Уроки сучасного ісламу

Туреччина чи Іран? Суспільний устрій цих країн є прикладом двох соціально-політичних моделей, що існують на даний момент як приклад для наслідування в мусульманському світі. Від Сирії до Киргизстану стикаються вони один з одним, нехай не у відкритому протистоянні, але у вигляді суперництва за вплив на формування та поведінку країн регіону.

У всьому арабському світі смерть найбільших ідеологів двадцятого століття залишила після себе крах ілюзій та розчарування. Жоден нинішній арабський правитель не може претендувати на те, що народ піде за ним за межі власної країни, як це було за Гамаля Насера, єгипетського президента, що був також загальновизнаним вождем усього арабського народу. Культ Саддама Хусейна лише віддалено нагадує ті часи. І тільки у Туреччини та Ірану є ідеологія, а точніше, діагноз того, що непокоїть мусульманський світ і рецепт для його лікування.

Туреччина приділяє велику увагу модернізації. Один турецький ідеолог сказав колись з жорстокою відвертістю: «Це абсурд — говорити про цю цивілізацію і ту цивілізацію. Нині у світі існує лише одна цивілізація — та, яка живе і рухається вперед, а всі інші або вже мертві, або вмирають. Ми повинні або приєднатися до цієї єдиної цивілізації, або залишитися нецивілізованими».

Звичайно, це занадто жорстке формулювання. Більшість туркiв менш радикально настроєнi. Проте воно дає поняття про основи філософії «кемалізму» (панівної в країні ідеї Кемаля Ататюрка). Згідно з цією філософією, для того, щоб вижити і процвітати, країна повинна стати частиною сучасної цивілізації, прийнявши багато того, що є характерним для західної культури, включно з рівними правами для жінок, викладанням сучасних наук та відокремленням релігії від держави таким чином, щоб духовенство не могло більше брати участь в керуванні країною, а також у судових процесах.

Ісламський Іран є цілковитою протилежністю турецької моделі. Його ідеологію можна виразити таким чином: «Джерелом всіх наших бід є те, що ми відвернулися від нашої релігії, відвернулися від нашої культури. Ми перейняли звичаї невірних. Єдиною для нас можливістю домогтися того, чого ми хочемо, на що сподіваємося в житті, як в нинішньому, так і в подальшому, є повернення до справжнього ісламу». Обидві ці ідеї мають величезну привабливість. І не тільки в країнах, про які йшлося вище, але, що важливіше, в мусульманських державах, що з’явилися після розпаду Радянського Союзу.

В іншому ж ісламському світі питання вибору іранської або турецької моделі призводить до серйозної конфронтації, як, наприклад, в Алжирі. В Єгипті існує сильна войовнича релігійна опозиція. Афганістан і Судан знаходяться під контролем військових режимів.

Економічна ситуація в арабському світі визначає різні аспекти суперництва цих двох моделей. Арабський світ залежить від експорту нафти та газу. Рано чи пізно це закінчиться, чи тому що нафта буде витіснена іншими енергоджерелами, або тому, що вичерпаються її запаси. Згідно з даними Всесвітнього Банку загальний експорт всіх арабських держав, за винятком нафти та газу, менший, ніж експорт однієї Фінляндії. Додамо до цього населення регіону, що збільшується, і вийде економічна катастрофа.

Не маючи значних запасів нафти, Туреччина була змушена побудувати свою економіку без розрахунку на експорт природних ресурсів, і до недавнього часу їй це дуже непогано вдавалося. Іран, однак, залежить від нафти. Відмінності в економіках цих двох країн грають певну роль у визначенні форми суперництва між ними, хоч аж ніяк не допомагають встановити, що все ж таки відбувається. Так, наприклад, бідний на природні ресурси Афганістан став ісламською державою, а багатий на нафту Казахстан слідує, під керівництвом Нурсултана Назарбаєва, авторитарно-демократичній лінії, що проводилася свого часу Ататюрком.

Багато країн в регіоні, очевидно, не можуть розібратися в даній ситуації. Вони як і раніше намагаються залучити зовнішні сили до участі в їхніх внутрішніх справах, оскільки після двохсот років колоніальної та ідеологічної окупації вони втратили звичку приймати самостійні рішення. І в такому становищі знаходяться всі держави, за винятком Туреччини та Ірану, які ніколи не втрачали незалежності.

Позитивні можливості для суперництва цих двох моделей, що вони тільки-но відкрилися, можуть зникнути дуже швидко через жахливі події, що сталися у Нью-Йорку та Вашингтоні, і можливий удар у відповідь Америки, спрямований проти терористів та тих, хто надає їм підтримку. Більше того, рано чи пізно з’явиться нова сильна Росія, яка, безсумнівно, буде зацікавлена в регіоні, що знаходиться у безпосередній близькості до її південних кордонів, де б цей кордон не проходив.

Посилиться і вплив Китаю. Більшість західних провінцій Китаю населені тюркомовними мусульманами, яких глибоко зачіпає все, що відбувається по той бік кордону. Як держава з мусульманським населенням, Китай дедалі більше бере участь у справах Середньої Азії, що наочно продемонструвала недавня зустріч на вищому рівні між лідерами Китаю, Росії, Узбекистану, Казахстану та Киргизстану. Починаючи з Середньої Азії, вплив Китаю може розповсюдитися далі на захід. Індія, котра має в своєму розпорядженні ядерну зброю, — ще одна держава з потенціалом серйозної ролі на Близькому Сході.

Якщо уряди та народи на Близькому Сході залишаться незмінними, можна з упевненістю сказати, що Велика Гра, як її колись називали, буде відновлена, але вже іншими гравцями. І в міру того, як війна проти тероризму буде набирати обертів, стане неясним, залишаться Іран та Туреччина в числі гравців, або ж перетворяться в пішаків нових могутніх суперників.

ДО РЕЧІ

Вчора керівник Ісламської республіки Іран Алі Хаменеї категорично висловився проти того, щоб було завдано ударів по Афганістану. Можлива воєнна акція США проти Афганістану, вважає Хаменеї, у відповідь на терористичні акти, здійснені в Нью-Йорку й Вашингтоні, приведе до «нової гуманітарної катастрофи». Зі свого боку президент Ірану Мохаммад Хатамі застеріг від поспішних дій і висловив думку, що провідну роль у боротьбі з міжнародним тероризмом повинна взяти на себе ООН. Як повідомив Інтерфакс-Україна, з посиланням на іранське радіо, міністр закордонних справ Камаль Харазі виклав позицію Ірану як вироблення «довготермінової стратегії» боротьби з тероризмом і тісну співпрацю в цій сфері в рамках ООН.

Продовження теми на стор. "День Планети"