Гарячі теми:

«Подарунок «Дня» Україні»

Живі квіти, жива музика, живе спілкування – саме таке незмінне гасло урочистих заходів «Дня», тому дуже приємно, що нарешті, в не локдаунний час (хоча дотримання заходів безпеки ніхто не скасовував!) редакція за підтримки численних партнерів проводить фотобієнале – XXIII міжнародну фотовиставку. На ній представлені найкращі роботи фотоконкурсу «Дня», учасники якого надсилали свої світлини 2020 і 2021 року.

П’ятниця в Українському домі стала справжнім святом фотомистецтва, на якому учасники отримали численні цінні призи, а так само разом із гостями насолодилися експозицією та щирим обміном думками й емоціями. Чудову атмосферу підтримував музичний супровід струнного квартету студентів Національної музичної академії України імені Чайковського. А модерували захід суперведучі – співачка Марієтта та режисер, художній керівник майстерні «Сузір’я», критик, автор і друг «Дня» Олексій Кужельний.

Цьогорічна фотовиставка унікальна з багатьох причин. Передусім вона вперше проходить у форматі бієнале – такі корективи внесли пандемійні часи. З-поміж багатьох сотень надісланих за два роки журі «Дня» обрало майже 300 найкращих. Усі учасники виставки – уже переможці!

Другий момент: на виставці є особливо представлений на підвісних банерах розділ the best of the best — найбільш знакових світлини починаючи від першого фотоконкурсу «Дня», що відбувся ще 1998-го року. Тут, на понад 70-ти знімках, можна «зчитати» віхи новітньої історії нашої країни.

«ГАЗЕТА «ДЕНЬ» — ЗАВЖДИ АЛЬТЕРНАТИВА»

«Хочу подякувати вам, бо газета існує завдяки вашій любові й підтримці, завдяки тим людям, які буквально сприйняли слова Євгена Чикаленка про те, що любити Україну треба не тільки до глибини душі, а до глибини кишені, – звернулася головний редактор «Дня» Лариса ІВШИНА до присутніх. – Серед наших передплатників, шанувальників є члени Благодійного фонду підтримки ініціатив газети «День», я вітаю їх сьогодні в цьому залі. Я вітаю усіх тих, хто за 25 років не дозволив загасити «вогник» «Дня». Тому що газета «День» — завжди альтернатива. Ми завжди показували той шлях, яким країна могла піти. Так, інколи були добрі прориви, і ми були зі своїм народом на Майданах, але ми завжди показували, що політики сцени й народ не завжди збігалися у своїх планах. Усе це на наших фото. Коли ви побачите best of the best — ви побачите чесний погляд наших фотокорів, і ми дуже цінуємо довіру, яку вони надають газеті «День», надсилаючи нам свої роботи вже більше 20 років. Завдяки багатьом фотокорам творилася фотоісторія. Завдяки фантастичним фотожурналістам газети «День» вона зібрана. Це великий подвижницький крок, подякуймо усім журналістам і співробітникам газети «День», які робили це фотодиво можливим».

«Український дім» прийняв нас гостинно, зокрема й першу фотовиставку, яка відбулася в 1998 році. Це було напередодні вікопомних президентських виборів 1999 року. Прибіг увесь Київ… – пригадує Лариса Олексіївна. – Проте потім е все відбулося так, як могло відбутися. І фотографії, які ви сьогодні побачите, пов’язані з біографією Євгена Кириловича, теж певною мірою тест стану нашого суспільства: чи вміє воно бути вдячним, чи вміє пам’ятати, чи вміє підтримувати своїх сильних. Тому що підтримувати наших сильних треба, у нас їх не дуже багато. І я хочу попросити вас проголосувати за найкраще фото, бо нам важливо знати голос нашої аудиторії, і це такий вічний плебісцит, коли ми враховуємо, наскільки збігаються наші оцінки з тим, що думають наші читачі й глядачі. Спасибі вам, що любите нас, що довіряєте багато років! Ви наша енергія! І ми заради цього долаємо дуже немало різних труднощів. Але разом — сила».

«День» вдячним усім партнерам заходу, і зокрема за надання чудового простору для нашого наймасштабнішого соціального проєкту – Національному центру «Український дім». Його директорка Ольга ВІЄРУ наголошує: «Цей проєкт сьогодні є вже цілою сторінкою історії Українського Дому – багато років поспіль виставка відбувалася щороку саме в УД. Представлялася вона і в інших просторах, і завжди викликала незмінний інтерес аудиторії, але приємно і важливо те, що ми знову разом. Український Дім і газета «День». Газета «День» працює над цим проектом, вдумайтеся, ще з 1998 року. І це теж про вірність традиціям… Ми дуже вдячні колективу видання та особисто головній редакторці Ларисі Івшиній, яку недавно вітали з 25-річчям роботи на посаді головного редактора газети, за вашу довіру і багаторічну підтримку. А якщо про особисте, то я дуже люблю цю виставку. За прекрасні фото, за можливості широкого прояву таланту багатьох людей з усієї України, за надзвичайно влучні і іронічні підписи, які беззаперечно є важливою й невід’ємною частиною цього проєкту, за вдумливу інтелектуальну публіку, що традиційно відвідує виставку».

