Жага повнокровності

У віці лише 35 років Олена Іванівна Теліга (Шовгенова), український поет (не любила, коли її називали «поетесою», взагалі не терпіла все «дамське»), активістка культурної Референтури Організації українських націоналістів (Мельника), редактор літературного тижневика «Літаври», авторка двох поетичних збірок, що вийшли вже посмертно: «Душа на сторожі» (1946) та «Прапори духа» (1947) – була розстріляна гітлерівцями в жахливому Бабиному Яру за підпільну антифашистську діяльність. Разом iз нею був страчений її чоловік, Михайло Теліга. Сталося це рівно 60 років тому, 21 лютого 1942 року.

Трагічна, жертовна доля Олени Теліги спростовує досить поширений ще й дотепер брехливий історичний стереотип: мовляв, усі суціль діячі ОУН співпрацювали з окупантами. Нацизм для Олени був таким же огидним, як і сталінізм. Високо розвинене, духовне національне почуття живило в ній цю огиду. Патріотизм українки вона виробила в собі роками напружених моральних зусиль – це було непросто, в її сім’ї про Україну нагадувала лише картина Куїнджі, що прикрашала садибу батька, Івана Шовгенова, директора департаменту одного з міністерств Російської імперії.

Вона прийшла душею до України, бо прийняла цю землю і цю мову, як свою рідну, єдину. І хоча переважну частину свого життя провела в еміграції (Чехія, де Олена входила до складу славнозвісної «празької квадриги» поетів, Польща), але та «жага повнокровності», яку так цінували в ній друзі, виношені в її душі принципи національної «Героїчної етики» дали їй сили для подвигу.