«Справжній ворог тиранії — це реальність. І тирани з усіх сил намагаються завадити розуміти справжній світ, замінюючи його фантомами і брехнею», — поділилася в одному з інтерв’ю професор історії медіа й оглядачка BBC Culture Джин Сітон. Хрестоматійним прикладом такої підміни фактів є події, зображені в романі «1984» Дж. Орвелла (у 2009 році The Times оголосила антиутопію найважливішою книжкою, надрукованою за останні 60 років).

«Зрештою, партія проголосить, що два плюс два буде п’ять, і він муситиме їм повірити», — ідеться в романі. Це одна з найвідоміших цитат твору, утім, значно менш відомою є версія, згідно з якою ці слова мають цілком реальне підґрунтя — «п’ятирічка за чотири роки». Через 70 років після публікації книжки ці дві історії — вигадана й реальна — «зустрілися» на виставці «Утопія тоталітаризму. Реальні світи Орвелла: від СРСР до РФ» у Національному музеї історії України. Про задум, смислові акценти «Дню» розповів куратор виставки Андрій ГУМЕНЮК, старший науковий співробітник відділу історії України ХХ ст.

ЗАНУРИТИСЯ У СВІТ «1984»

Ця виставка дуже концептуальна. Її автори, зокрема Андрій Гуменюк, ставили собі за мету не просто розповісти про боротьбу тоталітаризму за насадження людям «ідеологічної» реальності, а занурити відвідувача в атмосферу, що була на той час. Тоді, за словами куратора, й експонати набувають додаткового значення.

Загалом, виставка поділена на дві частини. Перша з них — світ головного героя антиутопії Вінстона Сміта. Темні силуети людей на сірому тлі, що «обрамлене» колючим дротом, окреме приміщення, де можна «підглянути» епізод екранізації антиутопії... Ці та багато інших деталей окреслюють світ, де «Старший Брат пильнує за тобою». Та найбільше впадають в око написи на стінах із гасла Партії у «1984» — «Війна — це мир»; «Свобода — це рабство»; «Неуцтво — це сила» — у поєднанні з талановитими малюнками, що метафорично візуалізують це «промивання мізків».

ЯК НОВОМОВА ВТІЛЮВАЛАСЯ НА ПРАКТИЦІ

Згадуючи ці гасла, варто наголосити, що Орвелл надавав особливого значення мові тоталітарного устрою, застосувавши навіть спеціальний термін для цього — «новомова». Спершу під ним значилася форма мови і словникового запасу, які поширюються в Океанії з роману «1984», але згодом цей термін увійшов у праці щодо мовної політики реальних тоталітарних режимів. За аналогією до того, як щоразу нове видання словника ставало все більш очищеним від слів і понять, що не підходили панівній ідеології (за принципом «неможливо зробити (і навіть подумати) те, що не можна виразити словами»), так само і з українських словників вилучали багато слів, які відрізнялися від російської, замінюючи їх кальками. Це мало відповідати конструкту «українська мова — не мова взагалі, бо мало чим відрізняється від російської».

Не менш небезпечною є зауважена Орвеллом підміна понять, як у наведених гаслах Партії. Межа між сконструйованим і реальним тоді ставала настільки тонкою, що слова можна було використовувати в тому значенні, яке ставало потрібним. «День» уже писав про книгу відомого мовознавця Лариси Масенко «Мова радянського тоталітаризму». Нагадаємо наведену там дуже показову цитату Сталіна з праці дослідниці: «У нас демократія незвичайна, із додатком «соціалістична», а це зовсім інше. Без цього додатку плутанина буде. Водночас ми не хочемо відмовлятися від слова «демократія», адже ми — учні європейських демократів...» Таких конструктів на кшталт «радянська демократія» СРСР використовувала чимало, щоб вмонтовувати потрібну ідеологію в різні сфери людського життя, підміняючи факти, викривлюючи інтерпретації, змінюючи контексти.

