Усi ми манекени?

Київ у долі балетмейстера зіграв помітну роль. На конкурсах ім. Сержа Лифаря він отримав бронзову, а потім і золоту медаль. Поклітару — цікавий режисер. Ставить у стилі Мацека та Форсайта. У нього є значні роботи, які не лише відзначено на престижних балетних змаганнях, але й вистави, що прикрасили репертуар Мінського, Кишинівського та Одеського театрів опери та балету. Тепер його ім’я з’явилося в київській афіші. Раду Поклітару є не лише режисером «Весни священної» та «Картинок з виставки», але й автором лібрето. «Я вирішив піти на експеримент, — признався хореограф. — Стартую в незвичному стилі для сцени Національної опери. У репертуарі театру не було яскраво виражених сучасних прочитань відомих балетних шедеврів».

Погодьтеся, сказано сміливо та амбіційно. Накрутив Раду в сюжеті чимало. У «Весні...» події розвиваються в якійсь фантасмагоричній школі. Учні рухаються, немов манекени, за указкою педагога. Жорсткі правила панують у цій «бурсі». Кохання, що спалахнуло, дало сили головним героям, і вони протестують проти позбавлення iндивiдуальностi, але перемогти сірість їм не вдається.

У «Картинках з виставки» глядачі опиняються в світі високої моди. Починається балет зі сцени «Троль» (дует Красеня і Троля). Маски Атлета, Культуриста, Факіра, Пташенят і інших казкових персонажів, як на карнавалі, змінюють один одного, а у фіналі під музику з картинки «Баба-яга» — останнє дефіле Кутюр’є і Красуні в костюмі нареченої, але не в білому, а у чорному; вони ведуть усіх героїв у майстерню модельєра до наступного показу.

Вистави вийшли дійсно незвичайними за пластикою, сценографією (Андрій Злобін), костюмами (Ганна Іпатьєва), чудово звучить оркестр, є цікаві повороти, деякі знахідки, але назвати «Весну...» і «Картинки...» проривом, новою віхою київського балету не доводиться. Детальніше про «мінуси» і «плюси» прем’єри читайте в найближчих номерах «Дня».