«Йдіть за вказівниками з портретом Тараса Шевченка!», — підказують нам з Ігорем Сюндюковим, редактором відділу «Історія і Я», на вході до Червоного корпусу Київського національного університету імені Шевченка. Ми простуємо коридорами, роздивляючись портрети знаменитих випускників вишу. Наша мета — аудиторія імені Михайла Максимовича, де за півгодини писатимуть XVII Радіодиктант національної єдності. Традиційно захід організовує Українське радіо.

«Налаштовуйтесь на робочий лад!» — просить учасників письменник Павло Вольвач, який був ведучим локації. Диктант писали в усіх областях України і за кордоном, наприклад, у Китаї і Таїланді. В аудиторії імені Максимовича зібралось кількасот людей. Серед них — письменник Василь Шкляр, актриси Наталія та Ольга Сумські, віце-прем’єр-міністр В’ячеслав Кириленко, посол Канади в Україні Роман Ващук. Поруч — курсанти, школярі та багато журналістів. Можна сказати, матеріалізується девіз радіодиктанту: «Нас багато. Ми різні. Але нас об’єднує спільна мета».

О дванадцятій у режимі телемосту регіони розповідають про те, як писатимуть диктант. В аудиторії гамірно, тому майже нічого не чутно. Проте ближче до 12.30 все стихає, люди відкладають телефони і беруть ручки. Диктант читає доцент Київського університету імені Бориса Грінченка, автор підручників із української мови  Олександр Авраменко. Він і є автором тексту, що називається «Наші пісні». З його змісту багато кого, певно, вразив факт, що першою піснею, яка пролунала у космосі, була українська «Дивлюсь я на небо» Михайла Петренка. Заспівав її українець — Павло Попович.

Півгодини хвилювання, і ми здаємо аркуші. Протягом місяця спеціальна комісія перевірятиме тисячі робіт. Найбільш грамотні отримають призи, але тут дійсно головне — участь.

Після диктанту відчуваєш ейфорію, бо долучився до хорошої акції. «Писав радіодиктант вперше. Цікаво перевірити свої знання української. Я школу закінчив 13 років тому, востаннє писав більш-менш важливий диктант понад десять років тому. Було приємно трохи згадати шкільну лаву, — ділиться враженнями сержант Олександр ПОГРЕБНИЙ, курсант Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка. — Взагалі це дуже важливий захід для нашого народу. Треба підтримувати, розвивати та популяризувати українську мову, бо, на жаль, у нас вона знаходиться на не дуже високому місці».

«Емоції надзвичайні! — говорить Оксана БЄЛКІНА, директорка київської спеціалізованої школи №207. На подію вона прийшла з ученицями шостого, дев’ятого та одинадцятого класів. — Є відчуття єдності України. Єдине, аудиторія вже замала для такої кількості бажаючих взяти участь. Можливо, це вже має бути палац «Україна» чи якесь інше місце».

Атмосфера під час радіодиктанту вражає. Де ще знайдеш таке поєднання: велика колективна дія з позитивним результатом, плюс занурення у шкільні спогади. Ну, і більш соціальне. На диктанті спадає на думку: перед правилами граматики рівні усі. І вони, ці правила, справді усіх об’єднують.