СПЕЦІАЛЬНИЙ ПРИЗ ІМЕНІ ЄВГЕНА МАРЧУКА – ВІД ЛАРИСИ ІВШИНОЇ

Ще один особливий розділ на виставці, що його згадала Лариса Івшина, — присвячений Євгену Кириловичу Марчуку, котрий, на жаль, 2021 року пішов з життя. Майже 50 світлин – знак нашої вдячної пам’яті.

Але це не все. Лариса Олексіївна заснувала особливу нагороду. Спеціальний приз імені Євгена Марчука. Євген Кирилович був постійним доброзичливим критиком нашої фотовиставки. Всі учасники конкурсу «Дня» завжди дослухались до його оцінок, адже і сам Євген Марчук був талановитим фотографом, який захоплювався фотомистецтвом із молодих років.

«Кожен, хто бував на наших фотовиставках, завжди бачив, як Євген Кирилович дивився на знімки й робив це не один раз, приходив після відкриття, тому що дуже цінував талановитих людей, які вміють знімати. Я вирішила вперше, звісно, заснувати таку відзнаку його пам’яті для фотокорів, – пояснила Лариса Олексіївна свою ініціативу. – Скільки я зможу, буду підтримувати цей приз. І цього разу я думала, відзначити ту роботу, дивлячись очима Євгена Кириловича, яку б він відзначив. Ми часто з ним ходили й розглядали фотовиставку, я приблизно могла б уявити собі й назвати кілька, а може, і десяток робіт, які він, безумовно, відзначив би. Але потім я повернула свою думку в інший бік і вирішила, що першу відзнаку я хотіла б надати роботі (я, до речі, спочатку не знала, хто її зняв), яка показала його — такого, якого його, може, не побачила країна, яка й досі не зрозуміла, кого втратила: розумного, мудрого, світлого, елегантного, націленого у майбутнє й того, який пам’ятав усе — своє коріння, своїх батьків, ніс через ХХ століття, через службу в такій складній структурі своє українство й доніс його. І в 90-ті роки поставив свій колосальний капітал, багаж знань, розуму, досвіду, на службу відтворюваній державі. І коли його не обрали президентом, про нього сказали: «Він на Україну не образився». У нього був той колосальний потенціал доброти, такий рідкісний у наш жорсткий час. Недавно одна жінка написала мені у Фейсбуці: «Як шкода, що він не став президентом». Знаєте, можливо, ви зі мною погодитеся, я сказала: «Він став президентом. Більшість українців не стали його виборцями». І це показує той проєкт на майбутнє, що потрібно робити суспільству й з суспільством, щоб того, хто підніме планку, яку задав колись Євген Кирилович, суспільство могло обрати. Поки що це складно. Але я вірю, що всі зусилля газети «День» примножують той капітал суспільства, яке буде сильним і зможе обрати сильного чи сильну».

«А мій приз за роботу (пам’ятаю той день, коли вона була знята) — особливий. Це один з фотоапаратів Євгена Кириловича. І цей фотоапарат Миколі Тимченку, трударю газети «День» на фотополях, і так само людині не лише талановитій, а й дуже добрій, що важливо. Дякую, Коля. Це теж фотоапарат-трудар», – розповіла головний редактор «Дня»..

«Вперше Євгена Кириловича з фотоапаратом я побачив на виставці «Дня», здається, у 2008 році, коли ще не працював в газеті, – пригадує Микола ТИМЧЕНКО. – У нього була класна камера та об'єктиви, і мене це тоді дуже вразило, що такого масштабу людина просто знімає собі те, що йому цікаво на відкритті виставки, шукає сюжети, цікавих людей, спілкується з усіма, хто до нього звертався. І все це з незмінною посмішкою».

«Ще згадав: їхали якось разом у машині, і Євген Кирилович почав показувати, що він помічає за вікном та як би він це сфотографував. Згадав він і крутий портретний об'єктив, який купив у середині 70х років. Він йому дуже подобався, класно "малював", був дуже різкий, – такі цікаві деталі. Мені дуже приємно, що мав честь бути знайомим з Євгеном Кириловичем. Це дуже рідкісна риса: розуміючи й осягаючи картину світу загалом, водночас звертати увагу на, здавалося б, деталі, які насправді часто і є найважливішими», – говорить більдредактор «Дня».

«ВИ АКТИВНО СПРИЯЄТЕ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ»

Приємно, що не залишилася без нагороди і Лариса Івшина – авторка ідеї Фотоконкурсу та всіх інших проєктів «Дня». Ректор Національної музичної академії України імені Чайковського Максим ТИМОШЕНКО вручив Ларисі Олексіївні особливу відзнаку – найвищий орден Національної музичної академії за видатні заслуги. «Вчена рада, ректорат, колектив Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського і я особисто тепло й сердечно вітаємо Вас із 25-річчям перебування на посаді головного редактора щоденної всеукраїнської газети «День»! – звернувся він до Лариси Івшиної. – Очолюване Вами видання – одне з найавторитетніших в інформаційному просторі України. Ви разом із зібраною Вами командою редакції є справжніми лідерами суспільної думки українців».

