Книгу, яку днями представили у Музеї Івана Гончара, готували більше десяти років. Тут зібрано багато репродукцій творів Василя Григоровича та його учнів: казкові птахи, козаки, квіти, намальовані гуашшю, крейдою, ручками, олівцями. Також є світлини з занять у Школі народного малярства села Журавники та з хутору Черуковатиця на межі Волинської та Львівської областей, де живе митець. Візуальна частина доповнена біографічною довідкою про Василя Парахіна і статтями про творчість художника. Видати збірку допомагали культурні діячі Волині та представники місцевої влади.

Василь Парахін за сорок років діяльності врятував від знищення сотні творів народних митців. Крім цього, він сам створює оригінальні роботи і передає свою майстерність десяткам учнів. Митець опанував плетіння з кореня сосни, плетіння з соломи, різьблення по дереву та каменю, ткацтво, вишивку тощо. Хутір Черуковатиця Василь Парахін перетворює на такий собі музей під відкритим небом, де експонати – зразки української архітектури, дерев’яні скульптури, гончарні і ковальські вироби. У загальноосвітній середній школі сусіднього села Журавники майстер організував студію народного малярства, де вчить дітей малювати за давніми традиціями. «Діти працюють по три-чотири години на день, навіть у мінусову температуру. Якщо змерзли – зробили зарядку і малюємо далі», - усміхається Василь Парахін.

Майстер з Черуковатиці наголошує, що людська душа тісно пов’язана із національним середовищем. Тому руйнування одного спричинює деградацію другого. Доктор мистецтвознавства, один з авторів альбому «Промінь воскресіння» Михайло Селівачов стверджує: «Василь Парахін показав, що народне мистецтво можна оперти не на сувенірно-подарункову, а на реальну ужиткову традицію. Також Василь Григорович теоретично обґрунтував альтернативність народного і академічного мистецтва. У кожного з цих напрямів свої закони, вони одне одним надихаються, одне на одного впливають і у всякій здоровій культурі мають існувати разом».

Це – друга книга про творчість Василя Парахіна. Перша, «Лінія в традиційному народному мистецтві», вийшла близько десяти років тому і призначалася, насамперед, педагогам. У «Промені воскресіння» більше висвітлюють особистість Василя Парахіна, оточення, що його сформувало. «Нова книга – це лише верхівка айсбергу. Десять років цей проект «варився», і за цей час ми зробили п’ять величезних виставок народного мистецтва, провели не одну експедицію. Концепція книжки постійно мінялася, це стосується дизайну, ілюстрацій, - ділиться упорядник альбому Зоя Навроцька. – Для Василя Парахіна головне – зберегти традицію і адаптувати її у сучасному середовищі. Своєю працею та своєю школою цей митець довів, що сьогодні традиція може існувати та розвиватися».

Марія ПРОКОПЕНКО, фото Артема СЛІПАЧУКА, «День»