КОМЕНТАРІ
В Україні викликала гострий резонанс заява президента Єврокомісії Романо Проді про те, що Україна не має перспективи членства в Євросоюзі. Високопоставлений європосадовець робить подібні заяви не вперше. Наприклад, два роки тому він наголосив: «Той факт, що українці або вірмени відчувають себе європейцями, мені ні про що не говорить. Бо жителі Нової Зеландії також вважають себе європейцями». Щоправда, раніше Проді посилався на неправильну інтерпретацію його слів журналістами. Цілком можливо, що згодом він спростує і свою останню заяву. Тим більше, що дипломати Представництва Єврокомісії в Києві наголошують — будь-яка країна може вступити до Євросоюзу за умови, що вона відповідатиме критеріям, викладеним в Угоді про ЄС. Чим все ж таки можна пояснити заяви деяких єврочиновників про безперспективність європейської інтеграції України?
Роман ШПЕК , глава Представництва України при Європейському Союзі:
— Насамперед хотів би відзначити, що в офіційних заявах представників Європейського Союзу ніколи не лунало заперечень щодо європейських перспектив чи європейського майбутнього України. Навпаки, з боку Євросоюзу, зокрема, у спільних заявах, які приймалися за підсумками самітів Україна — ЄС, а також у офіційних виступах президента Європейської Комісії Романо Проді, єврокомісара з питань розширення Гюнтера Ферхойгена, єврокомісара з питань зовнішніх відносин Кріса Паттена та інших офіційних представників завжди висловлювалася підтримка європейських устремлінь України та її руху у напрямку об’єднаної Європи, наголошувалося на стратегічному характері та важливості нашого партнерства.
На жаль, інколи довільна інтерпретація засобами масової інформації тих чи інших висловлювань європейських функціонерів, в яких навіть не згадується про Україну, набуває небажаного резонансу і подається в якості офіційних заяв чи позицій. Дивно і прикро, що резонансу набувають саме подібні речі, підхоплюються і широко пропагуються не позитивні послання та приклади налагодження більш тісного співробітництва, що підтверджують наше подальше взаємозближення з Європейським Союзом, а просякнуті відчуттям поразки коментарі та перекази з чужих слів, які насправді мало чого вартi, особливо зараз, на фоні важливих історичних процесів, які переживає Європейський Союз.
Як відомо, Євросоюз наразі має вирішувати багато складних та серйозних протиріч, пов’язаних з тим, що на момент розширення все ще залишилася невирішеною доля Європейської Конституції, яка мала пристосувати євроінституції до ефективної діяльності за умов розширення; продовжується боротьба між прихильниками домінування унітарності та федералізму; залишаються проблеми у функціонуванні монетарного союзу, в межах якого має функціонувати єдина європейська валюта євро; ще більше невизначеності та питань існує стосовно дієвості спільної зовнішньої та безпекової політики. По суті, Євросоюз спромігся забезпечити безпроблемне функціонування лише на рівні митного союзу. Кількість проблем, які все ще потребують врегулювання, лише збільшує кількість євроскептиків як серед політиків, так і з боку європейської громадськості, що породжує додаткові сумніви щодо успішності побудови об’єднаної Європи, якою її бачили свого часу батьки-фундатори та 6 країн-засновниць.
За цих умов Україні не варто забувати про свої інтереси, устремління, а також гідність. Ми були, є і залишаємося європейською державою, яка відповідно до законодавства Європейського Союзу має право претендувати на членство в ЄС. Це положення є в Амстердамській угоді, а також у проекті Конституції Євросоюзу. Як зазначив Президент України, на часі вже перейти від декларацій до конкретних дій. Ніхто не позбавляв України її європейської приналежності та, відповідно, її прав вiдносно Євросоюзу. Чим більш наполегливо та послідовно ми запроваджуватимемо зміни в нашій економіці, покращуватимемо соціально-економічний рівень життя, наближуватимемо нашу правову систему до європейських стандартів, надалі зміцнюватимемо демократичні засади функціонування нашої держави, тим сильнішою буде Україна, її позиція на міжнародній арені, а також упевненість щодо реалізації своїх цілей та планів на майбутнє. Що ж стосується лінії поведінки Україні, то я впевнений, що нам не варто відволікатися на несуттєве, а необхідно бути більш настирливими у реалізації нашого головного завдання — розбудови сильної держави, яка повністю відповідатиме європейським стандартам, що само по собі слугуватиме гарантією реалізації нашої мети вiдносно Європейського Союзу.
Дмитро ВИДРІН , директор Європейського інституту інтеграції та розвитку
— Вважаю, що в цій заяві відображена не стільки політична позиція Романо Проді, скільки певна досада. У ньому говорить не навчений єврочиновник, а проста ображена людина. Проді доклав на певному етапі багато зусиль, щоб втягнути в євроорбіту ті країни, які в цій євроорбіті все ж таки не опинилися. Причин заяви я розглядаю кілька.
По-перше, ЄС ставить дуже високі економічні критерії перед країнами, які бажають до нього приєднатися. На нинішньому етапі між Україною та ЄС також помітна несумісність соціальних систем. Як відомо, в ЄС на першому місці стоїть не стільки економічне зростання, скільки рівень соціальних гарантій. Для європейців вони набагато важливіші, ніж ті ж зарплати або економічне зростання. Україна пішла поки що іншим шляхом. Наше економічне зростання досягається саме за рахунок дуже низьких соціальних гарантій і дуже низької соціальної захищеності. Тому ми бачимо несумісність як за економічним вектором, так і за соціальним. Сталося також роз’єднання за психологічним вектором. Ми не прийняли тих психологічних цінностей, які могли б зблизити нас із ЄС. Це — і високий рівень свобод, і високий рівень психологічної солідарності.
По-друге, хоч як це парадоксально, Україна, як і інші країни на пострадянських теренах, раптом почала знаходити певні переваги в тому, що вона не є членом ЄС. Україна на очах почала відходити від колишньої моделі постійного та інтенсивного наполягання на членстві в ЄС. Частина еліти України раптом почала вважати, що незнаходження в ЄС надає деякі переваги. До таких переваг належить можливість стати центральноєвропейським та східноєвропейським «тигром» за темпами розвитку — принаймні, за темпами зростання ВВП. Україна раптом пересвідчилася, що низька соціальна захищеність, убогі пенсії, мізерні зарплати для лікарів і вчителів — це не тільки колосальний недолік, а й, на подив, певна перевага. Бо ті кошти, які йдуть у ЄС на соціальні програми, в Україні спрямовують на модернізацію виробництва. Україна раптом побачила, що є не аутсайдером в Європі, а мало не лідером, а може, навіть безумовним лідером за економічним зростанням.
Україна нині на роздоріжжі. Вона повинна вибрати модель свого подальшого розвитку. Перша модель зводиться до того, щоб здійснити відчайдушну спробу і переконати європейців в тому, що ми зможемо рано чи пізно виконати їхні вимоги — економічні, соціальні, психологічні. Друга модель полягає в тому, що Україна захопиться реалізацією якогось власного проекту, щоб стати такою державою, яка буде (нехай навіть не в об’єднаній Європі, а в географічній) задавати тон і моду своїм рівнем і якістю економічного зростання. Поки що складно казати, яку модель вибере Україна і в яку сторону піде — у сторону повільного руху до ЄС з їхніми найвищими вимогами або у сторону потужного ривка, який може зробити країну однією з економічних лідерів географічної Європи.