«Щодня «День» допомагає громадянам України отримувати найактуальнішу, найцікавішу і високофахово представлену інформацію про події у державі й світі, а також відкриває іншим народам сучасну Україну та сторінки її великої історії, – відзначає Максим Тимошенко. – Вручаю орден, вважаю, найпрофесійнішому журналісту України, людині, яка дійсно висвітлює проблеми культури і, взагалі, про культуру пише професійно. Наш колектив дуже любить вас».

Понад те, від організації UA.RPA, яку представляв експерт із питань оборони та безпеки, адмірал Ігор Кабаненко, отримали відзнаки й журналісти «Дня» – редактор відділу політики Іван Капсамун та його кореспондент Валентин Торба. За багаторічну послідовну журналістську роботу задля «модернізації характеру українського народу». Пишаємося колегами!

«ДУЖЕ ВАЖЛИВО ВИХОВУВАТИ СЬОГОДНІ ДОСВІДЧЕНЕ СУСПІЛЬСТВО»

Почесною гостею вечора стала голова Благодійного Фонду Петра Порошенка, депутатка Київради від Партії «Європейська солідарність» Марина ПОРОШЕНКО. Вона багато років підтримувала «Фото очима дітей» на нашому конкурсі, а цьогоріч для нагородження обрала політичне фото. «Відображення сьогодення — це основна політика вашої газети. Але також ви дуже багато приділяєте уваги історії України. І це допомагає українському суспільству укріплювати нашу історичну пам’ять, впроваджувати український наратив в інформаційний простір. Дуже важливо виховувати сьогодні досвідчене суспільство, щоб формувати сильну, незалежну Україну…», – наголосила у своєму виступі пані Марина.

«Щодо сьогоднішнього переможця, якого ми обрали, то це Олександр Клименко з його чудовою фотографією «Хто кому вирок». Я дослідила творчу роботу цього чудового фотографа й знаю, що він дуже багато робив знімків з фронту, з лінії АТО. Він дуже багато робив знімків під час Революції Гідності, дуже багато фотографій миротворчих місій, – говорить Марина Порошенко. – Що я хотіла б йому побажати? Щоб у майбутньому об’єктив його фотокамери знімав більш позитивних і мирних знімків. Його сьогодні немає на відкритті фотовиставки, бо він захворів на ковід; бажаю йому швидкого одужання, щоб він повернувся до своєї роботи й зробив ще дуже багато цікавих і талановитих знімків».

На жаль, не всім переможцям судилося отримати свою нагороду за життя. Зокрема Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова відібрав для нагородження світлину «Привіт, Патрику!» Олексія Іванова. Олексій був багаторічним учасником і великим симпатиком нашого фотоконкурсу і газети. Це фото, на жаль, стало однім із останніх його знімків, бо навесні 2021 року Олексія забрав ковід.

Приз, який отримав його батько Олександр, – данина пам’яті про талановиту людину, яку ми всі так рано втратили…Пан Олександр поділився, що він дуже зворушений і вдячний такою увагою до його сина.

ГРАН-ПРІ – ЄВГЕНУ МАЛОЛЄТЦІ ЗА СЕРІЮ РОБІТ З УКРАЇНСЬКИХ КОВІД-ЛІКАРЕНЬ

Павло КАЛЕНИЧ – серед найпослідовніших партнерів «Дня» у підтримці багатьох його проєктів. Уже багато разів, зокрема і цього року, він як керівник агрофірми «Ольгопіль» спонсорує і вручає Гран-прі фотоконкурсу «Дня» – в розмірі 30 тисяч гривень.

«Цього року в мене ювілей, бо я вже 15 раз на фотовиставці газети «День». Почав відвідувати з 2006 року і жодної із проведених не пропустив, – розповідає Павло Євгенович. – Щоразу фотовиставка вселяє надію, надихає на добрі і корисні справи, дозволяє подивитися на події під новим кутом і побачити те, що залишилося не поміченим або стало знаковим. Це свого роду ретроспектива того, як і чим жила наша країна і водночас прогноз на майбутнє. Щасливий, що не раз і не два фотовиставка як «галерея на колесах» заїжджала в наш Ольгопіль, який відкриває ворота півдня Вінниччини».

