«Театр, де народжуються зірки» — так можна назвати цей музичний «острівець» на Подолі. Попри будівлю, яка давно потребує ремонту (колишній Центр мистецтв «Славутич»), саме сюди охоче приходять меломани, бо майже кожна новинка афіші (оперна чи балетна вистава, концертна програма на Великій сцені чи в Артистичній вітальні) — це не пересічна постановка, а дійство, яке не залишає байдужими глядачів різного віку, а спільні сімейні «культпоходи» дають привід почути й побачити світові перлини, національну класику і твори сучасних композиторів, які прикрашають репертуар Муніципального театру опери і балету вже 36-й сезон. Нині хор, оркестр та солісти (тенор, баритон, бас) готують на 18 травня прем’єру «Messa di Gloria» («Меса уславлення») Дж. Пуччіні (диригент — Володимир Врублевський, а хормейстер — Анжела Масленнікова). Так що приводів поспілкуватися з Анжелою Геннадіївною у нас є чимало.

ФАНТАСТИЧНА МУЗИКА І ДРАЙВОВИЙ «МІКС»

— Ми вже багато років у нашому театрі, крім оперного, мюзиклового і балетного мистецтва, виконуємо кантатно-хоральні твори. У нашому репертуарі вже є такі «перлини» світової класики, як «Реквієм» Моцарта, Верді, Форе та сучасного композитора Шнітке, «Stabat Mater» Россіні й інші шедеври, тобто маємо в активі серйозний репертуар, — розповідає А. Масленнікова. — Ці видатні твори лунають зі сцени у знакові періоди життя нашої країни. Нині до Дня Києва ми підготували нову програму. Нагадаю, в цьому сезоні до театру прийшов новий головний диригент Володимир Врублевський, і коли ми обговорювали творчі плани, то я запропонувала виконати «Messa di Gloria» — шедевр світової музичної класики. Це один із найзнаменитіших творів Джакомо Пуччіні, але рідко виконується, і для меломанів це стане нашим подарунком. Музика фантастична! Це дуже світлий та оптимістичний твір. Насичена мелодизмом меса в п’яти частинах написана на традиційний текст католицького богослужіння, але це світський твір. До речі, «Messa di Gloria» була дипломною роботою Пуччіні, коли майбутній класик навчався у консерваторії «Пачіно» свого рідного міста Люкка. Вперше вона була виконана 12 липня 1880 року і дуже сподобалась публіці, але викликала незадоволення в духовних колах. Тому її було забуто на багато років, і лише через більш ніж півстоліття вона знову зазвучала завдяки американському досліднику творчості Пуччіні — Данте Дофілантіно.

— Хорову композицію «Тропічний карнавал» можна назвати музичною мандрівкою за океан. Як ви добирали авторів і твори до її виконання?

— Коли задумувався балет «Історії у стилі танго» (про цю прем’єру «День» писав у матеріалі «Пристрасті на... пуантах», № 77 за 3 травня ц. р.), то керівництво театру вирішило, щоб вечір був більш різноманітним, у першому відділі представити щось колоритне у виконанні хору, але щоб програма співвідносилася з другою дією — танго. Ми з головним режисером театру Оксаною Тараненко вирішили зробити «мікс», об’єднавши твори, які вже сподобалися слухачам і познайомити з новинками: зокрема, прозвучали дві невідомі для наших слухачів композиції кубинських композиторів — Елісео Гренета «Сонгоро косонго» і Мойзена Сімонса «Продавець арахісу». Ці пісні були виконані вперше в Україні. До мене потрапили рідкісні ноти. Ми співаємо їх іспанською мовою. Слід зазначити, що ці кубинські ритми — найскладніше для виконання, але наші співаки намагалися зробити їх рідними. Хоча для українського хорового виконання це зовсім інша техніка співу. У нас є досвід співати різними мовами світу, але ритміка латиноамериканської музики давалася не так просто, бо це не властиво нашій нації. У нас мелодизм, кантилена, а в іспанській, кубинській і латиноамериканській музиці дуже ритмічні пісні. І це стало новим творчим досвідом для наших артистів.

Твір Елісео Гренета потрапив до нас завдяки дружині чудового баритона, соліста Національної опери Андрія Маслакова, яка є хормейстером із Куби. Вона запропонувала «Сонгоро косонго» — це гра слів. Співаємо про юнака, який дивиться на свою дівчину, котра танцює bachata (бачату) з іншим. Історія трагічна, але кубинці навіть у ревнощах співають у мажорному ключі. І ритми, і всі драйвові нотки навіть в історіях про нещасливе кохання представлені доволі яскраво. А друга пісня «Продавець арахісу» розширює кубинську тематику. Я звернулася до свого педагога Зої Олександрівни Томсон (старший викладач Київський інститут музики ім. Р. Глієра, керівник студентського Камерного хору), і вона дала кілька нот, а я вибрала пісню Мойзена Сімонса. Так у нашому «Тропічному карнавалі» з’явилися дві прем’єри.

— У «Тропічному карнавалі» було ще трішки води — суперпопулярний на Youtube хоровий номер «Імітація зливи», у якому за допомогою рук та ніг ваш колектив майстерно зумів повторити шум дощу ба навіть грому...

