12 лютого в Музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» відбулося офіційне відкриття виставки «Традиційні ґаджети. Київська керамічна іграшка від Русі до сучасності», яка триватиме до 14 березня 2019 року. Тож кияни та гості столиці матимуть лише місяць, аби відвідати цей унікальний захід, котрий здатен змінити ваше уявлення про керамічні вироби, історію України і, зрештою, зруйнувати міф про несучасність вітчизняних музеїв.

Полив’яне яйце-брязкальце з кулькою всередині, свищики у вигляді коників, баранців і пташок, мініатюрний дитячий посуд — ці та інші предмети дрібного керамічного виробництва складають основу виставки. Втім, організатори події — археологи Аліна Сушко та Олександр Пашковський — вирішили не обмежуватися звичайним експонуванням і поєднали керамічні іграшки з їхніми 3D-моделями, чим надали старовинним предметам нове цифрове життя.

Відвідувачі матимуть нагоду побачити керамічні вироби не лише у вітринах, а й відтворені за допомогою тривимірного моделювання. Кожен охочий, скориставшись QR-кодом, зможе покрутити і роздивитися з усіх боків іграшки на персональних ґаджетах. Варто також зазначити, що на археологічній виставці 3D-моделі музейних предметів та їхні анімації в такій кількості використовуються в Україні вперше.

«НАШІ ДІТИ НЕ ВИПУСКАЮТЬ ТЕЛЕФОНІВ З РУК, А ЇХні ОДНОЛІТКИ РАНІШЕ НЕ ВИПУСКАЛИ З РУК СВИЩИКИ»

Ідея створення подібної виставки виникла давно, адже музей володіє однією з найбільших в Україні колекцій глиняних іграшок від Давньоруської доби (Х—ХІІІ ст.) до Нового часу (ХVIIІ—ХІХ ст.). До того ж, ніхто в Україні окремо не вивчав історію керамічної іграшки, не кажучи вже про створення тематичної експозиції.

«Керамічна іграшка — це такий археологічний матеріал, на який мало звертають увагу через їхню невелику кількість. Взагалі на території міста Києва свищиків було знайдено лише 302 одиниці. Колекція музею історії Києва налічує близько 90 одиниць віком від Х століття до сучасності. Дослідивши цей матеріал, нам захотілося представити його, показати його унікальність. Але подавати його сухо, як звичайний археологічний матеріал, не хотілося. Думали, розробляли концепції, яким чином це зробити. І дійшли думки, що потрібно застосовувати новітні технології, тобто 3D-моделювання, щоб показати ці вироби з усіх боків. Крім того, назва — «Традиційні ґаджети», яка об’єднує традиційну керамічну іграшку з сучасними гаджетами. Наші діти не випускають телефонів з рук, а ми хотіли показати, що їхні однолітки раніше не випускали з рук свищики. Це справді так. Я просто впевнена, що діти того часу ходили зі свищиками в руках і розважалися цими іграшками. Так само, як сучасні діти граються сьогодні гаджетами. Тому вважаю, що наша колекція буде дуже цікава, перш за все, дітям. Крім того, свищик видає мелодійні звуки. Відверто кажучи, спочатку ми намагалися самі їх «озвучити», але коли ти не маєш музичної освіти, то будеш, скоріш за все, тільки відлякувати злих духів тими звуками. Потім ми звернулися до гурту ONUKA і були приємно здивовані результатами спільної праці», — розповіла «Дню» Аліна СУШКО, провідний науковий співробітник Музею історії Києва. 

«ЛИШЕ ЗВ’ЯЗОК З МИНУЛИМ МОЖЕ ПОКАЗАТИ НАМ ШЛЯХ ДО НАШОГО МАЙБУТНЬОГО»

Так, відомий український гурт ONUKA у свій спосіб долучився до створення виставки та записав до неї музичний супровід, використавши для цього свищики ХVII—ХVIIІ ст. із музейної колекції.

Своїми враженнями від роботи з інструментами трьохсотлітньої давнини та планами на майбутнє поділилася лідерка гурту Ната ЖИЖЧЕНКО: «Нашому гурту ONUKA надійшла пропозиція зіграти на стародавніх інструментах. Я, якщо чесно, не знала, що це будуть глиняні свищики, бо спочатку уявляла собі стародавні дерев’яні інструменти і тому була трохи скептично налаштована. Річ у тім, що дерев’яні інструменти дуже погано зберігаються, якщо не мають професійного догляду і майже ніколи не звучать правильно. Але, коли я побачила, що це свищики, і якими надзвичайно крихкими вони виглядають, — це викликало до себе гостру цікавість. Хоча мені важко було уявити, що ми зможемо витягти з цих інструментів не просто монотонний свист, а зіграти абсолютно повноцінні мелодії. Коли ми перепробували всі свищики, які нам було запропоновано, виявилося, що декілька з них зовсім не грають, але більшість все ж таки грали. Вони мали різні регістри, різну амплітуду, різні лади, брали три-п’ять нот, але ж грали. І кожен свищик обрав дійсно свою мелодію. Робота так захопила нас, що ми вирішили на цьому матеріалі зробити нову пісню для гурту ONUKA, тому що мелодія вийшла дуже вдалою та лаконічною, і нам цікаво донести її до аудиторії в сучасній електронній обробці. І коли ти граєш на свищику, який так само грав цю чи трохи іншу мелодію ще триста років тому, ти розумієш, що музика все-таки вічна, вона пов’язує й об’єднує покоління. Тому я дуже вдячна всім, хто прийшов, хто цікавиться, всім співробітникам, які займаються такою благодійною і доброю справою. Я думаю, що тільки зв’язок із минулим може показати нам шлях до нашого майбутнього».

ЧИМ БУЛИ ІГРАШКИ ДЕКІЛЬКА СТОЛІТЬ ТОМУ?

Також на виставці представлено дрібну керамічну пластику із колекції Інституту археології НАН України і роботи сучасних майстрів. Більшість іграшок експонується вперше, а деякі були спеціально створені для цього проекту.

«Ця виставка неймовірна тим, що вона подана у сучасному форматі, тому що зараз задача музеїв — долучити суспільство до ознайомлення з історією. Мені здається, це дуже важливо, особливо для дітей. Я вперше беру участь у такій виставці і прагнула показати історичну іграшку у своїх роботах, хоча нічого не змінюється в історії іграшки — це ті ж самі коні чи олені, тільки в більш сучасному вигляді», — зазначає кераміст і гончар Жанна РОССИПЧУК.

Але й на цьому сюрпризи від Музею історії Києва не закінчуються. Протягом місяця художник-кераміст проводитиме майстер-класи, тож відвідувачі зможуть спробувати себе в ролі гончара і власноруч створити іграшку. А для поціновувачів загадок і квестів працівники музею підготували серію завдань по виставці, які допоможуть перевірити їхні знання та кмітливість.

Виставка «Традиційні гаджети» — це унікальна нагода замислитися над феноменом іграшки в суспільстві. Ми всі ними бавилися в дитинстві. Водночас історія іграшки не така вже й проста. Зображуючи певну живу істоту, іграшки відображали її стихію. У давнину люди вірили у магічні сили, наділяли речі чарівними властивостями у спробах пояснити дійсність і захиститися від незгод. Тож чим були іграшки декілька століть тому? Оберегом? Забавою? Інструментом соціалізації? Поки що ми можемо лише губитися в здогадках. Однак, створюючи подібні проекти, ми, здається, наближаємося до відповідей.