Попрощатися і подякувати прийшли численні колеги, близькі, знайомі. У залі, сповненій квітами, розміщені і численні світлини з різних етапів життя Євгена Кириловича. Церемонію прощання висвітлюють численні телеканали.

Люди залишають слова співчуття і подяки у спеціальній книзі.

Прощання триватиме до 15:00. Поховають Євгена Кириловича на Байковому кладовищі.

«ВІН ПОКАЗАВ, ЯКОЮ ЛЮДИНА МОЖЕ БУТИ»

Лариса ІВШИНА, головна редакторка газети «День»:

– Про Євгена Кириловича треба знімати серіал, де є сюжети політичні, емоційні, суспільні, життя країни… Ми познайомилися в дуже драматичних обставинах, коли в газету «Киевские ведомости», де я працювала, один персонаж, близький до тодішнього президента, приніс інформацію, що на голову держави готується замах, а Євген Кирилович, як Голова СБУ, начебто про це знав і не доповідає про це. Тоді газета мала тираж 500 тисяч екземплярів, я у ній займала посаду заступника головного редактора і редактора відділу політики. І я сказала, що не збираюсь ставити цю інформацію, бо вона не виглядає правдивою. Зрозуміло, що та інформація дійсно не відповідала дійсності. Це була спроба зіштовхнути Голову СБУ з майбутнім президентом.

Якби Євген Марчук тоді захотів і «розвернувся» би як слід, то полетіли би «кістки» із провокаторів, із виконавців. Але він ніколи не був схильним ні до яких дій, де б тріщали кістки. Йому малювали образ хижого. Але навіть по фотографіях можна зрозуміти, що це була дивовижна людина, яка мала стратегічне мислення і добру душу.

Крім усього він прекрасно розбирався в музиці. Якось ми їхали на концерт і він дорогою нашим друзям розповів про всі групи інструментів, про кожну з їх ролей в оркестрі. Навіть ті, хто його знав близько, були вражені такою обізнаністю. Люди дивувалися і як його здатність до глибокої аналітики в секторі безпеки може поєднуватись з різносторонніми захопленнями – фотографією, він знімав прекрасне кіно.

Особисто для мене і для більшості в суспільстві Євген Марчук показав, якою людина може бути.

Коли мене питають про те, як так сталося, що він помер, то я теж до нього маю претензії – як можна було померти?! У нас було дуже багато планів, незавершена книга… Коли він займався політикою, то треба розуміти, що українська політика – це мінімум два чемодани кардіограми і величезна кількість рубців на серці. Українці, змініть свій характер. Любіть при житті! Українці його не обрали президентом, але він на них не образився.

«ЦЕ ВЕЛИКА ЛЮДИНА»

Олексій ДАНІЛОВ, секретар РНБО України:

– Я давно знайомий з Євгеном Кириловичем, спілкувався з ним ще з 1994 року, коли я прийшов ще молодим у політику. Ми дружили сім’ями, остання моя світлина з ним – буквально півтора тижні тому, ми були на дні народження нашого спільного друга, він був дуже веселий – і раптом така втрата. Це видатна людина, яка посідала посади прем’єр-міністра нашої країни, секретаря Ради нацбезпеки і оборони, це перша людина, яка почала розбудову наших відносин із країнами НАТО, нашим стратегічним партнером Сполученими Шататами Америки. Це велика людина і він був великим фундатором саме цього напрямку. Україна втратила дуже поважного свого сина, який постійно за неї вболівав.

Ми дуже багато спілкувалися. Він дуже гарно розумів те, що відбувається в сучасному світі. Його поради завжди були влучними, доречними і головне – вчасними. Дуже порядна людина. Таких зараз, на жаль, небагато.