«Коли вперше у 2007 році запрошував фотовиставку до нашого села, хвилювався і переживав, бо на подію зібралася вся громада, – пригадує директор агрофірми «Ольгопіль». – Тоді хтось мене запитав: «Що це ти робиш, таку виставку в глибинку запросив?!». А у мене вирвалося: «Глибинка поняття не територіальне, глибинка – поняття ментальне». І цей меседж був на титульній сторінці газети «День». Відтоді він став моїй крилатим висловом, бо навіть у селі люди не живуть єдиним хлібом. Вони також заслуговують на творчість, мистецтво, розумні «урожаї», які завдяки своїм проєктам «вирощує» «День». Саме тому я не перший рік підтримую ініціативи газети. З 2016 маю за честь вручати Гран-прі переможцю фотоконкурсу, вибрати якого досить не просто. І особливо цього року, бо торік і позаторік фотовиставки не було, а сильних світлин зібралося чимало. Виокремити один знімок просто нереально», – переконаний Павло Каленич.

«Тому від агрофірми «Ольгопіль» ми визначили серію робіт, автором яких став Євген Малолєтка. Його творчість до сить відома, він багаторічний учасник фотоконкурсів газети «День», неодноразово отримував і Гран-прі, і «Золотий День», а його світлини не раз і не два друкувалися в провідних світових виданнях: TIME, The New York Times, The Washington Post, The Guardian, The Telegraph та інших. Та для мене важливо те, що Євген на своїх роботах показує Україну – на Майдані, на війні, під час епідемії, – наголошує спонсор відзнаки. – Він завжди у епіцентрі подій, тому його світлини живі, сюжетні, у якісь мірі трагічні. Такі світлини не можна швидко проглядати, чи переглядати, їх потрібно сприймати, аналізувати і проживати. Цьому, власне, і вчить «День», який вже більше двох десятків років створює розумний простір, фактично виконує функцію держави, бо несе у маси україноцентричність і бореться на кожній шпальні за нашу історичну правду. Бути співпричетним до добрих справ, до побудови країни – це важливо».

«На вагу золота розмови з Ларисою Олексіївною і нині вже, на жаль, покійним Євгеном Кириловичем. Його сьогодні особливо не вистачає. Здається, ось-ось він з’явиться поміж людей, як завжди, з усмішкою і фотоапаратом у руках… – також поділився Павло Каленич. – Знаєте, наше знайомство, спілкування, співпраця – це кейс з наочними результатами. Вдячний, що вже багато років «День» тримає у порядку денному розвиток нашого підприємства, підтримує і помічає ті перетворення, які ми робимо в громаді».

Справді, Євген Малолєтка далеко не новачок на фотоконкурсах нашої газети, як відзначив спонсор Гран-прі. 2012 року він виборов «Золотий День» за роботу «Допоможіть дитині», а 2016-го – за знімок «Зоряне небо над нами і моральний закон усередині нас». У 2013-му Євген отримав Гран-прі нашого конкурсу за фотографію «Портрет на тлі гір». Цього року перемогла серія його робіт «Весна 2020 року. Західна Україна».

«Знімає війну в Україні з перших днів, і так само з початку епідемії він знову на передовій. Цього разу це лікарні Чернівецької, Тернопільської та Житомирської, Львівської областей», – розповідав про Малолєтку більдредактор «Дня» Микола Тимченко у матеріалі «Епідемія схожа на війну». Тоді, у листопаді 2020-го, Євген поділився: «Поїхати знімати в лікарні для мене було новим викликом. Спочатку було не зрозуміло, що буде, наскільки все це серйозно. Тим паче що все невидимо, куди йти, куди проситися, у кого отримувати доступ. Спочатку здавалося, що все неможливо, все закрито, але виявилося, що все можна знімати, як і на війні. Там теж думаєш, що все погано й туди не можна дістатися. Виявляється — можна, головне розпочати… Найважливіше було зробити перший крок. Далі пішло легше. Спочатку думаєш, головне не захворіти, нікого не заразити. Перша емоція — був трошки страх, але не сказав би, що дуже боявся. Коли туди увійшов, то стало простіше».

«Ми їздили на «швидкій», чергували з лікарями, чекали викликів. Дуже складно було потрапити до цих лікарень, дехто не пускав. Медицина, як і військові, це свій окремий, закритий світ, – розповідав Євген про свої спостереження. – Я дуже хотів досліджувати, як лікарі працюють під час епідемії.…». Шкода, але Євген не зміг взяв участь в урочистому відкритті, бо занедужав.

«ЗОЛОТИЙ ДЕНЬ» – АНДРІЮ ДУБЧАКУ ЗА «ОЧІ МОРПІХА»

Партнером Призу призів фотоконкурсу – «Золотого Дня» – цьогоріч став В’ячеслав Юткін, львівський підприємець, котрого редакція уже два роки поспіль відзначає своєю символічною «короною» за просвітницько-культурні ініціативи. Нагадаємо, 2020-го року у BANKHOTEL, власником якого є В’ячеслав Михайлович, було відкрито готельні номери імені Василя Вишиваного та Джеймса Мейса. Також пан В’ячеслав організував та профінансував встановлення надгробка Ігореві Римаруку і вечір пам’яті цього поета. А невдовзі за ініціативи пана Юткіна президентський номер у готелі в Яремчі отримає ім’я видатного ідеолога українського консерватизму В’ячеслава Липинського Крім того, у запланованому 5-зірковому готелі у Кам’янці-Подільському буде номер, присвячений Євгену Марчуку. Перебуваючи на різних посадах, В’ячеслав Юткін повсякчас підтримував і фотоконкурс «Дня». На жаль, він не зміг відвідати урочисте відкриття через перебування у відрядженні і доручив цю важливу місію генеральному менеджерові готелю BANKHOTEL Тарасу Кузику.

