Самостимуляція чи симуляція політичної діяльності

Iніціативу Юлії Тимошенко щодо референдуму з питань конституційного устрою спочатку підхопив (перехопив) Віктор Ющенко, оголосивши про намір скликати Національну конституційну раду та винести результат її творчої роботи на суд усіх громадян. Але ідея підживлення в'янучого інтересу власних прихильників до себе як політичної сили, шляхом винесення значущих, або таких, що ними здаються, питань на референдум видалася плідною і Партії регіонів. Позавчора керівник їхнього виборчого штабу Борис Колесніков оголосив про початок збору підписів за проведення референдуму одразу щодо трьох питань. Усі вони стосуються внесення змін до Конституції.

По-перше: це вже тричі заяложене питання щодо надання російській мові статусу державної на рівні з українською. Не зумівши виконати цю обіцянку після перемоги на минулорічних парламентських виборах, регіональні політики перекладають її здійснення на самих виборців. Можливо, такий крок і створить враження у прихильників Партії регіонів, що вона дбає про тих, хто принципово неспроможний користуватися українською мовою як державною, але відсутність закону про референдум, процедура внесення змін до Конституції, що в будь-якому разі вимагає голосування у Верховній Раді більшістю у 2/3 від конституційного складу народних депутатів, роблять цю ідею, м'яко кажучи, нездійсненною.

Відтак, аналіз двох інших ініціатив щодо виборності глав обласних та районних державних адміністрацій і стосовно постійного позаблокового нейтрального статусу України, здавалося б, не становить практичного інтересу з точки зору їхніх загроз територіальній цілісності держави та намагань ізолювати її від систем європейської безпеки. Але тут ми маємо справу з політичною позицією лідера парламентських перегонів. Практично це декларація напрямків реформування територіальної організації влади та зовнішньо політичної і оборонної доктрини країни.

Отже, що ж запропонувала суспільству Партія регіонів? Виборність місцевих голів виконавчої влади можливо запровадити лише тоді, коли принципово будуть змінені їхні функції.

На сьогодні ці адміністрації мають подвійну природу. З одного боку, вони являють собою виконавчі органи відповідних рад і в питаннях виконання програм соціально-економічного розвитку та місцевих бюджетів підзвітні і підконтрольні цим радам, а з іншого, по вертикалі підконтрольні Кабінету Міністрів як органи державної виконавчої влади на місцях. Призначення ж голів адміністрацій здійснює Президент за погодженням із Кабінетом Міністрів, читай, з прем'єром. Коли Віктору Андрійовичу не хочеться умовляти Віктора Федоровича погодитися на ту чи іншу кандидатуру, то главу адміністрації можна призначати виконуючими обов'язки, як це нещодавно відбулося у Дніпропетровській області. На обсяг прав і повноважень такого призначенця приставка «в.о.» не впливає, а в Секретариаті Президента така дія порушенням кадрових процедур не вважається. Хоча в уряді з цього приводу є інша думка. Якщо ж голови обласних і районних адміністрацій будуть обиратися, то центральна влада значно втратить вплив на них. Це за тієї обставини, що майже в усіх областях і районах їхні бюджети в основному являють собою різні перерахування з бюджету державного. Власних бюджетних джерел вони мають вкрай недостатньо. Виборність районних глав адміністрацій значно унезалежнить їх від обласного начальства. Таким чином буде зруйновано всю і так нестійку вертикаль виконавчої влади.

Мешканці областей, на відміну від районів у областях, міст та селищ не є стійкою спільнотою поєднаною спільністю інтересів — територіальною громадою. Їхні потреби реалізуються або на рівні держави: гарантії прав і свобод, податкова система, національна безпека, подолання наслідків стихійних лих і техногенних катастроф..., або на рівні місцевої громади: комунальні послуги, екстренна медицина, середня й дошкільна освіта... Майже всі області — це штучні адміністративні утворення. Обласні ради — рудимент радянської влади. Об'єктивно країна перейде до дворівневої системи влади: територіальна громада — держава.

Голови міст, селищ, сільрад також обираються безпосередньо всіма виборцями цих територіальних громад. Сьогодні повсюдно в Україні мають місце відкриті й приховані конфлікти між містами обласного значення і обласними адміністраціями, між містами районного значення і районними адміністраціями тощо. Причинами суперечок є розподіл землі, комунальне майно та використання бюджетних коштів, інші є похідними від цих трьох. За умови, коли керівники суб'єктів конфліктів обираються одними й тими ж самими виборцями, мають одне й те саме джерело своєї влади, такі суперечки стануть непереборними. Теоретично суди можуть їх розв'язувати , але з точки зору права, а не господарської доцільності чи соціальної ефективності. Це досягається лише у співпраці, а не в суді.

