«Мова декоративного розпису веселкова — нею можна промовляти яскраво, соковито. Райдужні прекрасні гами кольору дозволяють співати дуже яскраво. І я використовую цю силу кольорів, щоб якомога краще, зрозуміліше показати, що народним мистецтвом декоративного розпису можна багато чого сказати глядачеві.

Символіка народного мистецтва тим і прекрасна і зрозуміла всім людям — насамперед простотою форми та ясністю виконання. Тут великих таємниць немає. І саме в цій простоті та ясності й закладено глибоку філософську думку і мудру народну фантазію, що разом дають зерно родючості й талантові».

(Р. М. Палецький, 1973 р.).

10 січня виповнилося 90 літ від дня народження талановитого мистця, художника-самоука, заслуженого майстра народної творчості України Ростислава Палецького (1932 — 1978).

Простий селянин Ростислав Михайлович Палецький із Троїцького — новатор у жанрі національного декоративно-ужиткового розпису. Творив власні орнаментальні композиції з яскравим національним колоритом, вдавався до стилізації історичних постатей та відомих літературних персонажів, особливий інтерес мав до козацької тематики, героїчного епосу українського народу. Художник-орнаментист Р. Палецький першим серед народних майстрів в Україні зашифровував у візерунковому мереживі героїчну минувшину нашого народу — славне українське козацтво. «Гомоніла Україна», «Характерник Іван Сірко», «Козак Верига», «Гамалія», «Іван Богун», «Козак в бою», «Петро Сагайдачний», «Богдан Хмельницький», «Гонта в Умані», «Гуляв Максим», «Запорожці за Дунаєм» — це неповний перелік його картин, які присвячені віковічній боротьбі українського козацтва, гайдамаків та опришків проти гнобителів та поневолювачів українського народу. Самобутній художник створив цикли картин за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня», творчості Олександра Довженка, Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Михайла Коцюбинського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Івана Нечуя-Левицького, Миколи Гоголя, вірувань слов’ян, фольклору тощо. Досить плідно і напрочуд майстерно відтворював у своїх візерунках творчість Тараса Шевченка.

Ростислав Палецький народився 10 січня 1932 року в селі Коханівка Троїцького району (пізніше Ананьївського) у простій, але талановитій селянській родині Михайла Кіндратовича і Килини Йосипівни.

«Малювати я почав з дитинства. Заворожено дивився, як мати розцяцьковує комин або грубку, а перед Великоднем чаклує з фарбами над писанками. Або коли тато розмальовує скриню чи стільці. І от одного разу я ніби відчув поклик до цих народних візерунків», — записав у своєму щоденнику 1973 року вже відомий художник.

А відкрив Україні та світові народного маляра Ростислава Палецького директор Одеського музею західного і східного мистецтва І. І. КОЗИРОД.

«Так уже склалося, — згадує 98-річний ветеран війни і праці Іван Іванович, — що я часто залучався до комісії з відбору зразків народної творчості для участі в обласних і республіканських конкурсах та виставках. У цій іпостасі доля звела мене з Ростиславом Палецьким із села Троїцьке Любашівського району, тоді ще просто здібним аматором. Попервах він малював сільські картинки, пейзажі. А 1968 року представив на виставку композицію, в центрі якої була паляниця, обрамлена віночком барвінку, а від хлібини, мов промені, відходили колоски. За простотою форми проступали виразність, любов до хліборобської праці, колоритність. Тому й запропонував Ростиславу зосередитися саме на жанрі декоративного розпису. Я не раз зустрічався з ним, порівнював вдале і невдале, щиро радів кожній його мистецькій знахідці. Він мав розуміння, що мовою квітів, символіки, кольору, орнаменту можна розкривати образи й події. Крім традиційної тематики, сміливо вводив у свої композиції яскраві образи, створені класиками української літератури: Тарасом Шевченком, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Іваном Котляревським, — а також героїв національно-визвольних змагань: Івана Сірка, Івана Богуна, Петра Конашевича-Сагайдачного, Северина Наливайка та інших. Як художник він зростав дуже швидко — лише за три роки занять став заслуженим майстром народної творчості. Водночас він, захоплений фантастичним світом витончених алегорій та символів, дедалі частіше відчував свою незахищеність у середовищі, в якому домінує практицизм».

З отієї яскравої декоративної композиції «Хліб» і розпочався злет простого колгоспника із Троїцького як самобутнього народного художника.