«Хочу привітати усіх, передусім Ларису Олексіївну, з 25-річчям чудової газети «День», яку ми дуже любимо й читаємо. Особливо її любив читати мій батько, якого, на жаль, цього року теж не стало через пандемію... – звернувся пан Тарас. — Наш інвестор, на жаль, не зміг долучитися до сьогоднішнього привітання, я приїхав сьогодні зі Львова, щоб вручити головний приз — це золотий злиток, вагою 20 грамів, який буде належати Андрію Дубчаку за роботу «Очі морпіха».

«Андрій отримає фантастичну відзнаку — справжній золотий банківський еквівалент. Це чудова інвестиція! – відреагувала Лариса Олексіївна. – Насправді ми з партнерами часто обговорюємо, які роботи відзначити. Цього року дві домінантні теми. Одна — це лікарі, які борються з пандемією. А інша — військові, завдяки яким країна тримається. Ці напрями й талановиті роботи талановитих людей заслужено відзначені. Дуже дякую В'ячеславу Михайловичу Юткіну, BANKHOTEL, пану Тарасу, що приїхав зі Львова сьогодні, щоб вручити цей приз».

Андрій ДУБЧАК – кореспондент, фотограф, засновник проєкту Donbas Frontliner. Пан Андрій не зміг особисто прибути на церемонію нагородження, але поспілкувався з «Днем» заздалегідь і записав відеозвернення до учасників заходу.

«Від початку я айтішник, але вже і фотограф, і кореспондент, і власник медіа, – говорить про себе Андрій Дубчак. – Я заснував власне медіа про війну Росії проти України Donbas Frontliner (www.frontliner.com.ua). А почалося з того, що я став першим стрімером Майдану 2014 року». «Ми намагаємося показати душу армії, душу українського захисту», – каже він про свій проєкт («День» ще розповість про нього детальніше). Тож Андрій Дубчак зізнається, що більше часу проводить на прифронтових територіях, ніж у Києві.

«Зараз я на лінії фронту, біля Маріуполя, зі своїм проєктом Donbas Frontliner. Ми знову-таки показуємо реальність, – сказав пан Андрій у своєму відеозверненні. Дуже приємно було взяти участь у фотоконкурсі газети «День», тому що важливо показувати й інформувати Україну про те, що відбувається тут, на Сході, та й загалом у країні. І нам також важливо показувати фотографією реальність для іноземних аудиторій, тому вони сприймають нашу країну все-таки більше візуально — іноді через відео, але здебільшого через фотографію. Тому ця справа важлива й потрібно її далі розвивати»

Яка історія світлини-переможця «Очі морпіха»? «Це звичайне бойове злагодження в Урзуфі напередодні виходу 503-го батальйону в зону ООС, вони зараз там, – розповідає Андрій Дубчак. – Це було дуже важке тренування, вони почали пізно вночі – десантувалися на узбережжя, була страшенна спека, люди непритомніли. Були постріли, штурм берега і все інше, і вже наприкінці дня, після обіду, вони втомлені зібралися на плацу. Про них сказав хороші слова підполковник Вадим Сухаревський (той, хто зробив перший постріл у відповідь 13 квітня 2014 року біля Семенівки по бойовиках Ігоря Гіркіна), а ось цей хлопець стояв у строю, я його сфотографував».

«День» – це крутий конкурс, відомий серед українських фотокорів, – каже Андрій Дубчак і ділиться: – До речі, я двічі брав участь у міжнародних фотоконкурсах, двічі це було випадково і двічі я вигравав «золото». Більше я не брав участі у жодних конкурсах». «Дню» приємно продовжити цей (не)випадковий ланцюжок подій!

Усі охочі (вакциновані чи протестовані на COVID-19) можуть оглянути «фотомоніторинг» 2020 і 2021 року очима юних і дорослих майстрів та аматорів з усіх куточків України та закордону в столичному Українському домі (вул. Хрещатик, 2) уже від завтра і до 6 лютого включно. Вхід вільний.

Виставка працює з 11:00 до 18:00 щодня, крім понеділка. Приходьте й обирайте найкращу, на ваш погляд, світлину!

ВРАЖЕННЯ

«ФОТОГРАФІЯ ЩЕ Й ФОРМУЄ УЯВЛЕННЯ, ЯК ЗМІНЮЄТЬСЯ СУСПІЛЬСТВО»

Євген ГОЛОВАХА, соціолог, директор Інституту соціології НАН України:

– Варто сказати, що до візуалізації не байдужа навіть соціологія, яка начебто перш за все має стосунок до цифр. Є навіть такий напрямок – візуальна соціологія. І цей напрямок вважається одним з найперспективніших так званих якісних соціологічних досліджень. Хоча я сам віддаю перевагу кількісним дослідженням, але розумію, що згаданий напрямок для соціології є дуже важливим. Адже кількісні дані не вичерпують всього того, з чого складається соціальний світ і що на нього впливає. Тому соціолог не може стояти осторонь від цієї частини пізнання. Не випадково колись живопис мав вирішальне значення для відображення дійсності, а зараз фотографія і кінематограф.

