Ризиковані референдуми

Учора Європейському Союзу довелося по- біблійному смиренно підставити європейцям другу щоку — після фрустраційного «non» Європейській Конституції у Франції, голландці послідовно сказали «nee» проекту основного документа ЄС. Результат «табору відмовників» у Нідерландах виявився іще більш вражаючим — 61.6% проти 38.4%. Чи означає це абсолютну смерть Євроконституції, існування і чинність якої залежить від ратифікації всіма 25 країнами-членами ЄС?

Напередодні референдуму, результати якого з точністю були передбачені соцопитуваннями, неодноразово висловлювалися припущення, що результат голландського референдуму не остаточний — швидше за все плебісцит буде проведено вдруге. Так свого часу сталося з Ірландією, яка не ратифікувала Договір Ніцци, що мав надати ЄС право на розширення 2004 року — його «дотиснули» на повторному референдумі. Однак розрив між противниками та прихильниками Конституції ЄС у Нідерландах виявився удвічі більшим, ніж у Франції. Чи є сенс у повторному голосуванні? Франція заявила, що не переголосовуватиме, однак чи не лукавить вона? Ряд експертів стверджують, що за умови якихось косметичних змін, які б дали привід французькому та голландському урядам говорити про те, що вони відстояли національні інтереси громадян, повторні референдуми у Франції та Нідерландах більш ніж імовірні. І, цілком можливо, що з другої спроби вони таки матимуть потрібний результат. Чи не тому європейські лідери закликають продовжувати ратифікацію Євроконституції в інших країнах, не звертаючи увагу на негативні результати референдумів? Однак голова Європейської комісії Жозе Мануел Дурау Баррозу неодноразово заявляв, що «плану Б» для Євроконституції не буде, що будь-який перегляд її виключений. Отже, вона приречена?

Найголовніше ж у цій патовій ситуації те, що голландці та французи повстали не проти власне Конституції ЄС — у середньому більш- менш чітке уявлення про цей документ має лише 33% європейців. Протест, висловлений на останніх референдумах, у першу чергу став ознакою кризи довіри до непопулярних французького та голландського урядів, діяльністю яких громадяни були незадоволені. У Франції «колодою в оці» стала неспроможність зарадити високому рівню безробіття, у Нідерландах основним закидом стало знецінення на 10% голландського гульдена з часів упровадження євро. Скептицизм голландців пояснюється також і недовірою до парламенту — більше 60% населення (саме тих, хто сказав «nee» Конституції ЄС) іще до референдуму були впевнені, що навіть у разі несхвалення ними Євроконституції, парламент все одно її ратифікує. Якщо він справді так учинить, то прірва між виборцями і політиками значно поглибшає.

На черзі референдуми у Польщі, Чехії, Великій Британії. Однак чехи вже сумніваються у доцільності його проведення. Поляки поки що збираються провести його разом із першим туром президентських виборів і можуть навіть отримати позитивний результат, якщо євроскептики не проведуть активної антипропаганди (поки що більше 50% поляків підтримують Конституцію ЄС). А от Велика Британія вичікує — її лідери сказали, що мусять обдумати результати французького, а тепер і голландського референдуму. Хоча ні для кого не секрет, що Тоні Блер тепер має чудову можливість вийти сухим iз води і відмовитися від референдуму, ідея якого, як і сама Євроконституція, не сприймається британцями.

Загалом поки що майбутні перспективи Конституції ЄС виглядають досить туманними, а конфлікт всередині Союзу — досить складним і затяжним. Чи означає це, що ЄС не матиме часу на Україну за власними проблемами? Така думка досить поширена. І має певні підстави. Кілька років тому єврочиновники заявляли, що Брюсселю не до України через те, що ЄС має підготуватися до прийому десяти нових членів. Після розширення у Євросоюзу з’явилася інша відмовка — потрібно «перетравити» новачків. Потім Києву натякнули: питання інтеграції України до ЄС не на часі, допоки не будуть врегульовані питання з ратифікацією Євроконституції (особливо — у Франції). Вочевидь, тепер у європейських бюрократів з’явиться додаткова мотивація «утихомирювання» євроамбіцій України: зачекайте, допоки ми загоїмо рани після провалу двох (принаймні поки що) референдумів.

У цьому контексті провал французького і голландського референдумів опосередковано можуть відгукнутися на самій євроінтеграції України. Голосування у Франції і Голландії може бути використане українськими «псевдоєвроскептиками» як перекручений доказ того, що ЄС — організація проблемна і нестабільна, відтак Україні не варто до неї інтегруватися. Натомість значно «спокійнішим» виглядає східновекторний ЄЕП, тож у тому напрямку і треба рухатися. Така логіка, звісно, виглядає абсолютно абсурдною, однак до неї вже неодноразово вдавалися політики, які борються за голоси виборців. Якщо брати до уваги передвиборний чинник в Україні та останні заяви українського керівництва щодо участі в ЄЕП (які інакше як зраду національним інтересам не назвеш), то небезпека спекуляцій результатами плебісцитів стає досить реальною...