СЛУЖБА ПОРЯТУНКУ

На Першій підстанції «швидкої допомоги» вдень працює дев’ять бригад, дві з яких спеціалізовані — травматологічна, чи, як їх ще називають, «шоками» і СТЕБ (спеціалізована тромбоембологічна бригада), або простіше — кардіологічна. Оскільки дефіцит лікарів на «швидкій» став уже нормальним явищем, дуже часто бригади формуються залежно від складності випадку — наприклад, двоє фельдшерів і санітар чи фельдшер і двоє санітарів. Зате тепер не виникає труднощів з медикаментами, на відміну від недавнього часу, коли основним озброєнням лікарів «швидкої» був анальгін, а про те, щоб удома зробити хворому кардіограму, не могло бути й мови. Тепер після того як виклик надходить у центральну диспетчерську, він передається на підстанцію, яка обслуговує конкретний район. Уже там і вирішують, яка саме бригада поїде на цей виклик.

У «гарячі» дні трапляється таке, що, почавши свою роботу о дев’ятій годині ранку, бригади не заїжджають на станцію аж до п’ятої вечора, при цьому не поївши і не відпочивши. Працівники станції з досвідом вже можуть робити свої прогнози на майбутній день. Наприклад, у вихідні та свята переважно затишшя, проте у будні — що завгодно: і ДТП, і пожежі, і серцеві напади, і травми. Існують також сезонні тенденції: влітку — отруєння, а взимку настає «година пік» для травматологів, особливо останнім часом, оскільки нова плитка в місті додала їм чимало роботи. Постійні клієнти «шоків» ще й п’яні бомжі, які сприймають приїзд «швидкої допомоги» як замах на особисту свободу, що, відповідно, викликає у них не зовсім адекватні дії стосовно людей у білих халатах. Лікарі розповідають, що незадовго до Нового року в сутичці з представником волелюбної братії одному з санітарів бомж зламав пальця, а про синці та садна тут вже і не кажуть.

Частенько, особливо люди похилого віку, набирають 03 як телефон довіри і запрошують бригаду просто для того, щоб поспілкуватися. Іншими словами, лікар «Швидкої допомоги» в українському розумінні досить поліфункціональний — він і охоронець порядку, і вихователь, і психолог. Винагорода ж за це зовсім невелика. Наприклад, ставка лікаря коливається в межах 160 гривень, дещо підтримують матеріальне становище лікарів і фельдшерів «нічні», «колесочні» та категорія. Хоч переважно працювати тут прагнуть на півтори чи навіть на дві ставки, наприклад, на Першій підстанції декілька бригад чергують по дві доби без перерви. Саме ж приміщення, м’яко кажучи, залишає бажати кращого, кімнати для відпочинку практично не обладнані, інтер’єр у кращих традиціях радянських часів, а їдальня може запропонувати в своєму меню тільки чай. У дворику машинам важко розвернутися, оскільки його окупували іномарки тих, хто приїжджає на консультацію у клініку для схуднення, яка тут розташувалася. Водії «швидких», яким доводиться самостійно на морозі мити машини є, схоже, найбільш уразливою категорією з тих, хто тут працює. Адже нерідко, поспішаючи на виклик, вони ігнорують червоне світло світлофора, а отже, і дорожні пригоди для них не є рідкістю. Нині на підстанції обговорюють наслідки одного з таких випадків. Власник новенького джипу забажав від водія «швидкої допомоги» компенсації за моральний і матеріальний збиток у 15 тисяч доларів.

Але, природно, сприймати будні «Швидкої допомоги» у таких песимістичних тонах не слід, оскільки свої радощі та віддушини у них, як і у всіх, є. Дуже часто вони згадують кумедні випадки, які трапилися на роботі з ними чи з їхніми колегами. Крім цього, існують і професійні баєчки, про які вже ніхто впевнено не скаже, правда це чи вигадка. Одна з них нагадує французький фільм «Невдахи». Юнак чистив на кухні картоплю, і у цей момент туди забігло кошеня. Злякавшись його несподіваної появи, юнак упав і вдарився головою об батарею. Коли приїхала «швидка» і він розповів лікарям про свої пригоди, вони так сміялися, що впустили його з носилок, внаслідок чого він до того ж зламав ногу. Другий випадок трапився вже безпосередньо з лікарями Першої підстанції, коли вони разом з пожежниками приїхали до квартири, де, за класичним сценарієм, не згасили недопалок цигарки. До них вийшов господар квартири і, гордо піднявши голову, сказав, що інтерв’ю він сьогодні давати не буде.

На Першій підстанції є своя всіма улюблена служба безпеки — це баба Маша, як тут її називають, і собака Но- шпа. Но-шпа вже встигла прославити всю підстанцію своєю безстрашністю та грізним ставленням до чужих. Нещодавно лікарі підстанції зробили їй складну гінекологічну операцію, і тому тепер вона трохи усунена від роботи і перебуває на реабілітації. Раніше функцію Но-шпи виконував грізний рудий пес Валідол, але собачий вік недовгий, і його обов’язки вже багато років успішно виконує Но-шпа. Узагалі про свою історію лікарі розповідають дуже охоче і з натхненням. На території підстанції є навіть свій Музей швидкої допомоги, яким вони дуже пишаються. Адже у червні цього року «Швидка допомога» святкуватиме свій сотий ювілей. Так, у 1902 році з ініціативи товариства київських лікарів відкрилася станція, яку назвали рятувальною. У її розпорядженні тоді було три коня з каретами, 8 чергових лікарів і сім санітарів. А нині у Києві є 16 підстанцій і 121 бригада. Незважаючи на постійне емоційне напруження, ризик і, чого там гріха таїти, часто невдячність співгромадян, вони дуже люблять свою роботу, деякі з них працюють тут аж з 1970 року. «Наша професія — найблагородніша, тому що ми рятуємо людське життя», — кажуть вони.