РОЗКВІТ НАРОДНОГО ТАЛАНТУ

«Вагомий внесок у розвиток нашого троїцького малярства зробив фахівець одеського Будинку народної творчості Василь Феодосійович Краснощок, який також спонукав Палецького взятися за відродження місцевого декоративного живопису. І почалося вивчення народного настінного живопису, який був поширений у Троїцькому. Виявилося, що були у нас майстри, котрі розписували стіни, печі, писали просто на папері. Малюнки потім продавали на ярмарках — їх купували і прикрашали оселі до свят. Саме декоративний живопис лежить в основі всіх цих «рушникових» мотивів, що у нас поширені, — поділилася спогадами талановита троїцька художниця і педагог Лариса БАБІНЕЦЬ. — Особисто Палецький відкрив для мене прекрасний світ мистецтва. Зумів відкрити орнамент, оскільки мені, семикласниці, було незрозуміло, як можна малювати те, чого я не бачу. Для мене це було одкровенням, тому що програма тих років не передбачала розвитку фантазії у дітей. Що таке народне мистецтво, для мене було таємницею. Мені його відкрив Палецький. Хоча у мене зовсім інший стиль, відрізняється від стилю Палецького, позаяк у нього було своє світосприйняття, у мене своє».

Тоді в райцентрі Троїцьке успішно діяло літературно-мистецьке об'єднання «Степовий колос», головним стержнем якого був Ростислав Михайлович, котрий очолював місцевий клуб. У своєму щоденнику він занотував: «Радує мене те, що молодь, яка почала займатися декоративним розписом, якось враз пішла вірним шляхом. Це, мабуть, тому, що десять тематичних виставок народної творчості трудівників села дали їм цей напрямок. При серйозному ставленні до себе майстрами декоративного розпису можуть стати Лариса Бабінець, Іван Діхтеренко, Віктор Жикол, Людмила Гнатова, Слава Дикусар, Людмила Шарапановська та інші. Здорова фантазія є і в розписах брата Юри — він може створювати будь-які композиції, здебільшого казкового напрямку. Однак ілюстрації в нього теж дуже оригінальні.

Народні таланти є скрізь, однак не всі вони виявляються. А буває і так, що вчасно не підтриманий вогник помаленьку гасне. Буйному цвітінню народної творчості в Троїцькому сприяло те, що люди якось по-серйозному люблять цю справу і свій вільний від роботи час віддають народному мистецтву. Я теж працюю в колгоспі «Маяк» ось уже понад сімнадцять років. І все своє свідоме життя несу в душі вогонь мистецтва».

З часом, вивчаючи символіку кольору та орнаменту на сорочках, писанках і рушниках, Палецький зрозумів, що мовою квітів і кольору можна «говорити». Він почав детальніше підбирати і впорядковувати на аркуші лінії, які допомагали би глядачеві передавати свої думки. У майстра поглибився інтерес до козацької тематики і героїчного епосу нашого народу. Він активно і натхненно працював, творив величезні яскраві розписи.

Упродовж 1970 — 1975 років Р. М. Палецький напрочуд плідно займається розвитком південно-декоративного розпису й виставковою діяльністю. Його колоритні картини можна було побачити на виставках в Одесі, Києві, Ленінграді, Москві, Ізмаїлі, в музеях Т. Г. Шевченка та Лесі Українки, в Каневі, Полтаві, Чернігові, Львові. Ними дивувалися поляки, болгари, німці, чехи, італійці та японці. Загалом у художника відбулося понад десять тематичних виставок із 50 — 60 робіт кожна.

1971-го троїцький геній одержав бронзову медаль лауреата Всесоюзної виставки, звання «Заслужений майстер народної творчості». Через два роки документалістка Майя Яківна Лінійчук зняла фільм «Нев’янучі барви» про творчість майстрів Троїцького.

Сам Ростислав Палецький, не купаючись у славі, доклав чимало зусиль, щоб у новозбудованому Будинку народної творчості відкрилася студія декоративного розпису для дітей та однодумців. Створив історико-краєзнавчий музей, боровся за збереження храму Івана Богослова, що в селі Покровка.

«ПРИКРОСТЕЙ — МОРЕ»

Щоправда, активна діяльність членів об’єднання «Степовий колос» та популярність Палецького таки завдавали клопоту керівникам культури і партійним органам, адже він відроджував національну свідомість, що вважалося злочином у радянській системі.

З початком нової хвилі репресій проти української інтелігенції, так званих шістдесятників, до яких відносили Р. М. Палецького, його піддали критиці за «ідеалізацію козаччини». Видавництво «Мистецтво» відмовилося видати альбом його розписів. Досить цинічно вчинили й зі студією декоративного розпису: їй надали статус дитячої художньої школи, а художника за відсутність фахової освіти звільнили. Не прийняли його і до Спілки художників. Ще «доброзичливці» та заздрісники із місцевих анонімно інформували компартійні органи, що Палецький «скочується» до популяризації націоналізму.

Фактично впродовж останніх років Ростислав Палецький перебував під пильним наглядом каральних органів. Усі листи Палецького почали ретельно перечитувати спецслужби.

Наприкінці 1975 року він написав пророчого вірша:

Я не плачу, не жалію,

Що весни не зустрічав.

Не розквітнувши, старію,

Геть згасивши серця жар.

