Дві гравюри одна під одною, на одній — Ан но Хейбей, злочинець із легендарної банди, учасників якої стратили в Осаці 1747 року, на іншій — прекрасна дівчина Охан. Це — зображення однієї людини, знаменитого актора театру кабукі Оное Кікугоро ІІІ. Він був видатним канеру якуся, тобто актором, який однаково майстерно виконував і чоловічі, і жіночі ролі. Ці гравюри, створені художником Утаґавою Кунійосі, і ще понад 80 інших представили на виставці «Світ кабукі», яка зараз триває у Києві, у Національному художньому музеї України.

«День» побував на екскурсії виставкою і дізнався від її куратора, вченого секретаря НХМУ Юлії ЗИНОВІЇВОЇ, чимало цікавого про знамениту японську розвагу.

СТАРОДАВНІЙ МАСКУЛЬТ

Нагадаємо, 2017-й оголошено Роком Японії в Україні, тож виставку можна назвати яскравим його початком. Укійо-е, гравюри на дереві, представлені на виставці, 20 років тому музею подарувало Посольство Японії в Україні. Зараз у НХМУ зберігається 167 творів майстрів школи Утаґава, дуже впливової у ХІХ столітті.

Для експозиції відібрали гравюри у жанрі якуся-е, тобто зображення акторів театру кабукі. На цих роботах — не просто портрети реальних людей, актори постають у своїх зіркових амплуа. Юлія Зіновіїва називає якуся-е тогочасним маскультом. «Усі дуже люблять акторів, фотографії ще немає, постерів ніхто не робить, і люди купують собі такі друковані зображення», — пояснює куратор виставки. З однієї форми можна було зробити близько двох-трьох тисяч відбитків.

ЧОМУ НА СЦЕНІ — ЛИШЕ ЧОЛОВІКИ

Слово «кабукі» складається з трьох: «пісня», «танець» і «майстерність». Історія театру починається 1603 року. Його засновницею вважається священнослужителька Ідзумо-но Окуні. Парадокс: у кабукі, придуманому жінкою, майже всю його історію грають лише чоловіки. Справа у тім, що у 1620-х роках кабукі був не надто пристойним явищем. Як пояснює Юлія Зіновіїва, актрисами театру ставали куртизанки. І 1637 року влада — тоді правили сьоґуни з родини Токуґава — оголосила: жодних жінок у кабукі, лише чоловіки. Втім, на початку виникали різні історії, пліткували, що й чоловіки займаються у театрі не тільки танцями. Але зрештою кабукі став просто розвагою.

До речі, у 2000-х роках у Японії на сцену кабукі допустили і жінок, але поширення це не набуло: за кілька століть чоловіки в усіх ролях стали «фішкою» театру.

«ЛАСТІВКИ, ЗМОКЛІ ПІД ДОЩЕМ»

П’єс для кабукі створено тисячі. Деякі популярні сюжети повторюються на гравюрах різних майстрів. Так, роздивляючись виставку у Нацмузеї, можна відстежити історію про двох самураїв, закоханих в одну жінку.

Утаґава Кунісада зробив героєм гравюри самурая у пишному вбранні з візерунком «ластівки, змоклі під дощем». За словами Юлії Зіновіївої, такий костюм має лише один персонаж кабукі — Нагоя Сандза. На гравюрі в цьому образі зображений знаменитий актор другої половини ХІХ століття Каварадзакі Гондзюро. Він тримається за капелюх із зеленої осоки і незадоволено дивиться вперед — саме у цей момент він помічає суперника, самурая Фуву Бандзаемона. Обидва закохані в куртизанку Катсурагі. Суперники починають бій — по суті, вся п’єса є таким собі танцем-боєм.

А на гравюрі Утаґави Кунійосі бачимо Фуву Бандзаемона у виконанні актора Секі Сандзуро — його вбрання не менш гарне, ніж у суперника, із золотими квітами на зеленому тлі. Закінчується п’єса несподівано: до самураїв приходить Катсурагі і пропонує припинити бій. Чоловіки її слухаються.

 РЕАЛЬНІ ІСТОРІЇ, КОТРІ СТАЛИ П’ЄСАМИ

«Майже всі історії кабукі розповідають про те, хто, коли і за яких обставин загинув», — каже Юлія Зіновіїва. П’єси ґрунтувалися як на відомих подіях, так і на історіях з життя простолюдинів, що схвилювали суспільство.

На гравюрі Утаґави Садафуси зображена закохана пара. Чоловік стоїть позаду жінки і розв’язує її пояс обі. Хоча герої видаються доволі спокійними, художник змалював момент, коли ці двоє готуються до самогубства. «За сюжетом чоловік закохується у куртизанку. А тоді жінок, які працювали у публічних будинках, туди продавали. Звідти їх могли відпустити, тільки якщо вони виплачували свій, умовно кажучи, борг. Цей закоханий чоловік не має грошей, щоб викупити кохану. А у японців доволі часто вирішення проблеми — самогубство. Це подвійне самогубство — реальна історія, про яку дізналось суспільство, і буквально за кілька місяців вона стала п’єсою», — розкриває сюжет куратор виставки.

ЯПОНСЬКИЙ АКТОР І АМЕРИКАНСЬКИЙ ЛІКАР

У другій половині ХІХ століття сьоґунат Токуґава починає занепадати. У 1853 році до Едо припливає корабель з американським комодором Метью Перрі, який увійшов в історію, як людина, що відкрила Японію Заходу. Японці підписують з американцям торгову угоду, у країні з’являються іноземці.

З американцями пов’язана історія Савамури Таносуке ІІІ, легендарного оннагата, актора, який виконував жіночі ролі. На гравюрі Утаґави Йосііку він — томна панянка на ім’я Сенген, художник тонко передав грацію актора. «Савамура Таносуке був талановитим і популярним, але пошкодив ногу, і в нього почалася гангрена. Тоді американці вже відкрили торговельні представництва у Японії, мали там своїх лікарів, і місцеві жителі розуміли, що їх знання медицини краще. Тож, щоб урятувати актора, звертаються до медика-іноземця. Той довго лікує актора, намагається врятувати ногу, але гангрена поширюється на іншу кінцівку. Савамурі Таносуке пропонують ампутувати обидві ноги, щоб врятувати життя, і він погоджується. Актора настільки люблять, що він продовжує грати на сцені без ніг. У кабукі є спеціальні люди, одягнені у чорне, які виконують допоміжні функції: щось переставляють на сцені, змінюють декорації тощо. І ці помічники носили актора на сцені», — розповідає Юлія Зіновіїва. Після операції Савамура Таносуке ІІІ прожив вісім років. Вважається, що він помер не тільки й не стільки від ослаблення здоров’я, як від того, що його дружина почала зраджувати. Просто згас від суму.

Проте на виставці «Світ кабукі» ви дізнаєтеся й чимало оптимістичних історій. Незалежно від сюжету, майстерність японських художників захоплює — в якуся-е на століття закарбувалось плинне мистецтво театру. Виставка триває у Національному художньому музеї України до 19 лютого.