На Мінськ через Ригу
Не в повному складі прибув наш футбольний поїзд і до Риги. З різних причин на центральному стадіоні столиці Латвії не було тренера збірної Лобановського і провідних гравців Лужного, Реброва та Шевченка. Як для цього випадку подібні обставини якраз не мали особливого значення. Доктрина та стратегія Лобановського відомі вже років із тридцять, так само як відомі можливості багаторічних лідерів національної футбольної дружини, що заробляють нині на життя за межами нашої держави.
У команді, що вийшла в середу проти європейського середнячка під керівництвом Буряка і Вєрємєєва, не було і,певно, не могло бути іншого футболіста, який міг би «робити гру». І якщо Шевченка ми колись назвали першою скрипкою нашого футбольного оркестру, і ця скрипка реально існує, то постать диригента серед гравців головної команди країни якось не проглядається. Хоч бери і виводь на поле тих же Буряка з Вєрємєєвим, які володіли свого часу витонченою культурою гострої передачі.
А що робити, коли наш лідер — київське «Динамо» виховало за пять років розігруючого суперкласу в особі Белькевича, а тепер виховує Черната. Чудово, але перший є білорусом, а другий — румун. Останній із динамівських могікан точної передачі в особі Кардаша, здається, ще довго не зможе допомогти ні клубу, ні збірній. Та ще й грати за два тижні із Білорусією з тим же Белькевичем.
Що було робити керівникам збірної України? Судячи з усього, обрано не зовсім привабливий зовні, але чи не єдиний реально можливий сьогодні спосіб формування команди — наситити центр поля фізично сильними і витривалими руйнівниками, котрі не дадуть зіграти супернику, швидко забираючи м’яч. А попереду форварди мають якось самі розбиратися, добуваючи м’яч.
В грі із Латвією наша команда вийшла на поле із двома опорними півзахисниками Тимощуком та Поповим. Зліва грав Співак, справа Зубов. Динамівську захисну лінію Ващук—Головко—Несмачний доповнив Парфьонов. В атаці мали створювати загрози Воробей та Мелащенко. Останній починаючи з березня регулярно забиває за «Динамо». Однак більшість своїх м’ячів Мелащенко забив з передач... Белькевича. Хто мав йому віддавати пас в Ризі? Роль Белькевича зіграв захисник збірної Латвії, виівівши українського форварда сам на сам із власним воротарем. Мелащенко не схибив, принісши перемогу Україні й відкривши власний рахунок забитим м’ячам за збірну. Було у динамівця ще дві нагоди забити, але створив він їх собі сам, або продираючись крізь захисників, або йдучи на добивання. Менш переконливо у Ризі виглядав Воробей, але його потенціал вже добре відомий.
Таку увагу нападникам приділяємо тому, що у Мінську нашим конче треба буде забивати. Надія на те, що приїде чарівник Шевченко і заб’є, вже не гріє так сильно, як навесні, коли українська суперзірка не допомогла своїй збірній виграти. Тим більше, що й із захистом у нас не все так добре, як хотілося б. Далеко не зірковий склад команди Латвії створив аж занадто багато загроз біля наших воріт. І те що надійно зіграли запрошені воротарі Левицький та Перхун, що кілька разів схибив «латиський стрілець» Пахар, не повинно вводити в оману. Неузгодженість в обороні може занадто дорого коштувати у вирішальних матчах відбіркового турніру.
Можна зрозуміти наставників збірної, які в пошуках зіграності включають до складу всіх здорових на сьогодні динамівців Києва з українськими паспортами. А їх стає все менше і менше. Про кризу жанру свідчить те, що до збірної кличуть навіть гравців динамівського запасу. По одній грі важко сказати, чи сильніші динамівці Федоров чи Серебреников за донецького «металурга» Шищенка, дніпрянина Задорожного, петербуржця Співака чи москвича Парфьонова. Для цього збірна має грати контрольні матчі не раз-два на рік як зараз, а регулярно, як роблять це ті ж самі поляки. Навіть гра з не хапаючою з неба зірок Латвією дала гравцям досвіду, а тренерам матеріалу для роздумів у кілька разів більше, ніж тиждень тренувальних зборів і спарингів між собою.
Але це вже проблеми наступного відбіркового циклу. Тоді треба буде думати, чому чи не всі кандидати до збірної України грають в Росії, а українські клуби, що не багатші за російські, поглинає румунсько-нігерійська хвиля. Згадавши принагідно, що захоплення другосортними бразильцями коштувало тій же Росії двох програних відбіркових турнірів. Та це все буде потім. Поки що попереду станція Мінськ, де ми і дізнаємось незабаром про наш подальший футбольний маршрут. Може проскочимо?