«У СЕЛІ ВІН ЗАВЖДИ ПОЧУВАВСЯ СВОЇМ СЕРЕД СВОЇХ»

Павло КАЛЕНИЧ, друг і надійний партнер газети «День», директор СТОВ «Ольгопіль»:

– Коли почув, що Євгена Кириловича більше немає з нами, – це був шок... Тільки 12 липня ми спілкувалися з ним по телефону, вітав мене з Петром і Павлом, хвилин 20 розмовляли на різні теми, навіть домовилися до наприкінці серпня він разом з Ларисою Олексіївною вони приїдуть в Ольгопіль, щоб відпочити і подивитися на нашу роботизовано ферму, а тут раптом помер… Зупинилося серце…

Ми познайомилися ще у двохтисячних, коли з року в рік приймали фотовиставку «Дня». Якось з Ларисою Олексіївною до Ольгополя приїхав і Євген Кирилович. Попри свої посади, повноваження, заслуги, у селі він завжди почувався своїм серед своїх. Мав унікальну здатність – підтримати будь-яку розмову, вмів слухати, чути і одразу презентував «рецепт» вирішення питання. Кожна розмова з ним – це можливість відчути себе поруч з однодумцем, людиною-орієнтиром, який бачить горизонт і те, що за ним, дивляться в майбутнє України. 

Сьогодні я приїхав, що віддати шану велету духу, державотворцю, посадовцю і моєму другу, який зумів втримати Україну від повороту назад у минулі комуністичні часи та від повної здачі її Росії. Зумів захистити Крим від сепаратизму (якби Марчук був при владі, анексії у 2014 році не було б). Завдяки йому вдалося врегулювати конфлікт навколо українського острова Тузла. До речі, на  честь цієї події ми в Ольгополі створили свій штучний острів і назвали його  Тузла – 2. Євген Кирилович оцінив цей жест і завжди, коли приїздив, то зупинявся там – наодинці з природою…

Нема в Україні більше таких велетів, як Євген Марчук. Важко недооцінити глибину його знань, колосального досвіду і розуміння тонкощів політики та дипломатії. Не знаю, чи встиг Євген Кирилович записати свої спогади, мемуари, чи поради, але я б радив усім політикам – нинішнім і прийдешнім – прочитати їх і пройти «школу Марчука» – чесну, без пафосу, з помилками і перемогами, але завжди з людьми і для людей. Уже зараз я сміливо можна сказати, що постать і здобутки Євгена Марчука заслуговують детального вивчення на уроках історії і гідного вшанування, яке, я сподіваюся, не забариться.

Світла і вічна пам’ять.

«БУВ ДЛЯ МЕНЕ НЕМОВБИ ВЧИТЕЛЕМ»

Юрій ЄХАНУРОВ, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

— Я був на той час призначений головою Фонду державного майна України, тож так сталося, що Євген Кирилович був для мене немовби вчителем на вищому щаблі влади. І я добре пам’ятаю поради, які він давав. Нещодавно була одна серйозна розмова, і я згадував його слова й посилався на нього. Тому що це людина виняткова з точки зору аналітичного розуму. У пам’яті особливо закарбувався цей епізод: він узяв мене у склад делегації у Британію, розмовляв там чудово англійською мовою і раптом його запитали: «А чому у вас канадський акцент?». І це справді було так. Він посміхнувся і каже: «Страна пребывания».

«ВІРИВ В УКРАЇНУ Й ЖИВ НЕЮ»

Лілія ГРИНЕВИЧ, міністр освіти і науки України (2016 — 2019):

— Євген Кирилович — це великий державник, великий українець, який усе своє життя присвятив нашій країні. Він вірив у неї, жив нею, віддав їй дуже багато сил. І, як на мене, країна не до кінця використала потенціал цієї великої людини, тому що свого часу він міг стати президентом. І, можливо, історія була б у нас інша — краща, більш успішна. Світла йому пам’ять. Думаю, що його життя є уроком для багатьох і зразком справжнього державника.