Що ж, така моя стежина —

Йду по ній до небокраю,

Відгоріла вже жарина,

Я ж помалу догораю...

«Благородне мистецтво, — зізнавався Палецький у листі до свого відданого друга Івана Козирода, — не дало мені нічого, крім прикростей… Прикростей — море».

7 березня 1978 року у власній хаті «невідомі злочинці» убили Ростислава. Дружина Марія Лазарівна, повернувшись із роботи, знайшла чоловіка в калюжі крові з проламаним черепом. Удова, налякана анонімними погрозами, за безцінь продала хатину й виїхала до родичів в Одесу. Перестав малювати його молодший брат Юрій, притихли інші учні.

«Після трагічної загибелі Ростислава Михайловича все розпалося. Кудись поділися ті, хто сьогодні називає себе його друзями. Після того як «Голос Америки» повідомив, що Палецького вбили «кадебісти», всі замовчали. Викинули на вулицю те, що було зібрано в нашому Будинку народної творчості», — поділилася сумними спогадами Лариса Бабінець.

Недовго — лише дев’ять років творив дивовижні розписи троїцький майстер Ростислав Палецький. Але завдяки натхненню і працелюбності з-під його пензля вийшли сотні дивовижних орнаментів. Багато мистецьких творів загинуло в полум’ї та під чобітьми невігластва, нерозуміння та заздрощів. А ті, що збереглися, дивують волелюбністю, майстерністю виконання та вільним летом задумів Майстра.

Вбивство художника невідомими у власній хаті не розкрите й досі. Хоча ще тоді — далекого 1978-го — земляки здогадувалися про причину. Час був не для людей, вільних духом і національно свідомих…

ПРОДОВЖЕННЯ МИСТЕЦЬКИХ ТРАДИЦІЙ УЧИТЕЛЯ

Після загибелі фундатора троїцької малярської школи найталановитіша його учениця-послідовниця, вчителька історії Лариса Миколаївна Бабінець очолила сільський заклад культури й організувала студію декоративно-ужиткового розпису «Дивоцвіт». Вона не дала згаснути тій іскрі мистецької жаги, що її розпалив Палецький у серцях троїчан, і продовжила мистецькі традиції свого Вчителя, вдосконалила художній стиль та колоритність візерункових форм. І сьогодні вона разом з дітьми продовжує живописати дивовижне життєстверджуюче квіткове мереживо.

Десятиліттями життя і творчість троїцького митця Р. Палецького замовчувалися.

Початок ХХІ століття ознаменувався бурхливою цікавістю до творчого надбання народних майстрів ужиткового мистецтва, й особливо до загадкової особистості Ростислава Михайловича Палецького, котрий живописав своє загадкове рукомесництво в селі Троїцьке, що на півночі Одещини. Історія цього мальовничого села губиться в сивій давнині, як і загадкове сакральне рослинно-знакове орнаментування наших пращурів. У 1960 — 1980-х роках завдяки Палецькому, простому селянинові, воно оформилося у традиційний південний, степовий стиль декоративно-ужиткового розпису.

2007 року його творчим спадком скористався Одеський обласний центр української культури, очолюваний Наталею Гончаровою (нині Валентиною Вітос). За підтримки Одеського обласного управління культури і туризму облдержадміністрації та голови громадської організації «Інтелектуальний форум» в Одесі Олексія Козаченка було започатковано мистецьку премію імені Ростислава Палецького. Щороку її вручають найкращими митцям Одещини. Активно долучилися до цієї мистецької акції благодійники БФ «Рідний край» із Любашівщини.

2008-го в Київському музеї українського народного декоративного мистецтва експонувалося понад шістдесят полотен Ростислава Палецького із колекції музею та приватних зібрань мистецтвознавця Івана Козирода й художника Олександра Гаркавченка із Одеси. Це була перша посмертна виставка знаменитого троїцького митця. Відкриття виставки розпочалося з перегляду також дивом збереженого документального фільму «Нев’янучі барви», який було знято 1973 року. Тоді ж було представлено альбом творів Ростислава Палецького, над створенням якого попрацювали одеські мистецтвознавці Тамара Михайличенко, Софія Шеренгова, Анатолій Пасічний і який побачив світ завдяки сприянню родини одеських меценатів Волошиних.

Справу свого талановита наставника продовжує народна художниця Лариса Бабінець. Нерозтрачений мистецький потенціал має учень Палецького Микола Притикін. У Любашівці навчає дітей розпису Олена Шлода. Популяризують спадщину майстра директор Троїцького Будинку народної творчості Олександр Славінський і завідувач історико-краєзнавчого музею ім. Є. Столиці в Ананьєві Олександр Шхалахов.

Щоправда, для потужнішої популяризації творчості нашого видатного земляка Р. М. Палецького й підтримки майстрів Любашівщини та Одещини варто було б оголосити 2022 рік роком Палецького!