Маршрутом чорноморських козаків

Наскільки мали рацію ті з високопосадовців і чиновників (в прес-релізі було заявлено про присутність на акції урядової делегації, керівників міністерств, Надзвичайного і Повноважного Посла Російської Федерації Віктора Черномирдіна, найвищих церковних ієрархів...), що чи то через зайнятість, чи то через якісь інші причини були відсутні суботнього ранку на березі Дніпра? Автор із впевненістю вважає – початок експедиції з точки зору видовищності перевершив найкращі його сподівання.

Капітан судна «Богун-2», директор Міжгалузевої лабораторії історичних досліджень НАН України Сергій Воронов, керівник уже четвертої експедиції (в останній було відтворено копію лодії часів Київської Русі «Княгиня Ольга», на якій сміливці пропливли шляхом «із варягів у греки») відзначив: «На основі історичних архівних матеріалів два роки тому було розпочато науковий експеримент – спроба змоделювати суднобудівництво кінця XVI ст.

На сьогодні ми маємо два плавзасоби козацької епохи – гетьманський запорізький корабель «чайка» «Богун» (він приєднається до експедиції у Херсоні — С.М. ) і діюча модель торгівельного плавзасобу запорізької епохи – дніпровський «дубок». Він конструктивно відрізняється від бойової «чайки»...

Ми веземо офіційне поздоровлення уряду України до берегів Кубані з вітаннями із 210 ю річницею створення Кубанського козацтва.

Ми прямуємо туди не як гості, а як родичі. Технологію ми опрацьовували на основі архівних матеріалів і фондів завдяки допомозі Інституту археології НАНУ. При будівництві використовувалися дуб (70-літній), сосна (майже 40 років). На «чайці» «Богун» — сосна 147-літня, і ми будували її за технологіями XVI століття.

Оскільки «чайка» вагою 4 тонни, довжиною 18 метрів, то нам доводилося майже кожного дня шукати нові технічні варіанти. Судно XVI—XVIII століть, то й побутові умови відповідатимуть тому часу – це й ночівля у спальних мішках на палубі, й приготування на багатті їжі.

А от «ізюминкою» експерименту стало те, що в екіпажі є фахівець – знавець кухні XVI— XVII століть. Він дійсно має рецептуру, яку використовували запорізькі козаки у далеких переходах.

Ми будемо проводити цікаві експерименти – завдяки нашому «кашовару» (на Січі цю посаду обіймали дуже шановaні козаки), кандидату історичних наук Олександру Костенку спробуємо виготовити легендарний «мудрий борщ», – але враховуючи, що в XVI ст. не було ані картоплі, ані помідорів, то ця страва аж ніяк не нагадує сучасний борщ. Спробуємо також випекти хліб за середньовічною технологією й зробити пиво.

Під час воєнних походів, до речі, діяв наджорсткий «сухий закон», й взагалі горілки в сучасному розумінні не було, а лише вино. У нас є два члени екіпажу – археологи з Академії Наук Білорусі й два історики з Інституту історії НАНУ. Екіпаж (а це 20 осіб) набирався за конкурсною основою. Учасники експедиції вибиралися з урахуванням доцільності – лікар, механік, радист...

Витривалість і почуття гумору відігравали не останню роль. Цей плавзасіб відповідає канонам суднобудівництва епохи пізнього Середньовіччя – використовувалися компаси, креслення, тощо.

Собівартість побудови такої «чайки» складає приблизно 50 тисяч гривень; надавали гроші спонсори – Дніпропетровський комбінат харчових концентратів, банк «Кредит-Дніпро» та інші».

Голова Держкомтуризму України Валерій Цибух (єдиний із високих урядовців, що прийшов на старт експедиції), до речі, генерал – хорунжий Війська Запорізького, відзначив: «Якщо в Середземному морі курсують 700 тисяч яхт, то у Чорному морі і Дніпрі – на порядок менше. Україна – морська держава, тому хотілося б, щоб ми продовжили традиції – нам є чим пишатися; багата історія України повинна надати поштовх розвитку туризму.

Ці шляхи – «із варяг у греки», тепер – козацький на Кубань, «Шовковий шлях», що також проходить Україною, наочно підтверджують – наша держава має велике стратегічне і географічне значення в Європі.

Ми будуємо стоянки для яхт в Криму, в Одесі вони вже побудовані. Зацікавилися цією проблемою іспанські, турецькі інвестори.

Щорічно проводиться «кайра», якраз упродовж берегів Чорного моря; ми зробили разом із прикордонниками деякі кроки щодо спрощення всіляких формальностей відносно заходу яхт в порти України. Це сприятиме розвиткові дуже важливого виду туризму і спорту.

Відзначу, що яхтінг — найдорожчий вид після автомобільних гонок «Формула-1». Експедиція від берегів Дніпра до Кубані і Дону – то є прояв сучасних форм туризму на науковій основі; дуже добре, що фахівці взялися за цю справу й продовжують традиції українського козацтва».

Вельми цікавий і водночас сміливий (є ж багатовікові забобони!) експеримент проводитиметься на борті «дубка». Ведуча теленалу «Інтер» Руслана Писанка стала єдиною жінкою з 20-и учасників експедиції.

