбитком нетривкого світу», — фантазує Лисик у своїх текстах і керамічно-графічних образах («Шурхіт висохлого моря», «Очеретина», «Відбиток»).

За своєю обдарованістю, високим професіоналізмом, вимогливістю до себе в творчості Анна є гідною донькою своїх батьків: знаної львівської художниці з костюмів Оксани Зінченко та незмінного (від 1967 р.) головного художника Львівського театру опери та балету, народного художника України Євгена Лисика (1930—1991 рр.), який мав світову театральну славу. Тому для Анни Лисик, яка по суті зростала і виховувалася в театрі, є спорідненим і близьким (хоча діаметрально-протилежним сутності власної творчості) світ живописних полотен «компаньйона» по виставці Анни Іпатьєвої — знаменитої в Києві театральної художниці, яка одночасно не вперше виступає в іпостасі живописця. Казково-театральні за образністю, утаємничені за характером фігуративно-орнаментальні картини Іпатьєвої, які композиційно нагадують східні килими або ковдри, що насичені численними загадково-містичними фрагментами, задумані, за дещо жартівливим свідченням авторки, як «метадекоративні оповіді, змальовані з міфомістичного дисплею особистого простору під час подорожей Індією та Індонезією» («Божествена Дика Киця, яка ніколи Корону не знімала», «Ковдро Вид про Безумовне Кохання Кота і Сови», «Очі Риби в Сльозах» тощо).

Неординарна представниця київської художньої школи, член НСХУ Анна Іпатьєва (закінчила НАОМА в 1995 р., академічну аспірантуру НАОМА в 1998 р.), і теж, як Лисик, широко відома в художніх колах своєю не менш зірковою мистецькою кар’єрою. Як художник театру, автор костюмів вона в своєму творчому доробку має понад 50 вистав на сценах провідних театрів України, Латвії, Чехії, Македонії, Німеччини, Росії. Варто згадати хоча б її напрацювання (від 1994 р.) в операх та балетах Національної опери України в Києві: «Ріголетто», «Норма», «Кармен»,»Набукко», «Раймонда», «Дон Кіхот», «Баядерка», «Ромео і Джульєтта», «Весна Священна», «Картинки з виставки», «Лускунчик», «Попелюшка», «Маленький Принц», «Іосиф Прекрасний», «Золота Орда», «Запрошення до страти», «Євпраксія», «Фауст», «За двома зайцями» тощо. Про здатність до креативу та новаторства Іпатьєвої свідчить і її плідна співпраця з уславленим художнім керівником академічного театру сучасної хореографії «Київ Модерн-Балет» Раду Поклітару в балетах «Жизель» (2016), «Лебедине Озеро. Сучасна версія» (2013), «Геревень» (2012), «Лускунчик» (2007), «Кармен ТV», «Дощ», «Андеграунд» (2008), «Палата №6», «Болеро», «Шексперименти».

2017 року Анні Іпатьєвій пощастило доторкнутися до творчості великого Майстра сценографії Євгена Лисика, коли отримала пропозицію взяти участь у ролі художника з костюмів у відродженні після сорока років забуття феєрії фольк-опери-балета Євгена Станковича «Коли цвіте папороть» у постановці Василя Вовкуна у Львівській національній опері. Перша прем’єра цієї багатостраждальної вистави, де автором сценографії був геніальний, без перебільшення, Євген Лисик, мала відбутися за замовленням французів на сцені «Грандопера» в Парижі в кінці 70-х — час, який історики назвуть «задушеним десятиліттям». Проте вистава 1978-го підпала під негласне табу, завдячуючи старанням тодішніх партійних ідеологів із Москви та Києва, і Євгену Лисику за життя так і не судилося побачити виплекану ним сценографію постановки, яка мала стати світовим явищем. Консультантом Г.Іпатьєвої в роботі над справжнім огромом костюмів у відновленій у 2017 р. виставі стала, як і належало, заслужений артист України Оксана Зінченко — мати Ганни Лисик.

Прізвища Іпатьєвої і Лисик дивовижним чином знов зазвучали разом, опинившись на творчому перехресті. Але це вже зовсім інша історія, з якою можливо ознайомитися в галереї «Триптих-Арт» до 14 травня 2018 року.