ДЕКОНСТРУКЦІЯ ГАСЕЛ СРСР

Друга частина виставки — це вже не літературний світ, а реальні події. Центром цієї експозиції є тодішні засоби пропаганди. «Ідея була такою, щоб насичити вітрину цими експонатами. Наприклад, там є тарілки, чашки з написом «Слава КПСС». Тож ви, здавалося б, просто п’єте чай, але вже «зомбуєтеся», — розповідає Андрій Гуменюк. — І таких речей чимало — навіть кубок найкращому молодому оператору з вирощування свиней не уникнув на собі «тавра» тоталітаризму.

Але, звичайно, здебільшого експонатами є преса, телевізори, радіоприймачі, через які найбільше поширювалася радянська ідеологія. А ще плакати з гаслами російською на зразок «Найкраща відповідь на задуми імперіалістів — посилення індустріалізації». До слова, будучи в Національному музеї історії України, варто відвідати й виставку поруч, що присвячена УПА. Там є чудові зразки контрпропаганди цим більшовицьким гаслам, як-от «СРСР — в’язниця народів» та інші.

Важливу роль у цій частині виставки грає деконструкція «проголошених» (але насправді зовсім по-іншому втілених) ідей. Серед них: «будівництво соціалізму» — «будівництво на кістках» (бо великі підприємства будувалися завдяки «викачуванню» ресурсів із села, експлуатації людей); «Дякуємо рідному Сталіну за щасливе дитинство» — фото дітей у часи Голодомору (70% жертв якого були дітьми — ці дані наводять організатори виставки, покликаючись на свідчення архівних матеріалів про шкільництво 1934—1935 рр., коли в тих селах, які пережили геноцид, зачинялися школи). 

«ПОСТРАДЯНСЬКІ РЕАЛІЇ»

Відповідно до концепції, було обрано й цікавий спосіб подання історичних відомостей. Інформаційні стенди було оформлено під (вигадану організаторами спеціально для виставки) газету «Радянські реалії» з логотипом — перекресленим гербом СРСР. А для ще одної частини, що продовжує тему маніпулювання людьми вже в умовах Росії, газету було перейменовано на «Пострадянські реалії», й логотипом став перекреслений російський герб.

Ця частина виставки, хоч і не найбільша, проте дуже помітна. Справа в тому, що її головним експонатом стала реальна пропаганда, яка провадиться на російських телеканалах. Відвідувачі можуть побачити уривки програми, у яких ідеться про «розп’ятого хлопчика», «кров російських немовлят», про те, як українців на уроках закликають годувати синичок, бо ті синьо-жовті, й не годувати (ба більше — полювати) на снігурів, бо ті мають кольори російського прапора, та чимало інших вигадок.

Насправді відгомін цієї російської пропаганди супроводжує вас під час усієї виставки, стаючи своєрідною канвою, на яку потім нашаровуються враження від втілення книжки Орвелла, радянських експонатів... І це дуже символічно: оглядаючи цю виставку, розумієш, що так, вона про Орвелла, СРСР, але головне — про те, що відбувається нині.

«ПРО РЕЧІ МИ ЗНАЄМО ЛИШЕ ТЕ, ЩО МІСТИТЬСЯ У НАШІЙ СВІДОМОСТІ»

Питання боротьби за переконання людей триває і далі. Дж. Орвелл дав нам ще один важливий вислів: «Про речі ми знаємо лише те, що міститься у нашій свідомості». А що саме у ній міститься — залежить від того, з яких джерел ми беремо інформацію. За радянських часів люди були практично позбавлені альтернативних джерел відомостей, тому закономірно, що «ідеологічні конструкти» поступово захоплювали особистий простір громадян — як зовнішній, так і внутрішній, — думки й уявлення. Нині альтернативні джерела є, та наскільки часто користуються ними?..

Учені довели, що пропаганда (вочевидь, в умовах нетоталітарного суспільства) не змушує мислити когось певним чином, а є спокусою думати у такий спосіб. Грає на наших страхах, невпевненості, недовірі. Формати взаємодії з народом змінилися, проте суть та сама. Тож особливо актуальним стає питання, з якого розпочато виставку: «Твій розум вільний?».