Попереду в екіпажу ще декілька цікавих експериментів — так, планується провести підводно-археологічну розвідку залишків затонулої в 1788 році флагманської «чайки» кошового атамана Чорноморського козацького війська Антіна Головатого, який стояв біля витоків переселення українських козаків на Кубань і похований у Катеринодарі (Краснодар) в 1797 році.

«День» бажає учасникам експедиції здоров’я, терпіння й наснаги у такій нелегкій справі.

АРХІВАРІУС "Дня"

Чорноморське козацьке військо (1788–1860)

Після зруйнування за наказом російської імператриці Катерини II Запорізької Січі в 1775 році, загроза нової війни з Туреччиною вимагала від імперської влади зробити крок до взаємопорозуміння з населенням колишніх Запорозьких Вольностей. Таким кроком стало запрошення вступити на російську державну (військову) службу у липні 1783 року. Процес творення полків запорожців через невизначеність статусу і погане постачання йшов повільно. І от нарешті, 14 лютого 1788 р. Катерина II видала наказ про створення «Війська вірних козаків». Гарантами прав козаків стали князь Г.Потьомкін і сам майбутній генералісимус O.Суворов, що привіз запорожцям їхні клейноди. На 30.11.1791 р. у війську перебувало 335 старшин і 7165 козаків. Під час російсько-турецької війни 1787–1791 рр. козаки-чорноморці брали активну участь у боях при Хаджибеї (Одеса), Бендерах, Мачінє, штурмах фортець Очаків, Березань, Килія, Ісакча, Тульча, Ізмаїл. Протягом 1790—1792 рр. Чорноморське козацьке військо заселяло землі в Очаківському степу (25 селищ із центром у Слободзеї).

Після підписання Ясського миру (1791 р.) чорноморські козаки стали домагатися переселення на Кубань. Їхню делегацію до Петербургу очолив на той час військовий суддя Антін Головатий. 210 років тому, 30 червня 1792 року вийшов історичний наказ Катерини II про надання Чорноморському козачому війську за його заслуги під час «останньої з Портою Оттоманською війни» земель на Кубані, грошей, артилерії, пільгових умов для заняття господарством та торгівлею тощо. Це рішення Петербургу надало поштовх до першої хвилі еміграції запорожців на Кубань з України — з 1792 до 1800 рр. переселилося понад 20 тисяч осіб, з 1800 до 1811 рр. – понад 40 тисяч, а до 1831-го — 45 тисяч. Четверта хвиля переселенців із Харківщини, Чернігівщини і Полтавщини відбулася у 1848—1849 рр. — 14218 осіб. Останнє, п’яте переселення відбулося у 1862—1866 рр. — 1142 сімей з Азовського козацького війська. Загалом, протягом 1792–1866 років на Кубань з України було переселено близько 150 тисяч осіб обох статей. Також, крім офіційної відбувалася й стихійна народна колонізація Кубані українцями – від кріпацтва й рекрутчини на південний схід тікали десятки тисяч селян і військових поселенців.

Чорноморському козацькому війську в повне володіння були надані Таманський півострів і землі східного узбережжя Азовського моря по річці Єї та Єйський лиман з півночі і до річки Кубань. Чорноморці заклали 40 «курінних» поселень. Головне поселення (згодом – станиця) було розташовано в Карасунському Куті (місто Катеринодар). На початкових хвилях переселення внутрішнє життя та управління чорноморців грунтувалися на звичаєвому праві Запорізької Січі. Згодом царська адміністрація перебрала на себе утвердження устрою Чорноморського війська. Кубанське козацтво постійно поповнювалося вихідцями з України й продовжувало підтримувати зв’язки з батьківщиною.

Кубанські козаки, як і донські (останні складалися переважно з російського елементу) відігравали значущу роль під час численних російсько – турецьких війн й довготривалого підкорення імперією Північного Кавказу. Під час громадянської війни Кубанська рада виступила проти більшовицької революції й надала підтримку армії А.Денікіна. З утвердженням радянської влади (1920 р.) кубанське козацтво було ліквідоване, й проведено цілу низку репресивних заходів щодо жителів цього краю. Якщо у 1920 році 55% (1222140 осіб) ідентифікувало себе з українцями, то вже у 1926 р. – лише 37,15%. Недовга «українізація» (1926— 1930) дозволила українству на Кубані підняти статус рідної мови; цим процесом було охоплено вищі і середні спеціальні заклади, виходили газети («Чорноморець», «Чорноморський шлях») та часопис («Новим шляхом») українською мовою. Але з 1930 р. почалася насильницька русифікація; навчання велося виключно російською мовою, були закриті всі україномовні газети, кафедри української мови і літератури... Як результат – за переписом 1959 р. лише 4% населення Краснодарського краю назвалися українцями, а у 1989 р. — 3%.

В 1990 році на Кубані почалося відродження козацтва, у жовтні цього ж року Всекубанський установчий з’їзд обрав правління Кубанської козацької Ради та її отамана. Указами президента Російської Федерації (1996 і 1998 рр.) Кубанське козацьке військо визнане державною владою. Кубань стала для українців новою батьківщиною, їхній вплив на економіку, культуру і побут краю дуже помітний і сьогодні.