ЩОДЕННИК

Я давно шукаю пісню...

Ледве чи не вперше мене потривожив кліп — напружено- тривожна музика, чистий, немов у храмі, голос, чарівне обличчя співачки, цікавий відеоряд... Випадково я наткнулася на цей кліп на якомусь музичному каналі і пережила давно забуте високе хвилювання від нової хорошої музики. А недавно, при сумному розставанні, від'їжджаючи, раптом знову почула цю музику (ввімкнулося радіо потяга) — якийсь дуже знаковий момент..

Вона штрихами звучить у мені, намагаюся повністю відновити її в пам'яті і дуже хочу почути й побачити ще — і взагалі мати її вдома на відеокасеті...

Клацаю по всіх музичних каналах, мужньо, долаючи огиду, перечікую всіх цих незліченних безголосих «Карамельок», «Блискучих», «Стрілок»- білок, «Руки вгору»-ноги вниз на фоні динамічних картинок у стилі новомодної порнографічно-сантехнічної естетики — цей вал бісівської вульгарності. І не знаходжу її, свою прекрасну сумну (мистецтво, по суті, завжди сумне) пісню. Де ж вона — моя пісня-мрія?