ЩОДЕННИК

Їм чомусь завжди незручно за себе. А надто незручно стає в незнайомих місцях, екстремальних ситуаціях.

Провести ніч в залі очікування! Яка то пекельна мука вмощуватись на вузенькому кріслечку, в той час, як здається, що тисяча пар очей спостерігає за ними з прихованою посмішкою.

Почуття невиконаного перед кимось обов’язку, котре має безнадійну якість ніколи не зникати, не дозволяє займати вільне місце в транспорті. Підсвідомо червоніють перед тими, хто позбавлений того, що мають вони, тому віддають це.

Ввічливість — не захожа гостя в їхній розмові, а така, що оживляє мову надзвичайним витонченим смаком. Вся приємність спілкування з ними в тому, що недоречні пласкі жарти або невдалі приповістки не можуть зненацька оглушити. А як коли й довелося лайливе слово від кого почути…і крий Боже! Тоді й волосся зчервоніє од сорому, що довелось почути таке.

Милі мої незбагненні душі, романтичні й прозорі! Як тяжко висловлювати вам свої найневинніші бажання, коли слова кістками сором’язливості стають у горлі. Нахабство дивує вас кожного разу, хоча й знайоме воно до болю, брехня крає безжально серце, почуття безправності залишає полин у душі, а майбутнє видається таким сльотяним і безглуздим…