«БЕЗМЕЖНО ВДЯЧНИЙ ЗА ЙОГО АКТИВНУ ПІДТРИМКУ»

Олесь ЯНЧУК, кінорежисер, голова Національної спілки кінематографістів України:

— Сьогодні дуже сумний день... Україну і всіх нас залишає її достойний син, Українець, Патріот, Державний Діяч — Євген Кирилович Марчук. Я безмежно вдячний за його активну підтримку під час зйомок історичного художнього фільму «Залізна Сотня». Євген Кирилович, тоді міністр оборони України, щиро підтримав і допоміг при створенні картини, де був задіяний особовий склад Збройних сил України, а самі зйомки проходили неподалік західного кордону нашої держави... Дякую Євгенові Кириловичу за все те, що він зробив для України! Світла йому пам’ять!

«ЯКБИ НИНІШНІ ПОЛІТИКИ ХОЧА Б НА КРАПЛИНУ БУЛИ, ЯК МАРЧУК, СИТУАЦІЯ БУЛА Б ІНШОЮ»

Олександр МАРТИНЕНКО, генеральний директор інформагентства «Інтерфакс–Україна»:

— Євген Марчук – це Людина, яка віддала своє життя в ім’я України, її створенню і розбудові. Я з ним багато їздив у відрядження, коли ще працював журналістом, а Євген Кирилович був прем’єр-міністром. Запам’яталася поїздка на Давоський форум, де випала нагода поспілкуватися неформально. І він був точно таким же, як і у формальній обстановці. Це була людина, яка не змінювалася під ту чи іншу ситуацію. І це дуже важливо – завжди був природним, цілісним і не грав на публіку. Зараз таких політиків практично не залишилося, і саме тому це велика втрата для держави. Якби нинішні політики більше думали й менше грали в ігри, – хоча б на краплину були, як Марчук, – ситуація була б іншою.

«ЛЮДИНА ВИСОКОЇ ПАМ’ЯТІ Й НЕЙМОВІРНОГО ІНТЕЛЕКТУ»

Анатолій СЕЛІВАНОВ, професор, доктор юридичних наук, академік, лауреат державної премії України в галузі науки і техніки:

— Попри усі мої регалії, найголовнішою для мене була – штатний радник Євгена Кириловича, коли він був прем’єр-міністром. Це була людина високої пам’яті й неймовірного інтелекту. Дивувався, як він швидко переходив з однієї мови на іншу, тут по телефону спілкувався з послом Великобританії, а потім спокійно переходити на німецьку по іншій лінії. Був ще один випадок: у Тегерані він мав зустріч з начальником військової розвідки Ірану – це була надважлива фігура в переговорному процесі. Він вийшов з вертольота, а Євген Кирилович звернувся до нього на фарсі. І той ледь не очманів, як ми довкола. Потім я його запитав: «Євгене Кириловичу, ви дійсно знаєте фарсі?». «Та ні, я просто вивчив кілька фраз, щоб вони знали, що при мені треба думати, що говорити, бо я ж розвідник». Власне, під час тієї поїздки Євгену Марчуку вдалося звільнити 24 наших військовополонених з Афганістану. Це були вдалі переговори й успішна операція.
Відіграв Євген Кирилович вирішальну роль і в моєму особистому житті. За його підтримки я написав свою першу книгу, він мене надихнув на це видання під назвою «Будуємо нову державу». Вона стала частиною бібліотечного фонду України. Зараз у мене вже вийшла сорокова книга. Кілька тижнів тому Євген Кирилович отримував премію Верховної Ради України за особливі заслуги перед українським народом, ми зустрілися. Я розповів йому про своє нове видання, пообіцявши, що презентую йому за першої нагоди. Не встиг за життя.... Сьогодні виконую обіцянку й передаю книгу з авторським підписом дружині Євгена Кириловича – Ларисі Олексіївні.

