Перемога як відповідальність
Зараз політеліта стурбована формуванням нової конфігурації влади. Однак, без сумніву, для суспільства важливіша не ця поствиборна актуалізація «інтересів», а політична перспектива. Про те, що в цьому контексті показали вибори- 99 — у коментарі Євгена ГОЛОВАХИ, доктора філософських наук, головного наукового співробітника Інституту соціології НАНУ:
— На мою думку, результати цих виборів і все, що навколо них відбувалося, показали, що певні засади для соціальної консолідації в українському суспільстві є. Ці засади пов'язані не з позитивною інтеграцією на підставі конструктивних політичних цінностей, а, головним чином, з неприйняттям альтернативи існуючій владі, тобто альтернативи повернення до комуністичного минулого. Це так звана негативна соціальна ідентифікація, коли людина себе насамперед ідентифікує не з тією політичною силою, якій вона віддає свій голос, а — на основі неприйняття альтернативної політичної сили. Мабуть, наше суспільство зараз перебуває на такій стадії розвитку політичної свідомості, коли вирішальним чинником інтеграції політичної більшості є негативне ставлення до однієї з провідних політичних сил. Я роблю цей висновок тому, що всі дослідження останніх років показували, що в більшості своїй люди налаштовані щодо діючої влади критично. Вони не дуже високо оцінювали результати політичної діяльності існуючої влади. Однак, коли постало питання про вирішальний вибір, то ті аргументи, що змогла подати влада, а саме — збереження відносної стабільності, збереження тих моделей адаптації людей до сучасних соціальних умов, які вже поступово, нехай і в дуже важкій формі, склалися, — є кращим варіантом для політичної більшості, ніж руйнування нинішніх механізмів пристосування, певної, нехай і не досить прийнятної, стабільності для того, щоб до влади прийшли альтернативні політичні сили.
Україна в цьому сенсі не є винятком. Багато які посткомуністичні країни проходять цю стадію розвитку. Аналогічний період переживала Росія 1996 року й багато які інші пострадянські держави, де наявність конкурентної комуністам, малоефективної, але все ж таки діючої влади призводила до того, що вектор політичного вибору схилявся на її бік.
Друга особливість цієї ситуації: політична інтеграція на основі негативного ставлення до будь-якої політичної сили дуже нестійка. Оскільки при такого типу об'єднанні людей і такому політичному виборі вони ризикують залишитися в політичному вакуумі, коли негативна сила, на засадах якої гуртуються, просто втрачає свій вплив. Тому для діючої влади ця перемога, передусім, має означати не радість і не торжество з приводу поразки комуністів, а розуміння найглибшої відповідальності, оскільки авторитетною вона буде лише до того часу, поки комуністи остаточно не втратять свій вплив. Тобто, зараз владі навіть вигідно збереження такої досить впливової й неприйнятної сили як комуністи, оскільки на ній можна підтримувати затухаючий вогонь соціальної інтеграції людей.
На мою думку, зараз влада має діяти вже абсолютно іншими методами, тому що створення конструктивної опозиції може залишити її сам на сам з народом, і тоді вже відповідальність за всі помилки цілком ляже на неї. А оскільки ми навряд чи можемо припустити, що влада за подальші п'ять років магічним чином змінить неефективну модель управління на вельми ефективну, то перед нею стоять завдання розвитку нормальної політичної структури, формування громадянського суспільства й формування такої конструктивної опозиції, якій без страху можна буде передати кермо влади, коли це стане необхідним. Без страху суспільства загалом і без страху самої влади, яка боятиметься того, що вслід за її поразкою прийде розправа.
З усього цього випливає такий висновок: треба намагатися зробити все, щоб формувалася конструктивна політична опозиція, відповідальна й така, котра визнає, що головне — це не реванш, не торжество над поваленим противником, а можливість якимось чином вирішувати реальні проблеми суспільства й реальні проблеми людей, які в цьому суспільстві живуть.
