В обговоренні взяли участь священики, релігієзнавці та журналісти, які висловили свої думки та рефлексії щодо проведеного 15 грудня цього року Об’єднавчого Собору в стінах Софії Київської.

«До нас приходять люди з різних регіонів України та навіть інших країн. Наша громада - за єдність Православної Церкви в Україні. У нас є свої нюанси в громаді, але сумніватися в тому, що наша громада долучається до Православної Церкви України, немає жодних підстав. В динаміці процесу це було зрозуміло, - наголосив священик, громадський діяч, філософ та богослов отець Георгій КОВАЛЕНКО. - Саме тому під час недільної літургії ми поминали за богослужінням Вселенського патріарха Варфоломія, митрополита Київського Епіфанія і митрополита Київського Онуфрія. Вселенського патріарха ми поминаємо тому, що залишаємося в єдності зі Світовим православ’ям, підтримуємо дії Константинопольського патріархату в Україні і не сприймаємо розрив євхаристичного спілкування як метод розв’язання внутрішньоцерковних територіальних, адміністративних чи майнових конфліктів. Митрополита Київського і всієї України Епіфанія ми поминаємо тому, що приймаємо рішення Об’єднавчого собору Православної Церкви України і бажаємо бути з нею в єдності».

Релігієзнавець Людмила ФИЛИПОВИЧ особливо відмітила роль саме релігієзнавців і журналістів у процесі возз’єднання церков. Адже перед тим у невизначеному стані доленосної та історичної події – створенні Православної церкви України – релігієзнавці вимушені були конструювати своє бачення майбутнього цієї Церкви, спираючись на журналістів. Газета «День», в свою чергу, регулярно і послідовно висвітлювала необхідність об’єднання не лише на шпальтах, але й на сторінках своїх книг, що було відзначено на круглому столі.

Насправді до останньої миті залишалося дуже багато запитань щодо цієї інтеграції. І полягали вони не в національній належності (серед вірян Київського Патріархату не лише етнічні українці), не в релігійних суперечках і прагненнях, а в амбіціях конкретних людей та сил. 

Тому у декого був скепсис, що таке об’єднання взагалі було можливим. Хтось не погоджувався з домінацією Київського Патріархату в цьому процесі та протестував проти авторитаризму в церкві. Хтось перед самим Собором почав вимагати для себе особливого статусу. Але тим не менше (і це підкреслили на круглому столі) перемогла мудрість та усвідомлення історичного значення такого об’єднання. Звичайно, Собор – це лише початок подальшої кропіткої роботи всіх церков, які тепер злились в єдине тіло Православної Церкви в Україні. Далі безліч випробувань.

Присутні згодні з тим, що на нас чекає продовження проросійської пропаганди в цій сфері. Це лише одне з випробувань. І саме тому на кожен закид від агресора (на жаль, на заході так і не пролунав цей термін – «агресор») ми повинні мати свій власний аргумент. Найголовніша наша зброя – це спроможність до єдності, яка неможлива без стримування себе від спокус гордині.

Нагадаємо, Об'єднавчий Собор оголосив про створення в Україні незалежної православної церкви і обрав її предстоятелем 39-річного митрополита Епіфанія (Думенка).

Тоді ж Президент Петро Порошенко заявив: «Це день остаточного здобуття української незалежності від Росії. І Україна вже не буде пити, кажучи словами Тараса Шевченка, з московської чаші московську отруту».

«Я ДУЖЕ ХОЧУ, ЩОБ ДУХОВНА МУДРІСТЬ БУЛА НАМ У ДОПОМОЗІ ДО ВЕЛИКОЇ ВИМОГЛИВОСТІ ДО СЕБЕ»

Лариса ІВШИНА, Головний редактор газети «День»:

- У нас у всіх глибоке відчуття від споглядання цих великих подій. У кожного є свій кут зору. Колись із Сергієм Борисовичем Кримським – нашим визначним філософом – група журналістів «Дня» прийшла на зовсім незвичайну екскурсію. Після цієї екскурсії у нас у газеті вийшов великий текст «Ефект високого неба». Цей текст ми повторювали майже в кожній книжці, яку потім видавали. І цей ефект високого неба під час нещодавніх подій у Софії був над Софією, над Києвом і над всією Україною. Для нас відкрились дуже великі можливості для духовного зростання. І для подолання однієї з найбільших криз у суспільстві, на мій погляд, - кризи моральної. Хто буде локомотивом для оновлювання? Очевидно, що не політика. Я думаю, що вчинки ієрархів, вчинки людей духовних – у ній і поза нею, можуть стати вагомим прикладом. Звісно, задана дуже висока планка.

