На прикмети сподіватися — в Лігу не потрапляти

Отож, перед вирішальними іграми за вихід до Ліги чемпіонів УЄФА згадались такі традиції і прикмети:

— Київське «Динамо» завжди потрапляє в Лігу чемпіонів.

— «Динамо» невдало проводить домашні ігри цього етапу, але загальний результат виявляється позитивним.

— Сербський тренер Славолюб Муслін («Левськи») з осені 2000 року не здатен обіграти українську команду.

— Присутність на київському стадіоні перших осіб держави не сприяє удачі динамівців.

— Бельгійська команда «Брюгге» традиційно перемагає українські клуби у євротурнірах.

— Воротар із сусідньої держави, пострижений наголо (Філімонов — «Динамо», Ковалевський — «Шахтар»), не рятує українську команду, скоріше, навпаки.

— Нападник «Шахтаря» Андрій Воробей реалізує виходи віч-на-віч iз воротарем один раз на три місяці.

— Італійському тренеру «Шахтаря» Невіо Скалі щастить у вирішальних матчах за участю його команди.

Досить прикмет, настав час повернутися на футбольні поля, які принесли цієї середи українському футболу як позитивні, так і негативні емоції. Почнемо із чемпіона країни — донецького «Шахтаря».

Впродовж переможної серії донеччан цієї весни і літа, коли «шахтарі» тричі поспіль перемогли київських динамівців, не полишало враження нелогічності того, що відбувалося. Не можна сказати, що команда Донецька перемагала незаслужено. Проте джерелом успіху були швидше емоції, бойовий настрій, ніж об’єктивна майстерність і клас команди. Бо ж і луцька «Волинь» обіграла нещодавно «Шахтар». Ніхто ж не збирається проголошувати лучан чемпіонами.

Здається, що джерело несамовитого натхнення команди президента Ріната Ахметова останнім часом вичерпалося. Футболісти, які кілька останніх років були основою команди, на яких сподіваються тренери національної збірної України, стали не схожими на самих себе. Спроба ж підмінити їх привезеними з-за кордону майстрами виглядала безперспективною ще рік тому.

Ніколи не стануть лідерами «Шахтаря» капризний Агахова чи самовпевнений Окоронкво. Названі нігерійці, а також сенегалець Ндіайє, румун Флоря, не кажучи вже про новопридбаних бразильця та уругвайця, хіба що зіграють у свою силу. «Шахтар» же споконвіку був командою міцного характеру й саме це приносило успіх. Видно, не знає про це італійський тренер Скала. Йому про це перекладали, звичайно, але цього замало. До того ж на європейський арені «Шахтар» традиційно грає набагато слабше, ніж в чемпіонаті України. Видно, далеко не все, що допомагає здобувати успіх тут, може допомогти в Європі.

Вiце-чемпіон Бельгії, міцний європейський середнячок «Брюгге», подолав нашого чемпіона, насамперед, за рахунок впевненості у своїх силах, завдяки досвіду гри до останньої секунди у кожній грі. Досить несподіваний гол Воробея зі штрафного, який вивів українців вперед, позбавив душевної рівноваги не бельгійців, а наших. Саме український чемпіон почав метушитися та помилятися. Команда після успіху виглядала розгубленою, ніби не знаючи що робити із цим переможним рахунком решту сімдесят вісім хвилин гри. Бельгійці ж продовжували грати так, як вміють. Цього вистачило, щоб залишити «Шахтар» за бортом Ліги чемпіонів. Певною втіхою може служити хіба що те, що разом із «Брюгге» до чемпіонської ліги потрапив форвард української збірної Сергій Серебряников, який виступає віднедавна за бельгійський клуб. Кубок УЄФА — теж хороший турнір. Чому б «Шахтарю» не поборотися, не згадуючи, що два попередні виступи в цьому турнірі були вкрай невдалими? Чому б не почати хороші традиції в Кубку УЄФА, якщо до Ліги чемпіонів поки що пройти не вдається?

Окрім хороших і нехороших прикмет, у віце-чемпіонів країни — динамівців Києва — перед другою грою з чемпіоном Болгарії, були цілком реальні проблеми. Традиційно вже напередодні гри стало відомо, що вибув черговий гравець основного складу — операцію апендикса слідом за Гораном Гавранчичем зробили Ласло Боднару. Проте на відміну від гри у Софії, коли відсутність групи провідних гравців виглядала ледь не катастрофою, подібного настрою перед вирішальним матчем не спостерігалося. За два тижні вчорашні запасні «Динамо» встигли адаптуватися в основному складі так, ніби завжди грали основні ролі. Особливо це було помітно у грі Флоріна Черната. Залишившись єдиним розігруючим в команді, молодий динамівець почав демонструвати просто-таки дива конструктивної гри. І справа навіть не в тому, що румунський гравець знову, як і в Софії, забив у ворота «Левськи» переможний гол iз подачі того ж самого Шацьких. В руках, точніше, в ногах Черната опинились усі нитки гри, якою він диригував, ніби досвідчений диригент, то збільшуючи, то знижуючи темп. Якщо два тижні тому можна було сказати, що запасні «Динамо» не підвели, то тепер і запасними їх називати не виходить.

Ясно, що «Левськи» не зовсім той суперник, після перемоги над яким слід проголошувати себе великими майстрами. Але клас команди в тому й полягає, щоб досягати потрібного результату в грі з будь-яким суперником. Більше того. В нинішній Лізі чемпіонів над молодими динамівцями не висітиме тягар недавніх перемог, як це було два—три роки тому. Від практично нової команди ніхто не очікує обов’язкових успіхів у всіх іграх. Однак щось підказує, що успіхи ці будуть, причому будуть навіть більшими, ніж ми сподівалися. З цього приводу теж є прикмети, але про них помовчимо. Гра покаже, яких прикмет слід боятися, а які створювати самим.

P.S. У груповому турнірі ліги чемпіонів «Динамо» (Київ) гратиме з командами: «Ювентус» (Iталiя), «Фейеноорд» (Нiдерланди), «Ньюкасл» (Англiя).