— Цю музичну цікавинку ми вперше виконували в межах «Хорової абетки». Знаєте, досить багато творчих людей мають сонорестичні можливості. Наприклад, у мюзиклі Білаша «Пригоди Буратіно» наш хор... квакає, немов жабки, і цей номер дуже подобається публіці. А в «Імітації зливи» ми використовує мікрофонні підсилювачі, бо зал великий і потрібно, щоб кожен звук було чути. У цьому номері нам допомагають оркестранти (ударники) — коли лунає грім і підсилюється звуковий ефект. Ця композиція дійсно виходить ефектна, і слухачі її сприймають дуже тепло. Ми показуємо, як об’єднані одним рухом хористи демонструють сонорестичні ефекти і чого можна разом досягти.

Хорова композиція «Тропічного карнавалу» підсилюється й оригінальним відеорядом, який зробила художник Людмила Нагорна. Наступного разу ми запросимо на цей вечір 26 травня.

— Ваш хор не лише класно співає, а й прекрасно рухається, ба навіть танцює на сцені, й від цього шоу тільки виграє...

— Я завжди прагну урізноманітнити наші програми. Так, пластику «Тропічного карнавалу» цікаво поставила режисер О. Тараненко, і дійство вийшло дуже органічним. Наша співпраця дає хороші плоди — яскраві вистави та нетрадиційні для хору концерти. Статичним наш колектив я не можу назвати, бо ми театральний колектив і беремо активну участь у різних постановках. Що ж до концертних програм, то тут дуже важливо зробити таке дійство, щоб рухи хористів не виглядали кумедно чи недоречно...

«ОРКЕСТРОВА «ЯМА» ЯК СИМВОЛ... ПАРИЗЬКОГО ДНА»

— Цьогоріч опера «Богема» Дж. Пуччіні здобула престижну нагороду — «Київську пектораль», як найкраща музична вистава. Постановка режисера Віталія Пальчикова і диригента Сергія Голубничого радує майстерністю артистів та незвичним рішенням сценічного простору, коли оркестрова «яма» — частина «декорацій» вистави, майстерні артистичні роботи демонструють солісти і хор...

— Наша оркестрова «яма» — як символ... паризького дна. Бо за сюжетом дійство відбувається в Латинському кварталі Парижа. Герої богеми (поет, художник, музикант, філософ і Мімі) — талановиті люди, але дуже бідні, часто не мають грошей на їжу, опалення своїх орендованих кімнат... Артистам було непросто співати, коли вони стоять спиною до диригента й оркестрантів, але наші майстри роблять справжнє театральне дійство! Дуже достойно виступають солісти. Цей проект було задумано як концертне виконання «Богеми», а під час роботи переросло у повноцінну виставу, хоч і з мінімумом декорацій. Гадаю, цю постановку варто показати на фестивалях, щоб як її побачили якомога більше людей. І справді, це дуже хороша творча робота нашого театру.

— Ваш театр — як «кузня» талантів. Чимало солістів Національної опери й зірок світового масштабу розпочинали свій творчий шлях на цьому кону...

— Мабуть, кожен другий артист починав у нас. Багато імен можна назвати: Монастирська, Кузьмін, Пащук, Ковнір, Фомічова... Ми з радістю плекаємо таланти, товаришуємо, споглядаємо за їхнім розвитком і радіємо їхнім успіхам.

ДОВІДКА «Дня»

Анжела Масленнікова з 1992 року працює в Київському муніципальному театрі опери і балету для дітей та юнацтва, а з 2001-го — головний хормейстер театру. З хором театру здійснила постановки симфонії № 9 Л. Бетховена (2001), «Реквієму» Дж. Верді (2002), «Реквієму» А. Шнітке (2003), «Реквієму» (2014) та «Павани» Г. Форе (2016), сценічної кантати «Карміна Бурана» К. Орффа (2002), «Стабат Матер» Дж. Б. Перголезі (2005), «Стабат Матер» Дж. Россіні (2005), «Каяття Давида» В.-А. Моцарта (2008), концертів «Хорові арабески» (2011) та «Хорові арабески-2» (2014), «Joy to the World» («Радість світу»), «Дві меси в стилі Jazz» (обидві — 2016), акапельних програм.

Хормейстер-постановник оперних вистав «Кощій безсмертний» (2002) та «Ніч перед Різдвом» (2009) М. Римського-Корсакова, «Травіата» Дж. Верді, «Червона Шапочка» М. Раухвергера, «Як козаки змія приборкували» І. Поклада (обидві — 2001), «Історія Кая та Герди» С. Баневича (2006), опери-балету «Дитя і чари» на музику М. Равеля (2000), комічної опери «Перси Тіресія» Ф. Пуленка (2010), мюзиклів «Зачарований чумак» І. Поклада (2009), «Дванадцять місяців» С. Баневича (2010), «Пригоди Гекльберрі Фінна» Ж. Колодуб та Л. Колодуба (2015), «Жив собі пес...» В. Назарова (2017), музичної казки «Стійкий олов’яний солдатик» С. Баневича (2009), музично-драматичних вистав «Шевченкові дороги» (2013) та «Весь світ — Шекспір» (2014), містерії сучасності «Повертайся живим» на музику Л. Тельнюк (2014); хорових партій у балетах «Мауглі» О. Градського (2003), «Спартак» А. Хачатуряна (2006), «Майська ніч» Є. Станковича (2015).

Співавтор ідеї та хормейстер-постановник освітньої програми «Хорова абетка для дітей та їхніх батьків» проекту «Музичні класики» та концерту-вистави хору «Я — Романтика!». Очолюваний Анжелою Масленніковою хор багато виступає й поза театром із програмами фольклорної та старовинної музики, української духовної музики, творами вітчизняних і західноєвропейських композиторів — класиків та сучасних авторів, бере участь у різноманітних фестивалях, концертах і масових дійствах.