Ще однією конфліктною зоною в системі влади є взаємини, обраного всіма виборцями територіальної громади, міського голови і також обраної на пропорційній основі — за списками політичних партій Ради. Місцеві голови виявилися безконтрольними і для виборців, і для місцевих депутатів, і для державних установ. Виборність районних і обласних голів спроектує такі ситуації і на ці території. Якість вибору обласних і районних голів виборцями теж може викликати запитання. Колись кримчани всенародно обрали своїм президентом Ю. Мєшкова, кияни двічі — О.Омельченка, а нещодавно, Л.Черновецького, а харків'яни М. Добкіна...

Навряд чи Партія регіонів, ефективна організаційна структура якої, вибудована на засадах чіткої виконавчої дисципліни та ієрархічної підпорядкованості, по іншому бачить і систему влади в країні. Отже, не слід так вже вірити у щирість її намірів здійснити наказ виборців за підсумками ініційованого референдуму.

Щодо питання позаблокового та нейтрального статусу України, яке також пропонують вирішити шляхом всенародного волевиявлення, то зауважимо лише, що це означатиме негайний вивід Чорноморського флоту Росії з нашої території. Де ж ви бачили нейтральну країну, що розміщує в себе іноземні збройні формування? Перехідні положення чинної Конституції передбачають, що база ЧФ у Криму може існувати аж до 2017 року. Отже, або Україна стане нейтральною країною лише через десять років, або це питання доведеться вирішувати шляхом виконання процедури внесення змін до Основного Закону, що як вже говорилося, малоздійсненно.

Політичні угруповання нашої країни водять хоровод плагіату, одне в одного намагаючись мобілізувати кожен свого виборця. Ось вже і ідея конституційного референдуму потрапила у ці жорна. Перемелиться.

IНШI ДУМКИ

Ідея референдуму щодо російської мови й НАТО розрахована на реакцію, передусім, Блоку Юлії Тимошенко

Вадим КАРАСЬОВ, політолог:

— Я схиляюся до трьох версій, чому саме зараз з'явився цей меседж. Перше. Очевидно, треба вже зараз, в останні тижні передвиборчої кампанії, максимально мобілізувати свій електорат, тому треба повернутися до перевірених, випробуваних форс-ідей, на яких і заробила свій політичний капітал Партія регіонів і Віктор Янукович. Очевидно, виборцю вже набридла ця млявоплинна кампанія, пов'язана з соціальними виплатами. Люди вже не реагують на звичні, усталені, стереотипні меседжі, і думки, що йдуть з боку Партії регіонів. Це перший чинник. Але може бути, що не найголовніший.

Друга обставина пов'язана з тим, що ідея референдуму щодо російської мови й НАТО розрахована на реакцію передусім Блоку Юлії Тимошенко. Юлія Тимошенко зараз непогано веде кампанію на сході і півдні України. У неї там з'являються нові електоральні симпатики. Закидання зовнішньополітичної ідеї, за задумом Партії регіонів, має змусити Юлію Тимошенко реагувати, розкрити свої зовнішньополітичні пріоритети. Тому що зараз вони зашифровані, що загалом в інтересах Тимошенко, яка може «вербувати» електорат, як на Сході й Заході, апелюючи до економічних і соціальних питань. Це така перевірка, щоб виборець відчув, де щира Тимошенко, а де нещира. Примусити розкритися, як боксера на рингу.

Це стосується, до речі, й «Нашої України». Партія регіонів хоче втягнути ці сили у зовнішньополітичну дискусію і розраховує, що на цьому вони втратять, тому що ідея НАТО не користується великим електоральним попитом. Можливо, Партія регіонів і намагається загнати БЮТ і «Нашу Україну» в цю електоральну нішу, а це обмежена ніша.