Я аналізую зміни в українському суспільстві за характером їх віддзеркалення в фото. Для мене фотографія має не лише естетичний зміст, але й формує уявлення, як змінюється суспільство, персонажі, панорами, ландшафти і взагалі світ, в якому ми живемо. Для будь-якого соціолога зміни у візуальних рядах є дуже суттєвою інформацією. При цьому скажу, що мені самому допомагає в цьому звичайний телефон з камерою. На жаль, не завжди встигаю зняти те, що хотів би, вловити цю мінливу мить, цю секунду. А ось професійні фотографи якраз не лише бачать мить, але й встигають її зупинити в кадрі. Це дар. Фотовиставка газети «День» знайомить нас з цим даром фотографів. Взагалі своєю увагою до фотомистецтва «День» робить велику справу.

«ПОТУЖНИЙ ІНСТРУМЕНТ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ»

Максим ДЖИГУН, політтехнолог:

– Ще перед самим відкриттям виставки я бачив багато світлин з інших експозицій газети «День» у її редакції. Взагалі це унікальна історія «Дня», коли в українській журналістиці майже протягом усього періоду незалежності України відстежуються найважливіші соціально-політичні події і тенденції не лише в тексті, але й у фото. Це неповторна місія газети «День». Щороку «День» збирає квінтесенцію критичних і принципових моментів, які були зафіксовані камерою фотографів. Таким чином поряд з текстами, які можуть глибинно пояснити ситуацію, фото відбиває ще й дух епохи. Фотографія є потужним інструментом історичної пам’яті. Це важливо не лише для нас, але й для прийдешніх поколінь. Це доводять не лише світлини, які експонуються цього разу на фотовиставці «Дня», але й ті які демонструвались протягом всього тривалого часу існування цього унікального проєкту. Це певною мірою дороговказ для тих, хто здатен бачити. Тим більше, що навіть на виборах громадянин 90% інформації сприймає візуально. Людина зчитує перш за все не те, що говорить політик, а те, як він виглядає, як жестикулює. Таким чином картинка має першорядне значення.

Я пишаюсь тим, що знайомий з редакцією «Дня» та з пані Ларисою Івшиною. Вважаю, що фотовиставка «Дня» і сама газета, які в епоху новітньої історії нашої країни завжди були і є поруч з найважливішими подіями, є явищем історичним.

«ЛЮДИ БІЛЬШЕ БАЧАТЬ, НІЖ ЧУЮТЬ»

Геннадій ДРУЗЕНКО, правник, громадський діяч, засновник ПДМШ імені Пирогова:

– Так влаштована людська природа, що люди більше бачать, ніж чують. Все ж таки більшість інформації ми сприймаємо через очі. Я сам людина тексту, але іноді визнаю повну поразку, коли бачу геніальне фото. Текст читається step by step, інформація через нього сприймається поступово, а фотографія має перевагу перед текстом, тому що сприймається одразу і цілісно. Фотовиставка газети «День» – це величезний подарунок «Дня» Україні. Фактично «День» робить хроніку сучасної України в фотографіях. Деякі фотографії на цій фотовиставці, як каже моя донька, просто Wow!

Треба також розуміти, що ці світлини відображають стан нашого суспільства, яке часто лихоманить – від драми і занепаду до натхнення і відродження сил. Ми не функціонуємо в нормальному, стабільному стані. Температура нашого тіла скаче по амплітуді від екстремуму до екстремуму. І це також відчувається на експозиції.

«Я ПРИЄМНО ВРАЖЕНИЙ ЯКІСТЮ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ДУМКИ»

Андрій КРАВЧЕНКО, учасник та призер ХХІІІ фотоконкурсу «Дня»:

– Ми з дружиною певний час жили та працювали у Венесуелі (я отримав приз за роботу «Хвіст із Венесеули»). Це був досвід цікавий, страшний і неймовірно важливий. Фотографією я займаюся із 2006 року. Долучався до фотовиставки «Дня» кілька років тому. Одна з них була відзначена призом, це фото із хлопцем, який зараз спортсмен команди «Ігор нескорених».

Я приємно вражений якістю інтелектуальною думки, тому що від мови враження, від того, як ми нею спілкуємося, так нас у світі розумітимуть інші. Тому надважливо мати гарні скіли, щоб розказувати історію про Україну. Я бачу великий прогрес за останні роки, я стежу за виставкою та вболіваю за українських фотографів, я їм усіляко допомагаю та просуваю. І дуже радий, що ми є, «качаємо» класну фотографію, і це правда. Це не мої слова, це слова моїх колег з усього світу.