Маємо державотворчий поворот. Безумовно, політика завжди бере в цьому участь. Володимир був державником і політиком. Без цього не відбулося б хрещення. А коли Україна на тисячу років була відлучена від свого справжнього місця в світі, зокрема в Європі, то повернути цей корабель мали б в тому числі й політики. Але політики повинні вміти вчасно брати участь у процесах, пам’ятаючи, що Міра – це найбільша філософська категорія. Політики також мають усвідомлювати те, що так само, як ця планка піднімає на їхній рівень заслуг, то так само вона ставить вимоги до якості їхньої політичної діяльності. Тому що тепер починається зовсім інша оцінка їхніх кроків, наскільки вони відповідають цій планці, викликам та поставленим перед ними завданням. І тут дуже потрібно, щоб усе експертне товариство, журналісти та експерти діяли разом. Хочу ще раз повернутись до стану Софії. Ми багато років підтримуємо зусилля пані Неллі.

Але ж цього недостатньо. Ми бачили відвідання новим Митрополитом столичного хоспісу. Це його почерк. Мені здається, це саме ті кроки і знаки, які чекає суспільство. Тож якою буде нова Церква? За якістю, за потугою, за симпатією до людей, які не належать до Церкви. Вона повинна бути інтелектуально іншою, бо нашим церквам часто дорікали в недостатній інтелектуальності, бо молоді люди не шукають у цих проповідях світ для себе. Для мене було б важливим, щоб звернення до політиків було більше пасторським. Бо я не можу собі уявити, що київська влада до твердого голосу митрополитів та ієрархів не може прислухатись. Але навіть простір перед Софією не відтворює софійність. Він говорить про кричущий розрив між тими планками, які ми встановлюємо, і тим, як ми діємо. І нам не допоможуть документи церков, якщо цей розрив буде спостерігатися і далі.

«День» у попередні роки писав про цей вбивчий стиль. Знаходилось немало киян, які казали: «А що тут такого?» І кажуть: «Ми побували в Європі, і там теж таке є». Але зазначу, що Софія у нас одна. Про те, як ми до неї ставимося, говорить інше, ніж одноразові виходи. Тому ми невипадково назвали свою книгу «Повернення в Царгород». Вона була видана три роки тому. Є Візантійство в політиці, і є її велика просвіта. Що ми візьмемо з собою і в нову Церкву? Наступним кроком для читання є книжка «Сестра моя, Софія…». Тому я дуже хочу, щоб духовна мудрість була нам у допомозі до великої вимогливості до себе.

«ЛЮДИ ХОЧУТЬ БІЛЬШ ВІДКРИТОЇ ЦЕРКВИ»

Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, український вчений та громадський діяч:

- Перше, що мене вразило, - це наш український народ. Вважаю, що на Софійській площі зібрався весь наш народ. Я, як дослідник, стояв там з 9-ї ранку до пізнього вечора і спілкувався, дізнавався про думки їхні з кожного куточку України. З одного боку, всі були в єднанні. А з іншого - були нарікання на непрозорість цього процесу. Люди хочуть більш відкритої Церкви. Це є об’єктивне бажання нашого народу. Всі втомилися від авторитаризму, і всі хочуть мати соборну демократичну Церкву.

«ЦЕ БУЛО ВЕЛИКЕ ВИПРОБУВАННЯ, ХОЧ НЕ ВСІ ЙОГО СКЛАЛИ»

Людмила ФИЛИПОВИЧ, релігієзнавець:

- Перше, що мене вразило, - це наше українське суспільство. Почну з негативу. Наскільки ми не вміємо концептуально і системно мислити! Все, що коїлось навколо Собору, свідчило про те, що не було єдиного інтелектуального та концептуального центру, через який би розходилась вся ця інформація. На себе взяв свою роль Ростислав Павленко, але він не зміг її поширити на все суспільство. Через те у нас є деякі недоліки. Але, з іншого боку, мене вразило наше суспільство здатністю до самоорганізації. Це було велике випробування, хоч не всі його склали.