Третє. Партія регіонів не просто повернула ідею НАТО в електоральний обіг, у важку ротацію, як кажуть ді-джеї. Ідеться про референдум. Ось я зробив би акцент якраз на референдумі. Зрозуміло, що найближчим часом такий референдум реалізувати процедурно важко. Але підписи мобілізують своїх виборців. І по-друге, оскільки сьогодні вже головне не те, що буде до 30 вересня, а те, що буде після, то ідея референдуму може бути серйозним інструментом тиску на Президента протягом формування, наприклад, коаліції. Наразі всі сили думають про те, що буде після 30-го, і готують свої інструменти для поствиборчої політичної гри. У Юлі — це референдум щодо Конституції, у Ющенка — це президентські повноваження, а Партія регіонів, певно, вирішила, що референдум щодо НАТО і мови дасть інструмент для серйозного тиску на позицію Президента під час переговорів стосовно формування коаліції.

Секонд-хенд, политий бензином

Олег МЕДВЕДЄВ, політтехнолог (www.pravda.com.ua):

— Кілька тижнів тому, виступаючи на телемості в РІА «Новости», я похвалив Партію регіонів за те, що вона цього разу поставила в центр виборчої кампанії соціально-економічні питання, і уникає тих тем, які в 2004 році поставили Україну на межу розколу. Наврочив.

Оскаженілі ціни — свинина по 50 гривень, олія по вісім, яйця по сім — на очах Януковича, Ахметова та Колеснікова — пожирають рекламний міф Партії регіонів про успішний уряд Януковича. Від рекламних камлань (які вражають своєю брехливістю навіть на загально звичному фоні передвиборчих, скажімо так, перебільшень) про те, що ціни знижено, свині дешевшати не хочуть.

Напоровшись на суворі інфляційні реалії, Партія регіонів зіштовхнулася з падінням рейтингу в базових регіонах й стряхнула порохню з кількаминулорічних «розкольницьких» стратегічних розробок. Коли свіженького нема нічого — впарюють секонд- хенд. У даному випадку це — секонд-хенд, политий бензином, і біля нього Борис Колесников із своїми партайгеносе почиркує сірниками. Просрали ціни — взялися за мову та НАТО.

Щоб врятувати власну кампанію — готові знову трощити Україну. Я розумію, що ПР може розглядати збір підписів за проведення референдуму як спосіб мобілізувати виборців. Будь- яка соціологія покаже, що існують десятки інших питань, які виборців цікавлять більше, ніж питання мови. За свою актуальністю воно знаходиться в третій десятці значущих для людей питань. Але головне — мовне питання, це питання, яке зачіпає дуже тонкі душевні струни, яке, будучи поставленим на порядок денний, знову буде розколювати суспільство. Але Регіонам потрібна перемога за будь-яку ціну.

У нас навчилися проводити референдуми, але не навчилися їх легітимізувати

Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог:

— Річ у тім, що ця виборча кампанія характеризується неймовірно високим рівнем політичної демагогії та популізму. У даному випадкові, з політичного погляду, йдеться про необґрунтовані й неможливі зобов'язання й загрози. Це, звичайно, свідчить про недостатню політичну культуру нашої еліти, але на якомусь етапі ця політична демагогія — світові — мир, свобода, рівність і братерство, прориви, закон для всіх і подібне — це все речі, до яких та чи інша політична культура йде десятиріччями, але ніяк не може бути об'єктом виборчих маніпуляцій. І тут ця політична демагогія, політичний популізм провідних наших політичних сил (Партії регіонів, «Нашої України» та БЮТ) зіграли з ними злий жарт. Демагогію не можна використовувати нескінченно. На якомусь етапі вона втрачає присмак солідності. Тоді потрібно включати наступний шматок демагогії, а він уже пов'язаний із геополітичними орієнтирами країни. Скотившись на популізм, на голий популізм, вони змушені розширювати поле цієї демагогії.

Наскільки реально провести цей референдум? У нас навчилися проводити референдуми і Кучма, і Медведчук, і, я гадаю, Янукович, і Ющенко, спокійнесенько проведуть будь- який референдум. У нас не навчилися його легітимізувати й виконувати. Тому нічого страшного немає. Референдум пройде, потім виявиться, що десь там було закрито виборчу дільницю, а десь запив голова облради... Адже йдеться навіть не про референдум, а про нову порцію популізму, який переноситься з внутрішньої політики на зовнішню. Бо у внутрішній політиці вже все пообіцяли. Залишився шматок обіцянок із зовнішньої політики.

Але, я повторюю, ніякого стосунку до реальних дій цих політичних сил ці заяви не матимуть. Після виборів вони абсолютно інакше себе поводитимуть.