Цього року мене зачепив проєкт Зої Шу «Цілісність» та серія робіт Євгенія Малолєтки «Весна 2020 року. Західна Україна». Їхні теми дуже добре репрезентують наше сьогодення. На жаль, воно таке зараз. Але це роботи професіоналів, які відбулися та розвиваються і несуть класний меседж. Тому виставка проводиться недаремно.

Я б хотів окремо подякувати пані Ларисі Івшиній та пану Євгену Марчуку, на жаль, він пішов з життя минулого року. Але завдяки цій активності та ініціативі ми маємо можливість показувати наші роботи, це все не лежить у нас «під диваном». Ми маємо можливість говорити, сперечатися, показувати. І це все здорово. Бажаю, щоб конкурс існував, а ми будемо долучатися до нього із задоволенням.

«ЗАСТИГЛІ МИТІ НАШОГО СЬОГОДЕННЯ – БЕЗ РЕТУШІ»

Наталія ПОНОМАРЕНКО, керівниця літчастини Національного театру ім. І. Франка:

– Виставка «Дня» – це найправдивіший фотолітопис, який пережила наша країна та українці. Дивлячись на обличчя на світлинах, ми розуміємо, що живемо в іншій державі, ніж вісім років тому… Світ змінила пандемія COVID-19, але не зламала дух людей. Окупація Криму та війна на Сході – реальність, яку зафільмувано у світлинах, представлених на фотовиставці, і у нашій пам’яті… Величезна повага й шана до тих, хто захищає нас – бійців, що нині боронять нашу землю, та медиків, які теж щоденно на передовій. Всі вони герої!

За роки існування вашій газеті вдалося згуртувати навколо себе цілу плеяду чудових авторів. «День» своїми матеріалами охоплює весь світ, подаючи інформацію у різних форматах.

Фотовиставка – це нагода поспілкуватися наживо журналістам із читачами. «День» на своїх шпальтах виховує і навчає. Бібліотеку газети «День» можна назвати вікном в минуле, нашу сучасність та майбутнє. А цікава книжкова серія наголошує на багатстві української культури та історії. Дуже імпонує те, що «День» подає історію, не сфальсифіковану, а намагається докопуватися до правдивих речей. Подобається, що в «Дні» та його книжках історія написана досить простою та зрозумілою мовою, щоб люди різного рівня освіти, які мають інтерес і бажання, могли пізнати маловідомі сторінки.

«День» є орієнтиром у культурно-мистецькому світі. Колектив нашого театру читає вашу газету з першого номера! Ми уважно аналізуємо статті, цінуємо високий професіоналізм журналістів та авторів «Дня». Вважаємо вас друзями франківців. Велика подяка за пам‘ять про корифеїв та увагу до митців, які нині вписують яскраву сторінку в театральну історію нашої держави. Нам приємно, що світлина « В новий день», яку зняв ще у далекому 2002 році Віктор Марущенко є талісманом і фотообличчям вернісажу. На цій світлині знята провідна акторка Театру Ім. І. Франка Лариса Руснак. До речі, Віктор Марущенко, світла йому пам‘ять, був висококласним фотохудожником , який активно працював у «Дні», коли ваша газета тільки розпочинала свій зірковий шлях і поступово ставала в авангарді друкованих всеукраїнських ЗМІ. Потім він захопився театром, навчав фотопрофесії молодь. До 100-річного ювілею був підготовлений фотоальбом «Миттєвості франківців», в якому можна побачити світлини різного періоду, і, зокрема, є кілька фотографій відомих акторів, які колись прикрашали шпальти «Дня»…

Нам завжди цікаво читати про резонансні прем‘єри у театрах нашої країни, знакові концерти, фестивалі, виставки, про стрічки, які варто подивитися. Цей фотовернісаж, як платформа для дискусій і застиглі миті нашого сьогодення – без ретуші. Попри всі випробування ми, українці, залишаємося незламними, ми віримо в краще майбутнє для своєї держави!

Ми вітаємо газету і головного редактора «Дня» Ларису Івшину з подвійним ювілеєм: 25-ліття, як Лариса Олексіївна твердою рукою веде свій «корабель» під назвою «газета «День». Нині ваша газета – лідер і так тримати ще 100 літ!

«ДЕНЬ» Є ВИДАННЯМ, НА ЯКЕ ОРІЄНТУЮТЬСЯ, ЯКЕ ЗМУШУЄ НАС, ЧИТАЧІВ, ДУМАТИ, АНАЛІЗУВАТИ»

Світлана БОЖКО, прессекретарка Державного комітету телебачення і радіомовлення:

– Щороку я відвідую виставку газети «День» двічі: у день відкриття, коли разом збираються автори та читачі газети. Це спільнота людей однієї «групи крові», тому перегляд експозиції переривається вітаннями, обміном думками, обговоренням фото та подій, які вони відображають. Виставка завжди вражає. І сьогодні теж. З неї дуже важко вибрати найкращий знімок, тому що один доповнює інший. Роботи стають неперервним ланцюгом подій, які пройшли і через твоє серце. Виставка газети «День» – це історія сучасної України в усьому різноманітті життя: від очей дитини, лелек над озером до портретів захисників, медиків і волонтерів, репортажних кадрів із лінії розмежування і владних баталій на паркеті…

