Ми любимо говорити про шістдесятників, це такий собі тренд. Вишуканий опір мистецтвом, колосальна свобода духу в авторитарній країні… Але що ми знаємо про цих митців? Виставка «Мистецтво українських шістдесятників. Можливість музею» в НХМУ не тільки представляє унікальні роботи (деякі з них у Києві бачимо вперше), але й є спробою почати осмислення цього пласту. Також – на цьому наголошують куратори – проект унаочнює давню проблему: в Україні досі не існує музею сучасного мистецтва, який би об’єднав представників неформальної художньої сцени різних регіонів країни.

«Мистецтво українських шістдесятників. Можливість музею», спільний проект НХМУ і фундації Stedley Art Foundation, – це 23 автори з Києва, Харкова, Одеси, Львова та Ужгорода, близько 100 живописних і графічних творів з музейних і приватних колекцій, архівні матеріали, п’ять тематичних блоків і сила-силенна відкриттів і викриттів, що стосуються дивовижного періоду у мистецтві.

НЕСПОКІЙНА ЕКСПОЗИЦІЯ

Виставка є продовженням дослідження «Мистецтво українських шістдесятників» – книги, яку цієї весни представило видавництво «Основи». Редактори видання Ольга Балашова і Лізавета Герман разом з Марією Ланько стали кураторами проекту в НХМУ. «Дослідження у формі книги мало набути фізичної форми у вигляді музейної експозиції. Згадувані у книзі роботи перебувають у різних публічних і приватних колекціях по всій Україні, і ні в кого у країні раніше не було змоги побачити їх в одному просторі», – коментує Марія Ланько.

Проект є ескізом до омріяного музею сучасного мистецтва – його експозицію куратори пропонують починати саме з шістдесятників. Виставка в НХМУ – свого роду «музей в музеї». Архітектор Олександр Бурлака розробив дизайн експозиції. Кожній «гілці» виставки відповідає певний колір – на стінах є широкі смуги попелястого, малинового, зеленого кольорів. За словами кураторів, кольори експозиції вийшли агресивнішими, ніж хотіли спершу. Втім, це відповідає змісту виставки більше, ніж класичне музейне оформлення.

СЮЖЕТ ПЕРШИЙ. ОФІЦІЙНЕ І ПРИХОВАНЕ

Нерідко художники-шістдесятники, відомі сьогодні як нонконформісти, мали «легальну» практику – це була їхня єдина можливість заробити. Митці створювали мозаїки для заводів і автобусних зупинок, оформлювали книги тощо. На виставці «Мистецтво українських шістдесятників. Можливість музею» представили ескізи художників і фотографії їхніх реальних робіт з різних міст України.

Інколи особисті пошуки митця просочувалися у публічний простір. Цікавий приклад – Валерій Ламах, знаний монументаліст, який оформив багато місць у Києві й у регіонах. Але головним твором художника були «Книги схем», теоретична філософсько-художня праця, яку він писав від руки і в стіл. Як розповідає Лізавета Герман, «Книги схем» – це спроба розглянути історію мистецтва від архаїки до Іллі Рєпіна через авторську систему знаків. Кожна з безлічі геометричних схем має теоретичне пояснення, і разом вони утворюють велику систему. Нині в НХМУ представили дев’ять схем з поясненнями. Можливо, ви бачили їх раніше – адже Валерій Ламах примудрявся окремі схеми оприлюднювати у своїх монументальних роботах. Наприклад, до шифрів з «Книг схем» подібні мозаїки заводу у Дніпродзержинську і текстильного комбінату у Тернополі.

СЮЖЕТ ДРУГИЙ. ВИКРЕСАТИ ІДЕАЛ

Художник Григорій Гавриленко безліч разів повторював у своїх живописних і графічних роботах мотив з обличчям дівчини. Цей образ є на відомій картині Гавриленка «Дві жінки в природі», він зустрічається в оформленні до книги «Vita Nova» Данте Аліг’єрі. Йдеться не про конкретний образ, а про певну форму, пошук ідеалу жіночності. Повторювані мотиви використовували Вілен Барський, Павло Бедзір, Олександр Дубовик – цій практиці присвячена друга сюжетна лінія експозиції. Ольга Балашова припускає: повторюваність – результат того, що художники не могли бачити свої роботи в одному просторі з творами колег. Така практика – спроба відслідкувати свій розвиток у рамках одного мотиву. 