«Шановні дорогі рідні й близькі Євгена Кириловича Марчука!
Болимо, сумуємо, плачемо й пам’ятатимемо його разом із вами! Вклоняємося його величі, сміливості, мудрості! Вдячні за щастя доторкнутися до його знань і бачення! Вічна пам’ять!»
Іванна Климпуш-Цинцадзе, Орест Климпуш

«Глибоко сумуємо з приводу такого дочасного відходу у Вічність Великого Українця Євгена Кириловича Марчука. Він був мудрою людиною, великим патріотом України, мав світлу, добру душу й сіяв на цій землі добро. Вічна йому пам’ять».
Галина й Михайло Сороки

«Українець. Державник. Видатний політичний діяч. Щира й відкрита до світу Людина. З великої літери. Ми пам’ятатимемо Вас, Євгене Кириловичу».
Володимир Огризко, український дипломат, міністр закордонних справ України (2007 – 2009)

«ПОСТАТЬ, ДО ЯКОЇ ПРИСЛУХАЛИСЯ У СВІТІ»

Антон СЕСТРІЦИН, учасник Літньої школи журналістики «Дня», старший консультант, Earnscliffe Strategy Group (Оттава):

– Роль Євгена Кириловича в сучасній українській історії неоціненна. Це Людина з великої літери, постать світового масштабу, яку поважали, до якої прислухалися у світі. Мені довелося спосетрігати деякі моменти, коли він спілкувався з міжнародними політиками в тому числі, і він дійсно почувався у цьому колі як риба у воді. В українській політиці це рідкість – знати, як себе поводити, а для нього це було дуже природньо. Велике спасибі Євгену Кириловичу, що він підняв імідж України, що він гнув свою лінію. Народ не був до нього готовий свого часу, і навіть сьогодні не стільки українців готові до його месиджів, скільки хотілося б. Але велич таких постатей ми усвідомлюємо з плином часу. Що більше часу мине, то більше українців зрозуміють, наскільки істотною була постать цієї людини. Страшенно буде не вистачати його підказок, його мудрості. Нещодавно передивлявся інтерв’ю, яке ми з ним записували кілька років тому – і це такий пласт знань! Кожне спілкування з ним, кожне інтерв’ю – це завжди відкриття чогось нового дня себе у плані історії України, у плані світоглядних речей. Це місце в душі залишиться порожнім. Він буде з нами завжди в думках, але його присутності буде не вистачати страшенно.

«БЕЗ НЬОГО НЕ БУЛО Б СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ»

Віталій ГАЙДУК, підприємець:

– Роль такої людини дуже важко переоцінити. Без нього не було б сучасної України, це безперечно. І створення спецорганів, і мирний договір із Росією, посада прем’єр-міністра, секретаря РНБО – на всіх посадах, де він був – це українська глиба. На жаль, ми не цінуємо такі постаті. Може, тому що коли вони є, – все нормально. А ось коли пішов – і прірва…

«ЙОГО ПОРАДИ БУЛИ ДУЖЕ ЦІННИМИ»

Іван БАКАНОВ, голова Служби безпеки України:

– Його поради були дуже цінними, я завжди дослухався до них. Це велика людина.

«Я ПРИЙШЛА ВИСЛОВИТИ ПОВАГУ ТА ПІДТРИМАТИ…»

Зоя ШУ, фотохудожниця, володарка «Золотого «Дня»-2019:

– Моя постать надто скромна для того, щоб давати коментар про видатну особистість і величезну роль Євгена Кириловича в історії України. Ми не були знайомі, я прийшла висловити повагу та підтримати його дружину Ларису Івшину, розділити найважчий день. Зі свого досвіду знаю, що увага інших людей у такі моменти підтримує.

«УСЕ ЙОГО ЖИТТЯ — ПРИКЛАД ДЛЯ НАСЛІДУВАННЯ І СЛУЖІННЯ ДЕРЖАВІ»

Василь СІТАР, генерал-майор Служби безпеки запасу:

– Востаннє ми зустрічалися нашою невеликою командою, яка працювала в Кабінеті Міністрів, Службі безпеки України, в січні цього року. Нагода була прекрасна – ювілей Євгена Кириловича. Тоді домовилися, що влітку ще раз зустрінемося, адже тем для розмов вистачало, та не судилося… Смерть Марчука – це як кінець епохи. Це людина – державник, який зробив колосальні речі для безпеки України.