Вдруге я повертаюся на виставку вже через кілька днів, у тиші, і розглядаю експозицію разом із незнайомими відвідувачами. Я зупиняюсь біля фото, і не важливо, чи отримало воно якийсь приз. Головне – ті емоції, які воно справляє. Я знаю авторів багатьох робіт по іменах – Олександр Клименко, Олег Нич, Микола Лазаренко, Руслан Канюка, Микола Тимченко, Борис Корпусенко… І багато-багато інших, хто здатен побачити і донести до нас щось таке, чого ми можемо не помітити за суєтою і поспіхом.

Я люблю фотомистецтво. І часто в Інтернеті роздивляюся знімки, які перемогли на престижних міжнародних фотоконкурсах. Я захоплююся і дивуюся грою світла і тіні, неймовірно знятими явищами природи, технікою зйомки під водою чи на висоті тисячі метрів над землею… Але тільки на фотовиставках газети «День» у мене перехоплює подих від болю і співчуття, радості і гордості. Ти наче переглядаєш книгу свого життя і життя країни. Цьогоріч фотовиставка, яку започаткувала головний редактор «Дня» Лариса Івшина, є особливою бо цей газеті виповнилося 25 років у 2021-му, а ще так збіглося, що ми вітаємо Ларису Олексіївну з особистим ювілеєм – 25 років, як вона очолює всеукраїнську газету. Попри всі труднощі «День» є виданням, на яке орієнтуються, яке змушує нас, читачів, думати, аналізувати. Бажаємо газеті і Ларисі Івшиній процвітання.

«ТУТ МОЖНА ПОБАЧИТИ ЖИТТЯ У ВСЬОМУ РОЗМАЇТТІ»

Оксана ПРИБІШ, керівниця літературно-драматургічної частини Київського академічного драматичного театру на Подолі:

– Я вперше на фотовиставці «Дня» і вражена. Перед тим як йти на вернісаж, я розмовляла з нашим театральним фотографом про те, що дуже важливо не лише робити зріз вистав, які нині є у нашому репертуарі, а ловити миті, як народжується постановка, як актори шукають свого «ключика», аби розкрити роль, яку грають. Це фотобієнале – своєрідний майстер-клас для митців, які займаються фотографією. Тут можна побачити світлини, які вже стали історією. Є фото, що важко відвести очі, а є чимало дуже світлих робіт.

Вразило фото, де бійці біля окопів вирощують цибульку, бо життя продовжується навіть під час війни. Дуже сильні фото медиків, які боронять нас від пандемії коронавірусу. Тут можна побачити життя у всьому розмаїтті, багато людяних, теплих світлин, які є промінчиками та дають надію, що все у нас буде добре!

«ДЕНЬ» – ЦЕ ГАЗЕТА-ДЕРЖАВНИК»

Василь КРЕМІНЬ, президент Національної академії педагогічних наук України, Президент Товариства «Знання України», міністр освіти і науки України 2000–2005 років, академік Національної академії педагогічних наук України:

– На мій погляд, газета «День» – це особливе явище не тільки у масмедіа, це особливе явище в українській незалежній державі, бо це не тільки газета – це структура, яка всі ці роки робила і продовжує працювати заради зміцнення розвитку української державності. І якби одним словом охарактеризувати, який головний напрямок газети, то це газета-державник. З огляду на це і друковане слово, і книги, які вийшли у Бібліотеці газети «День, і фотовиставка, світлини котрої ми сьогодні бачимо – всі ці проєкти скеровані на захист української держави.

На фотовиставці, яка відкрилася сьогодні, представлена широка палітра сюжетів. По-перше, це захисники на Сході України, світлини яких не залишають байдужими. По-друге, ніколи не забутий Євген Кирилович Марчук, який багато доклав і до газети «День», і до української державності до її зміцнення. Мені вдалося працювати з ним свого часу і я добре знаю, наскільки це була потужна людина. І, безумовно, у цій широкій гамі фотографій особливе місце займають світлини «Світ очима дітей».

Я маю за честь уже втретє обирати фотографії, які подобаються мені і моїм колегам з Академії педагогічних наук. Цього разу нашу вагу привернула робота авторки Катерини Животовської «ЧиТанка». По-різному можна оцінити цю світлину, але я так розумію, що і редакція, і я приєднуються д оцієї думки, як те, що дівчина не хоче читати. Це соціально значима історія сьогодні, бо, на превеликий жаль, книга дедалі менше читається сьогодні дітьми. Є дорогі носії, гаджети і комп’ютери, але покинути книгу, забути про книгу сьогодні не можна, бо це теж матиме великий негатив для молодого нашого покоління. Тому ми обрали це фото – за майстерність і за глибокий зміст. Дякуємо автору за таку соціальну світлину.