Перейти к основному содержанию

Формула влади й опозиції

17 ноября, 00:00
«День» продовжує публікувати думки експертів про минулі вибори і про можливі тенденції розвитку політичної ситуації в країні. Що, насамперед, визначить поствиборні правила і дійових осіб української політики? Яка тепер роль опозиції і сценарії її розвитку?

Мирослав ПОПОВИЧ, філософ, член-кореспондент НАНУ:

— В умовах глибокої економічної кризи можна було чекати, що обиратимуть кого завгодно, аби не чинну владу. Я не знаю прикладу в демократичних країнах, щоб вдруге прийшов до влади Президент або політична сила, під час правління яких настала важка економічна криза. Навіть якщо кандидат на посаду президента в Сполучених Штатах лише обіцяє підвищення податку як тимчасову трудність, його не обирають. Те, що сталося в нас, свідчить про те, що в нашого народу справді величезне терпіння й досить високий загальноосвітній рівень.

Дуже характерно, що ми отримали на цих виборах новий географічний розклад. Найбільш червоними регіонами виявилися селянські — Полтава, Вінниччина. І це найважливіший урок, який повинна зробити з виборів нова влада. Тому що якби вона вела більш певну політику на селі, не було б і тієї загрози «червоного реваншу», про який ця ж влада так багато говорила.

І третє, що мені здається надзвичайно важливим, — єдиним реальним противником комуністів виявилася виконавча влада на чолі з чинним Президентом. Тому за неї й проголосувала велика частина виборців. Але, з іншого боку, існує загроза авторитарного правління. І це не тому, що Л. Кучма — авторитарний. Тут річ не в його особистих рисах. Коли державна система існує в політичному вакуумі — а я вважаю, що ні праві, ні ліві в нас не існують як серйозна політична сила — виявляється, що всі політичні партії можуть грати роль громадської підтримки Президента і його Адміністрації. Це надто небезпечно. Ми можемо виявитися в такій же ситуації, в якій були всі молоді демократії між Першою та Другою світовими війнами. Ми можемо втратити свої небагаточисельні демократичні риси. Демократія, взагалі, — продукт крихкий і швидкопсувний.

Що стосується опозиції, то можливо, нам потрібні чітко виражені впливові праві, які не обов'язково повинні бути в опозиції. Можливі також і ліві (я маю на увазі справжніх лівих, а не стариків-пенсіонерів). Кожна із цих сил повинна мати власну ідеологію, критикувати Президента і його оточення там, де вважає за потрібне, і надавати йому підтримку там, де вважає за потрібне. Але для цього вони повинні бути самостійною політичною силою. Президентська адміністрація не може бути самостійною політичною силою. Якщо вона перетворюється на політичну силу — це дуже небезпечно, а сьогодні ми їй доручили всі функції політичної партії. Тому мова повинна йти не про створення опозиції, а про створення чесних політичних сил, які мали б власну голову на в'язах. У нас вся політика — це дрібна інтрига, а справжня політика можлива тільки там, де є великі інтриги.

Микола ТОМЕНКО, кандидат історичних наук, директор Інституту політики:

— Я думаю, політичне життя протягом цього місяця характеризуватимуть дві домінанти — посади та гроші. З них гроші є більш важливими, тому що в залежності від грошових можливостей буде визначено структури і парламенту, і майбутнього коаліційного уряду. Що стосується формування останнього, то там важливу роль відіграватимуть також посади.

Проте є ще одна домінанта — суб'єктивна. Це «ступінь участі» тих, хто допомагав Леонідові Кучмі стати Президентом, треба буде визначити коефіцієнт участі в перемозі.

Я думаю, поки що це все не цікаво для українського народу й навіть для журналістів. Це триватиме, я гадаю, близько 3 місяців. Поки не буде написано склад нового, чи старого нового кадрового потенціалу чинної влади.

— Які перспективи матиме ліва опозиція?

— У нас умовно є три лівих лідери. Симоненко й надалі буде цивілізованою політичною опозицією, як його називає чинний Президент. Це найідеальніша опозиція для Президента, і через те фінансовий і політично- організаційний статус у Симоненка буде найкращий, як у справжньої в усьому демократичному світі лівої опозиції.

О. Мороз шукатиме собі місце в соціал-демократичній, лівоцентристській ніші з претензією на ширшу, політико-ідеологічну, «народну» опозиційність.

Н. Вітренко, за логікою речей, мала б увійти до парламентської більшості. Бо якщо говорити про «коефіцієнт участі» за 10-бальною системою, то я б дав їй 10 балів. Вона, як ніхто, багато зробила для перемоги чинного Президента. Переможці мусять бути й у парламентській більшості, і в коаліційному уряді. Зрозуміло, що коли й далі говоритимуть, що вона проти Президента, то вже ніхто не повірить. Тому їй треба відійти від псевдолівої позиції й зайняти своє місце в правильному напрямку.

Delimiter 468x90 ad place

Подписывайтесь на свежие новости:

Газета "День"
читать