Я знайомий з Євгеном Кириловичем з 1984 року. Служив з ним плече в плече, був його помічником у Службі безпеки України і в Кабінеті Міністрів керівником Служби прем’єр-міністра, потім в Раді безпеки заступником керівника апарату. Тобто я постійно був досить близько біля нього і не з розмов знаю, як він віддав себе роботі, служінню справі, державі, не жаліючи ні сил, ні здоров’я. Марчук був дуже вимогливий, педантичний до виконання своїх обов’язків. Усе його життя – це приклад для наслідування і служіння державі. Навіть коли він працював у тристоронній групі в Мінську, то попри те, що був у поважному віці, літав туди за свій рахунок і працював з ранку до ночі.

Найбільше мені запам’яталася його позиція при відстоюванні великого договору «Україна – Росія». Якраз завдяки його наполегливій праці вдалося відстояти певні параметри по термінах перебування Чорноморського флоту, по структурі, по важливим речам, які серйозно зменшували вплив Чорноморського флоту на ситуацію в Криму. Ми не раз ще повертатимемося до його постаті. Постаті, яка увійшла в історію новітньої історії України.

«ВІН ОДИН З ТИХ, ХТО ЗНАВ, ЩО ТРЕБА РОБИТИ  І ЯК»

Олександр ЛАВРИНОВИЧ, ексміністр юстиції:

- Це особистість з тієї невеликої кількості людей в Україні, які брали участь у творенні держави та жили державними інтересами, таких дуже небагато. Це один з тих, хто знав, що треба робити  і як. Моя перша особиста робота з ним разом, у 1995 році у Криму, багато чому навчила і показала, як можуть працювати державні  органи різні – злагоджено, разом. Як люди, які мають різні центри керування, різні обов’язки, можуть перейматися однією ідеєю, вміють слухати, вміють виконувати рішення, і як чітко та злагоджено організовується вся дистанція роботи.
Потім ми часто зустрічалися, на різних позиціях, де він знаходився, тобто досить часто спілкувалися, обмінювалися думками та робили разом менш масштабні речі.
1999 рік – дійсно найскладніший період, я не маю явних доказів різних процесів, які відбувалися тоді, але сам факт «канівської четвірки», на мою думку, був великим подарунком для Євгена Кириловича. В іншому варіанті стовідсотково результат був би іншим. Були великі шанси, і він мав шанс перемогти чинного тоді президента.

«ЄВГЕН КИРИЛОВИЧ ВІДЧУВАВ СПАДКОВІСТЬ ПОКОЛІНЬ, ЗНАВ ТРАДИЦІЇ ТА ЗАКОНОМІРНІСТЬ РОЗБУДОВИ УКРАЇНСЬКОЇ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ»

Володимир ВАСИЛЕНКО, український правознавець-міжнародник:

- Євген Кирилович був потужною особистістю, людиною, українцем у своїй основі. Людиною, яка мала потужні українські гени, відчуття патріотизму, відчуття гідності, відсутність меншовартості маорійської – це дуже важливо. Тому що багато людей, які виховувалися в радянській системі, піддалися загальній політиці радянській, яка навіювала почуття меншовартості. Він з перших днів незалежності усі свої сили та свій талант, досвід віддав розбудові української державності, на яких би посадах він не перебував, і навіть коли уже його усунули з посад, він все одно, не побоююсь сказати, переймався долею України, це було у центрі його повсякденної уваги. Він намагався будь-яким чином допомогти вийти із кризових ситуацій, яких немало було в історії України.