До речі, у цій частині експозиції вперше у Києві представляють декілька робіт Вілена Барського. Це – колажі і ескізи з зображеннями рук митця і текстами, тут проявляється змішування різних практик, характерне для шістдесятників. У 1970-х роках Вілен Барський виїхав до Німеччини разом зі своїми роботами. У Києві їх немає ані у музейних, ані у приватних колекціях. Для виставки в НХМУ колажі надала вдова митця.

СЮЖЕТ ТРЕТІЙ. НЕТРАДИЦІЙНЕ ТРАДИЦІЙНЕ

Пейзажі, портрети, натюрморти – роботи у наче звичних, умовно традиційних жанрах, у виконанні Карла Звіринського, Акіма Левича, Ференца Семана цілком не вписуються у рамки соцреалізму. Як зазначають куратори виставки, «натюрморти» Карла Звіринського є свого роду наборами символів, що глядач має розгадати, а у портретах Алли Горської і Віктора Маринюка головне – гостра передача образу, а не фізична подібність до конкретної людини.

За цими роботами можна прослідкувати, як митці шукали різні методи вираження своїх ідей. «Художники формально залишаються у традиційних жанрах, але, наприклад, композиція у половині цих робіт свідчить про те, що насправді цікавило митців, наскільки вони були далекими від прийнятих постулатів», – зазначає Лізавета Герман.

СЮЖЕТ ЧЕТВЕРТИЙ. ВІДТВОРИТИ КОСМОС

Як натюрморт у шістдесятників виявляється певним кодом, так абстракція за сутністю є зображенням чогось дуже реального. «Практично жоден з митців-шістдесятників не працював з чистою абстракцією. За наче абстрактними формами майже завжди стояли конкретні речі. Образи реальності трансформувалися у різні геометричні форми», – пояснює Ольга Балашова. Флоріан Юр’єв, Олег Соколов, Павло Бедзір створювали такі «наче абстракції», інколи будуючи їх на містичному, інколи – на науковому підґрунті. 

«Людина епохи Відродження» – так можна назвати Флоріана Юр’єва, художника, архітектора, композитора, майстра музичних інструментів. Колись митець прагнув створити мову, що базується на кольорі. Цей інтерес витікає з того, що його мати була тунгускою, а у тунгусів немає писемності. Роботи Флоріана Юр’єва, представлені в НХМУ, пов’язані з експериментами у світломузиці, світлопоезії тощо. Круг, квадрат, ромб – три елементи, що взаємодіють один з одним і створюють образ Трійці. А спалахи кольорів, які, здається, танцюють на полотні, є зображенням музики Баха і Стравінського.

СЮЖЕТ П’ЯТИЙ. ШАРАДИ

Певним чином, повторюється мотив четвертої змістової лінії. За зображеннями наче абстрактних речей криються конкретні фрагменти життя – як-то вид з вікна у, на перший погляд, абстрактній композиції Анатолія Сумара. Трохи згодом у трикутниках і квадратах пізнаєш фіранку, кактус, дерево.

Експозиція дозволяє зіставити, як митці переходили від реальних форм до геометричних структур. Так, вже згаданий Григорій Гавриленко часто використовував мотив дерева. Замальовки з натури, реалістичні зображення дніпровських схилів поступово формалізуються. Врешті, лишається лише вертикаль, певний символ життя.

МОЖЛИВІСТЬ МУЗЕЮ?

У 1960-і роки в Україні підпільно експериментували шалено різні митці. Вони не мали особливої можливості впливати одне на одного, обмінюватися досвідом – хоча б тому, що, за винятком одеситів, мало спілкувалися між собою. Різного віку і переконань, з різними вподобаннями й інтересами, цих митців об’єднав час, коли вони активно експериментували. Прикметно, що ці художники часто розробляли власні системи кодів, у яких намагалися зашифрувати і систематизувати, «приручити» дику реальність. Через схеми й образи-ключі створити модель ідеального світу.

Обговорити та «обжити» невідомий доробок шістдесятників можна буде у рамках публічної програми до виставки «Мистецтво українських шістдесятників. Можливість музею». Це – лекції, кінопокази, концерти, зустрічі з людьми, безпосередньо дотичними до даного мистецького пласту. Будуть дискусії і про створення музею сучасного мистецтва. Ольга Балашова вважає: «Музей вже починає формуватися за рахунок різних описів, інтерв’ю, цікавості до теми. Якщо розуміти музей як розгорнуту концепцію, він потихеньку починає створюватися, у тому числі цією виставкою. Ми не претендуємо на фундаментальність, але це – серйозна спроба дослідити той період».

Виставку «Мистецтво українських шістдесятників. Можливість музею» побачите у Національному художньому музеї України до 21 лютого.