Євген Кирилович був доступною людиною, навіть при посадах, до нього завжди можна було потрапити. І він дослухався до думки експертів та думки інших людей. Це разючий контраст із тим, що ми маємо сьогодні. Влада себе ізолювала від суспільства, від експертного середовища, думають, що все почалося з них. У Євгена Кириловича було сильне відчуття історичної спадковості, він досвідчена людина. І це допомагало йому приймати хороші рішення. Історія із Кримом стала класичною операцію, яка врятувала Україну, принаймні тривалий час у нас був спокій та була збережена територіальна цілісність. Але ж наступні правителі не хотіли користатися цим досвідом. Для них досвід поколінь нічого не значить. Євген Кирилович якраз був таким, що відчував спадковість поколінь, знав традиції та закономірність явищ розбудови української незалежної держави та нації. Це давало йому можливість, спираючись на своїх людей, однодумців, людей, яких він виховав, з якими він співпрацював, приймати правильні рішення. І під час ухвалення таких рішень закладався фундамент незалежності України, ними було закладено певний запас міцності. І завдяки цьому, незважаючи на всі негаразди, Україна тримається. І я сподіваюся, буде триматись. От пам'ять якраз про Євгена Кириловича дає наснагу і зобов’язує нас робити так, як він, а працював він день і ніч на користь України.

«ІТИ ВСУПЕРЕЧ, ЗАХИЩАЮЧИ ДЕРЖАВНИЦЬКУ ПОЗИЦІЮ»

Петро ПОРОШЕНКО, п’ятий Президент України:

– Сьогодні такий день, коли вся Україна, все українство світу прощається з великою людиною, великим державником, великим патріотом, великим розвідником – Євгеном Кириловичем Марчуком. Він має безліч внесків у становлення нашої держави і як перший голова Служби безпеки України, і як прем’єр-міністр, і як секретар Ради національної безпеки та оборони. Але для мене Євген Кирилович був тією людиною, яка у 2002 році, це вже майже 20 років тому, зробила величезний внесок у те, щоб у законодавстві України був чітко закріплений євроатлантичний вибір України, її майбутнє членство в НАТО. Це сьогодні, з позиції 2021 року, здається, а як могло бути інакше. Однак тоді, коли в Парламенті панували комуністи, а суспільство було не готове це сприйняти, йти всупереч, захищаючи державницьку позицію, – це було дуже в стилі Євгена Кириловича.

Мої довгі дискусії з Євгеном Кириловичем дали мені достатню аргументацію як п’ятому Президенту України звернутися до нього з проханням представляти Україну у тристоронній контактній групі. І тверда позиція по захисту державних інтересів, абсолютно непохитна воля, дипломатичні здібності переконали мене, що я зробив правильне рішення. Велика вдячність і низький уклін всім, хто пам’ятає, всім, хто знав або лише бачив по телебаченню. Сьогодні Україна прощається з великою людиною, з великим українцем. Вічна пам'ять.

«ПОТРЕБУЄ ДУЖЕ ГЛИБОКОГО ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ СУСПІЛЬСТВОМ»

Олександр ДОМБРОВСЬКИЙ, народний депутат України VII і VIII скликань, міський голова Вінниці (2002–2005 рр.), голова Вінницької ОДА (2005–2010 рр.):

– З Євгеном Кириловичем у мене були давні стосунки, ми дружили сім’ями й досить часто зустрічалися. Остання наша зустріч відбувалася днів десять до його смерті. Він був у прекрасному гуморі, жартував, як завжди, енергійний, позитивно заряджений. Ми обговорювали різні теми, не лише політику, але й економіку, розвиток енергетики, будували плани на майбутнє, щоб поїздити по регіонах. Тому, коли я побачив у Фейсбук допис Лариси Олексіївни про його раптову смерть, не повірив. Був просто шокований. Зателефонував друзям, почав з’ясовувати обставини – зупинка серця – одна мить…

У дописах у соцмережах і численних публікаціях, які вийшли за ці останні дні, часто згадують про «школу Марчука», і це правильно, що говорять, бо Марчук потребує дуже глибокого переосмислення суспільством. Він був великим патріотом, жив країною. Крім того, він був потужним і мудрим лідером, який не був начальником, бо завжди своїх колег і друзів піднімав до свого рівня і міг бути рівним. Мав здатність глибоко дивитися і розумітися на різних процесах. Я іноді дивувався його знанням з мікробіології, астрономії, математики. Він не був фаховим спеціалістом, але щоразу відкривав нові речі, про які я не знав. Разом з тим Євген Кирилович був чуттєвою людиною, він був музикантом, грав на роялі, любив співати. Я думаю, що про «школу Марчука» потрібно говорити у більш широкому контексті – і як про людину, державного діяча, і як про людину, фантастично великий потенціал якої не був реалізований на користь країни в силу певних політичних обставин. Сьогодні держава втратила цей шанс безповоротно.

«ІЗ ТАКИМИ ЛЮДЬМИ ВІДХОДИТЬ ЕПОХА ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЗДАТНІ БУДУВАТИ ПОТУЖНУ, ПЕРСПЕКТИВНУ УКРАЇНУ»

Володимир СЕМИНОЖЕНКО, академік НАН України:

- Це людина високого, масштабного інтелекту, людина великої системності. У всіх вимірах – щодо підходу до державних справ, щодо підходу до конкретних проєктів. Людина, якій, мабуть, сьогодні в країні, якщо подивитися на державний, політичний досвід, важко знайти рівних. Мені жаль, що спадкоємці, які могли б сьогодні бути на певних ключових позиціях у державі, не знаходять свого місця. Із такими людьми відходить епоха людей, які здатні будувати потужну, перспективну Україну. Це головна втрата.
Для мене це людська втрата, оскільки понад чверть століття ми були в близьких стосунках.

Із книги відгуків: 
«Вічна пам’ять Людині, яка змогла побороти систему тоталітаризму в собі та слугувала нам, людям, його послідовникам, взірцем демократичних цінностей та джерелом мудрості.
З великим сумом родина Чалих

«ЄВГЕН КИРИЛОВИЧ МАРЧУК - ЦЕ ЛЮДИНА, ЯКА БУЛА ЧІТКО ОРІЄНТОВАНА НА НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ»

Іван ЗАЄЦ, екс-депутат України:

- У тих сферах, де працював Євген Кирилович, Україна рухалася вперед. Результати його роботи були відчутні. Коли творилася безпекова система незалежної держави, Євген Марчук відігравав у цьому провідну роль. Тоді вже були перші потужні спецоперації Росії. Наприклад, події в Криму 1994-го року. Це не був сепаратизм. Це була саме спецоперація Росії. Марчук тоді чітко заблокував цю спецоперацію і присік подібні спроби надалі. На жаль, усе повторилося через двадцять років, але тоді вже ніхто не скористався досвідом Марчука. Євген Кирилович - це людина, яка була чітко орієнтована на національні інтереси. Він був не просто професіоналом, але й мав волю.
Коли він був народним депутатом України, то треба згадати його роль у конституційному процесі. При цьому він займався іншими безпековими справами.

«ЄВГЕН МАРЧУК МІГ ЗРОБИТИ БІЛЬШЕ ДЛЯ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ, АЛЕ ЙОМУ НЕ ДАЛИ»

Василь КРЕМІНЬ, екс-міністр освіти України:

- Ми прощаємося з недооціненою українською нацією людиною. Людиною, яка була істинним патріотом України і яка зробила дуже багато для державності, але могла зробити більше. Євген Марчук, на відміну від багатьох наших політиків, у тому числі й нинішніх, був інтелектуалом. Він був здатен до глибокої аналітичної діяльності. При цьому він привносив свіжі думки, а не слідував повторенню інших. Його наукові спостереження завжди виходили від практики, а сфера інтересів була дуже широка. Тобто він був потужним науковим аналітиком. І цей аналіз тісно був пов’язаний із життям.

Я мав честь працювати з ним у парламенті та спостерігати за його роботою. Він завжди відстоював державницькі позиції як на трибуні, так і в приватних розмовах. У нього в цьому плані не було роздвоєння, як інколи це буває в інших, між своєю позицією і показною демагогією. Але, на жаль, він не повністю реалізував весь свій потенціал для державотворчої діяльності. І це залежало не від нього. Тепла і щира людина, яку будуть довго згадувати всі, хто його знали.